Архів розділу ‘Новини’

Як лікують у Латвії: якісно, умовно-безкоштовно і з чергами

https://tsn.ua/blogi/themes/health_sport/yak-likuyut-v-latviyi-yakisno-umovno-bezkoshtovno-i-z-chergami-987138.html

У країні склалася парадоксальна ситуація, коли іноземці задоволені системою охорони здоров’я більше за її громадян — і на те є причини.

В Україні нині відбуваються бурхливі дискусії щодо майбутної медичної реформи — вона має як палких прихильників, так і категоричних противників. Але всі погоджуються, що ми маємо наслідувати тут розвинені країни. Що ж на практиці являє собою омріяна нами медицина — розкажуть українці, які живуть за кордоном і знають про неї не з чуток.

У Латвії я живу вже понад 25 років, отже, з одного боку, пам’ятаю ще часи пострадянської медицини, з іншого, знайома із реформованою латвійською медициною. Як свідчить статистика, завдяки реформі охорони здоров’я і впровадженню сучасних медичних технологій тривалість життя у Латвії збільшилася в середньому на 8,5 років.

При цьому в країні склалася цікава, можна навіть сказати парадоксальна ситуація, коли іноземці задоволені латвійською медициною значно більше за самих латвійців. І в перших, і в других є на те свої — справді вагомі — причини.

 

“ШВИДКА”: БЕЗКОШТОВНА, АЛЕ НЕ ЗАВЖДИ

Хоча з медициною я на “Ви”, тобто намагаюся вести такий спосіб життя, щоб триматися від закладів охорони здоров’я якомога далі, але, звісно, стикатися з ними приходилося, як мені, так членам родини. На початку цього року “новорічним подарунком” для нас став виклик швидкої допомоги і перебування чоловіка у лікарні. Так сталося, що ми з чоловіком захворіли на грип. У мене криза минула, а ось чоловік 31 грудня зліг з температурою під 40. Незважаючи на чутки про те, що швидку в Латвії на свята практично не можливо дочекатися, бригада приїхала доволі хутко. Приїхавши, лікарі обмежилася кардіограмою, заміром температури і тиску у чоловіка, після чого забрали його до лікарні.

Мене цікавило, яка вартість виклику швидкої допомоги. Відповіли, що в нашому випадку безкоштовно. Справа у тому, що виклик первинної швидкої допомоги у Латвії безкоштовний. Але щоб припинити практику виїзду швидкої до пацієнтів за будь-яким приводом, приміром, аби зробити укол чи кардіограму, бо хворий не хоче йти до сімейного лікаря. І тоді виклик “швидкої” може стати платною послугою.

Тобто якщо ви хочете викликати “швидку” заради якоїсь простої процедури, ви можете це зробити, але така послуга вже вважатиметься вторинною медичною допомогою, яка є платною. Вартість виклику “швидкої” в такому випадку становитиме 20-50 євро, залежно від специфіки бригади. За “безпричинний” виклик — приміром, якщо ви сказали, що вам дуже погано, а насправді хочете ту саму кардіограмму — треба буде платити 15-30 євро.

Якщо ви хочете викликати «швидку» заради якоїсь простої процедури, ви можете це зробити, але така послуга вже вважатиметься вторинною медичною допомогою, яка є платною

Цікаво, що рахунок на суму 20 євро нам таки прийшов. Я подумала, що це за перебування чоловіка протягом декількох днів у лікарні, і сплатила його. Однак через місяць прийшов лист із вибаченням, в якому зазначалось, що на підставі правил кабінету міністрів Латвійської Республіки, у разі захворювання, яке було у чоловіка, плата ні за “швидку”, ні за перебування в лікарні та ліки не стягується. Сплачені 20 євро отримала назад — дрібниця, але приємно.

Зазвичай в Латвії пацієнти платять за перебування в стаціонарі, зокрема, пацієнтський збір становить 13.52 євро за кожний день, при цьому перший і останній день перебувають рахуються за один. В разі яких хвороб треба платити ці внески, а в разі яких ні — більшість пацієнтів дізнаються вже на місці, адже перелік великий, і пересічні громадяни його не вивчають.

 

ГОЛОВНЕ ПРО ЛАТВІЙСЬКУ МЕДИЦИНУ

Реформування латвійської системи охорони здоров’я розпочалося 1992 року. Нині в країні функціонує наближена до ринкової моделі система медичного обслуговування. Медицину в Латвії складно назвати платною або ж безкоштовною, швидше, тут надаються умовно-безкоштовні медичні послуги.

Обов’язкового державного страхування в країні нині немає. Хоча воно було — з 1997 до 2004 року. Після того, як його скасували, ні обов’язкового медичного страхування, ні цільових податків на охорону здоров’я в Латвії не запроваджували: головним джерелом фінансування охорони здоров’я є загальні податкові надходження.

Місцеві жителі за власним бажанням можуть приватно придбати поліс страхування здоров’я в будь-якій страховій компанії. Вартість на рік для здорової людини — від 250 євро, якщо останнім часом вона зверталась до лікаря або хворіла на грип — від 300 євро. Якщо є хронічна хвороба — ще дорожче. При цьому знайомі розповідали мені про випадки, коли купили страховку і активно нею користувалися (тобто хворіли, робили обстеження, отримували ліки і т.п.), і на наступний рік страхова компанія підвищувала вартість полісу. Можливо, тому приватне страхування в Латвії поки не має особливої популярності.

В основному страхові компанії працюють з корпоративними клієнтами, забезпечуючи їх різноманітними страховими полісами: від вакцинації до стаціонарного лікування, операцій і оплати медикаментів. Розрахована така система на те, що роботодавець, знаючи структуру і небезпеки на своєму підприємстві, буде зацікавлений в збереженні працівникам здоров’я, а значить, надасть їм подібні привілеї.

Загалом, принципи роботи латвійської системи охорони здоров’я полягають в наступному:

— кожен житель країни закріплюється за обраним на свій розсуд сімейним лікарем, до якого і звертається з будь-якого питання, пов’язаного зі здоров’ям. Ця послуга надається безкоштовно, але за кожне відвідування пацієнт зобов’язаний сплатити так званий “пацієнтський внесок” — від 1,42 до 10 євро;

— сімейний лікар за потребою видає направлення до різного роду вузьких спеціалістів, за прийом яких також необхідно сплачувати цей внесок;

— державна система побудована таким чином, що кожен лікар може прийняти на місяць певну кількість пацієнтів. А тому скористатися медичними послугами буває дуже складно — іноді очікувати на прийом вузького спеціаліста доводиться по кілька місяців;

— аналізи, діагностика здебільшого безкоштовні для пацієнтів, але лише за направленням сімейного лікаря;

— поряд з безкоштовними медпослугами у всіх лікарнях країни надаються платні послуги — для тих, хто не бажає або не має можливості чекати своєї черги. Вартість прийому фахівця коливається від 25-50 євро, це без оплати за необхідні процедури, аналізи та інші дії;

— стаціонарне лікування в лікарнях Латвії відбувається за тією ж системою, коли пацієнт сам повинен сплатити харчування і обслуговування (залежіть від лікарні, але може сягнути і 30 євро на добу), держава ж несе тягар оплати за медикаменти, лікування і операцію;

— є проблема з очікуванням і у випадку планової операції — через квоти на лікування її можна очікувати від декількох місяців до декількох років;

— дітям до 18 років пільг на лікування надається дещо більше, держава оплачує більшість медпослуг, аж до стоматологічної допомоги.

За задумом реформаторів, сімейний лікар (цю систему запровадили ще у 1993 році) — це фахівець широкого профілю. На сьогодні у Латвії мають практику 1275 сімейних лікарів. В середньому навантаження на одного сімейного лікаря складає 1600 пацієнтів. Однак, за даними Національної служби здоров’я, в латвійських регіонах існують практики, де у сімейного лікаря — понад 4 тисячі пацієнтів. Кожен сімейний лікар отримує на практику з держбюджету в середньому 4000 євро на місяць, і він вже вирішує, як їх розподіляти.

Наведу кілька яскравих прикладів умовної безкоштовності латвійської медицини. Наприклад, сімейний лікар двічі давав мені направлення на операції, так от: одну оплатила держава, другу ж довелось оплачувати з власного гаманця. Ще один приклад — пологи. Їх повністю оплачує держава, але якщо жінка бажає укласти угоду з певним лікарем або акушеркою, тоді їхня вартість становитиме 400-500 євро.

Медичні послуги у Латвії надають державні, муніципальні (на зразок українських районних лікарень, причому з тими самим проблемами дефіциту фахівців та фінансування) та приватні установи, а також лікарі, що мають власну приватну практику.

Медицину в Латвії складно назвати платною або ж безкоштовною, швидше, тут надаються умовно-безкоштовні медичні послуги

Більшість медикаментів у Латвії, на відміну від України, можна придбати в аптеках лише за рецептами лікаря. Причому лікарі видають його за окрему плату — від 2 до 5 євро. Ще одна проблема — висока вартість усіх ліків. Приміром, упаковка валеріани коштує 3 євро, цитрамон — 90 євроцентів. А одного разу мені знадобились ліки для серця, і ціна їхня виявилась не надто приємною — 16 євро. Щоправда, є препарати, які держава компенсує пенсіонерам, здебільшого, це препарати для лікування серцево-судинних хвороб.

На охорону здоров’я у Латвії виділяється 3,4% від ВВП. Із урахуванням внесків пацієнтів показник збільшується до 5,6% , але це — один із найнижчих показників в Європі. На душу населення в медичній сфері Латвія також витрачає мало в порівнянні з іншими країнами ЄС — лише 1030 євро.

 

НЕБЕЗПЕЧНИЙ “ДІАГНОЗ” ЛАТВІЙСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

У Латвії склалася досить цікава ситуація, коли іноземці (особливо з більш багатих країн ЄС) задоволені якістю медичного обслуговування і цінами на нього, а місцеві жителі — ні. Це пояснюється високою якістю і при цьому дешевизною медичних послуг. І при цьому доступністю, адже іноземці все сплачують з власної кишені, тож не страждають від нескінченних черг.

А от латвійські пацієнти часто не можуть потрапити на прийом до фахівця за направленням сімейного лікаря через так звані квоти на безкоштовне обстеження та амбулаторні послуги за рахунок держави. Зокрема, у цьому році на ці цілі виділено лише 50 мільйонів євро — це мінімальні кошти, щоб забезпечити нормальне функціонування медичної галузі, не кажучи вже про збільшення платні медикам.

Місцеві пацієнти кажуть, що у латвійської медицини небезпечний “діагноз” — дефіцит квот. Через квоти на лікування буває, що планову операцію хвора людина чекає від декількох місяців до декількох років. До прикладу, я до свого сімейного лікаря звертаюся лише у крайній випадках, бо записатися до нього на прийом можна лише на початку місяця, і не завжди це дата і час, які мене зручні. Та й навіть якщо сімейний лікар виписав направлення до спеціалістів, не факт, що можна потрапити до них з цим направленням.

Є велика проблема черг до усіх вузьких спеціалістів, хоч офтальмолога, хоч гінеколога, хоч невропатолога — на прийом доводиться записуватися за півтора-два місяці. В таких випадках я зазвичай йду до приватної клініки, хоча це й вдвічі, а то й втричі дорожче. А знайомі українці, які мають тут дозвіл на тимчасове проживання, часто їдуть в Україну і протягом кількох днів вирішують усі питання.

Незадоволені станом справ в галузі охорони здоров’я і медики. Адже серед головних проблем латвійської медицини не тільки недофінансування, висока вартість ліків, черги до сімейних лікарів, але й нестача медичних фахівців.

Через квоти на лікування буває, що планову операцію хвора людина чекає від декількох місяців до декількох років

Латвійські лікарі отримують в середньому 800-900 євро на місяць, медсестри — 500-600 євро. Через низькі зарплати (так, для Латвії це низькі зарплати) і відсутність перспектив багато фахівців їдуть працювати в інші країни: в Німеччину, Великобританію та Швецію. Зараз в країні не вистачає понад 2000 лікарів усіх спеціальностей та майже 50% середнього медичного персоналу.

Увесь липень цього року латвійські медики бастували. Вони відмовлялися працювати “подовжений нормальний” робочий час, наполягаючи на повній оплаті фактичних понаднормових. Хоча це був доволі цікавий страйк — лікарі ходили на роботу, приймали пацієнтів, зарплата їм нараховувалась. Але при цьому вони досягли своєї мети — починаючи з 1 серпня за понаднормову роботу їм будуть платити за ставкою на 10% більшою, ніж раніше.

 

ЧОМУ УКРАЇНЦЯМ ПОДОБАЄТЬСЯ ЛАТВІЙСЬКА МЕДИЦИНА

Наразі Латвія все частіше у світі згадується як країна медичного туризму, оскільки тут лікується багато іноземців, яких влаштовує гарна якість медичних послуг і помірні ціни. Серед них і багато українців. Моя знайома зі Львова Христина Яковенко взагалі каже, що латвійська медицина винайшла унікальну річ, яка подарувала їй надію на життя — “віротерапію”.

У 2012 році в Україні їй поставили діагноз — четверта стадія меланоми, і прогнози українських лікарів щодо майбутнього Христини були невтішними. Та зараз завдяки латвійському новітньому препарату лікування раку, — вона продовжує жити, і жити повноцінно. Більш того, нещодавно вона стала учасником проекту “Climb for cancer”, в рамках якого онкологічні пацієнти, попри свій діагноз, вирушили до французьких Альп і подолали їхню найвищу вершину — Монблан.

Останні роки до Латвії приїхало багато родин молодих українців, зокрема, фахівців у сфері інформаційних технологій та інших професій, яких потребує зараз Латвія. Вони отримують тут дозвіл на тимчасове проживання і користуються медичними послугами практично нарівні з місцевими жителями.

Знайомі українці, які мають тут дозвіл на тимчасове проживання, часто їдуть в Україну і протягом кількох днів вирішують усі питання

Родина моєї знайомої українки Наталки живе в Латвії понад три роки. За цей час усі члени родини мали можливість порівняти українську і латвійську медицину. За словами Наталки, серед плюсів медичного обслуговування у Латвії — якісне, швидке і безкоштовне надання невідкладної медичної допомоги, розвинуті сучасні технології лікування і обладнання, швидкість отримання необхідних аналізів, відсутність паперової бюрократії та хабарів медичному персоналу.

Влаштовує родину Наталки і те, що в Латвії, на відміну від України, є стабільність і надійність медичних послуг, тут дійсно працює поліс страхування. Щодо хабарів. Наталка вважає, що в Україні мінус — але він же інколи плюс (принаймні, вона так вважає), коли платиш лікарю “з-під поли”. Якщо склалася критична ситуація і лікар потрібний терміново, то зазвичай після “подяки” в конверті хворий отримує допомогу. У Латвії родина Наталії жодного разу не давала хабаря, каже, що ніхто навіть і не натякав.

Якщо говорити відверто, то про повну відсутність хабарів лікарям у Латвії говорити поки ще зарано. Ще декілька років тому я чула про ситуації, коли після планової операції хірургу давали “подяку” в конвертах. Але таких інцидентів стає усе менше — радянські звички поступово, але впевнено стають в країні пережитком минулого.

 

І ЗНОВУ РЕФОРМА

Влітку минулого року експерти Світового банку оприлюднили дослідження щодо стану латвійської сфери охорони здоров’я — висновки були невтішними.

Отже, латвійську медицину вирішили знову реформувати. Згідно з реформою, лікарні першого рівня забезпечуватимуть плановий прийом пацієнтів і лікування хронічних хворих за направленням сімейного лікаря та фахівців. Там будуть доступні окремі обстеження, аналізи та пункти невідкладної допомоги.

У лікарню другого рівня пацієнтів доставлятимуться протягом години. Там будуть доступні послуги п’яти фахівців. У таких стаціонарах планується стабілізувати стан пацієнта для подальшого перевезення в лікарню вищого рівня.

У лікарнях третього рівня працюватимуть медики восьми спеціальностей. Там лікуватимуть, зокрема, пацієнтів із інсультом, а також онкохворих.

Лікарні вищого — четвертого — рівня працюватимуть цілодобово. У них чергуватимуть лікарі десяти спеціальностей. Пацієнтів доправлятимуть сюди за три години.

Реформа охорони здоров’я в Латвії також передбачає повернення обов’язкового страхування здоров’я. Крім того, згідно з затвердженою латвійським урядом моделлю фінансування медицини, безкоштовні послуги будуть доступними тільки жителям Латвії, які платять податки в бюджет. Тож, цілком ймовірно, ситуація зміниться, і латвійці, як і іноземці, будуть так само задоволені своєю медициною.

Детальніше

Як лікують у Польщі: європейська медицина з пострадянським обличчям

https://tsn.ua/blogi/themes/health_sport/yak-likuyut-u-polschi-yevropeyska-medicina-z-postradyanskim-oblichchyam-987792.html

Країна ще на шляху до запровадження справді європейської системи охорони здоров’я — але її недоліки вже досить відчутні.

Польща є тою країною, яку часто ставлять у приклад Україні. Мовляв, на початку 1990-х рр. вони мали подібні стартові можливості для того, аби стати частиною “цивілізованої” Європи, а зараз між ними прірва. Чи є це твердження справедливим для медичної сфери? Спробуємо розібратися.

Зазначу одразу, що говоритиму про власний досвід (за невеликими винятками). Важливо також, що йтиметься про столицю Польщі – Варшаву – можливо, за її межами ситуація різниться.

Почнемо зі страхування. У Польщі є два види страхування – державне і приватне.

Державне. Державним страхуванням у країні опікується Національний фонд здоров’я (NFZ) – державна установа, що фінансує надання медичної допомоги за рахунок внесків страхувальників. Існує два види державного страхування: обов’язкове і добровільне.

Найчисельніша категорія людей, які мають обов’язкове медичне страхування, – це особи (в тому числі й іноземці), офіційно працевлаштовані в Польщі. Це означає, що сам працівник, а також його родина (якщо вони не мають власного страхування), можуть безоплатно користуватися послугами державних і деяких приватних (тих, які підписали умову з NFZ) медичних закладів.

Роботодавець мусить надати кожному робітнику медичне страхування. Про кожного нового співробітника він сповіщає в Управління соціального страхування (ZUS) Нацфонду здоров’я і надалі щомісяця разом із податками сплачує з доходів працівника і внески на його медичне страхування.

Державним медичним обслуговуванням можна користуватися й на добровільних підставах. Іноземцю для цього потрібно надати щонайменше дозвіл на тимчасове проживання в Польщі (тобто підтвердити факт законного перебування на території республіки). Внески до NFZ треба робити або особисто (в касі, їх є багато по місту), або переказувати на банківський рахунок. Причому ціни на страхування для іноземців і громадян Польщі не відрізняються.

Приватне. Паралельно з державним медичним обслуговуванням у Польщі існує й приватне. Тут ситуація є простішою. Якщо ви працюєте офіційно і ваша фірма має домовленість (контракт) з однією чи кількома приватними клініками, ви можете обслуговуватися як у державних закладах, так і в недержавних. Також, за бажання та фінансової можливості, можна укласти індивідуальний контракт із якоюсь із приватних лікарень й обслуговуватися у них. Ціна залежить від пакету вибраних послуг (від 300 злотих за півроку – це близько 2100 грн).

У перші роки навчання в університеті, коли я ще не працював офіційно, через NFZ я оформив державну “навчальну” страховку. Для студентів її вартість становить трохи менше 50 злотих на місяць, що не є надто великою ціною (вартість 2-3 обідів). Сплачувати її треба з власної кишені. Коли ти є студентом, страховка необов’язкова, проте, зважаючи на вартість життя у країні, без подібного забезпечення — до прикладу, одноразовий візит до лікаря без страховки коштує 140 злотих, тобто понад 1000 грн, — її всі все рівно роблять.

Коли ж я став працювати офіційно, роботодавець сам почав сплачувати за мене державне страхування. Паралельно я маю і приватне страхування. Видів приватного страхування є декілька, залежно від кількості надаваних послуг. Я користуюся найдешевшим варіантом, який передбачає можливість візитів до всіх “основних” (як-от терапевт, хірург тощо) лікарів, а також можливість робити найпростіші аналізи (кров, сеча тощо).

Приватне страхування для мене є повністю безкоштовним, натомість фірма щомісяця сплачує 29 злотих. Вартість дорожчих пакетів сягає 100 злотих на місяць, при тому ті самі 29 злотих платить роботодавець, а решту – вже працівник. Приватне страхування потрібне для того, щоби швидко потрапляти до вузькоспеціалізованих лікарів у разі потреби. Наприклад, в державній клініці на прийом окуліста можна чекати місяць, а в приватній — лише 2 дні.

Головна різниця між закладами державного й приватного медичного обслуговування полягає в швидкості потрапляння до того чи іншого лікаря, що є одним із результатів упровадження в Польщі European health system. Меншою мірою це стосується “сімейного” або “свого” лікаря-терапевта, до якого ти йдеш, наприклад, під час застуди з проханням призначити краплі для носа і виписати довідку-звільнення для роботи. Це забирає кілька годин. Складніше зі вузькоспеціалізованими лікарями, наприклад, невропатологами, окулістами тощо. Якщо в приватних клініках очікування може скласти тиждень, то в державних – навіть півроку.

Буквально місяць тому я мав (маю й досі, бо ще не було часу поїхати додому, в Україну) проблему, пов’язану з частими мігренями. Спочатку я записався до невропатолога в приватній клініці, що вдалося порівняно швидко – це важливо для подальшої розповіді. Однак прийом мене не задовольнив, адже пані виписала таблетки для заспокоєння болів, але не зробила головного, про що я просив, – не призначила дослідження (МРТ чи КТ) голови для визначення суті проблеми.

Тому я вирішив звернутися до центральної державної лікувальної установи – Інституту неврології і психіатрії, – де працюють провідні фахівці з цієї галузі в Польщі. Однак, яким же було моє здивування, коли приїхавши до них я почув у відповідь, що вільних місць цього РОКУ немає. На моє запитання, коли будуть, мені з ноткою сарказму відповіли, що запис на 2018 рік розпочнеться в листопаді. Загалом, у державних лікувальних закладах очікування на здачу аналізів чи прийом до певного спеціаліста – справа тривала. Свого часу я очікував на окуліста 2 місяці, а на УЗД – півтора.

Різниться також прошарок населення, який можна зустріти в державних і приватних лікувальних закладах. Відвідувачами перших є переважно студенти й пенсіонери, других – працівники, фірми яких надали їм можливість обслуговуватися саме в приватних “пшиходнях” (поліклініках).

Особливої різниці в якості пропонованих послуг між державними та приватними лікарнями немає. Наприклад, до терапевта я ходжу до державної клініки, а здавати кров – до приватної. Просто так зручніше, до того ж у гру вступають міжособистісні стосунки.

Виписати рецепт (більшість ліків в аптеках видаються саме за ними, хоч і без рецепту можна купити багато препаратів, здебільшого проти грипу чи нежитю) не є проблемою. Лікарі мають протоколи, як у країнах ЄС та США, де чітко прописано, що і в якій ситуації виписувати – і вони не намагаються виходити за ці рамки, виписуючи щораз щось інше, як це часто роблять українські лікарі. Тобто хворіючи, наприклад, на ангіну втретє чи вчетверте, я йду до лікаря не стільки за порадою, скільки просто за рецептом чи звільненням з роботи, адже які ліки приймати, вже й сам знаю, а лікар інших не буде радити.

У державних лікувальних закладах очікування на здачу аналізів чи прийом до певного спеціаліста – справа тривала. Свого часу я очікував на окуліста 2 місяці, а на УЗД – півтора

Огляд (вимір температури, тиску і т. д.) носить переважно шаблонний характер і не є тривалим. Це стосується й деяких медичних процедур. Особливо запам’яталося УЗД в одній з державних лікарень, на яке я чекав тривалий час. Все дослідження тривало хвилину (!), в результаті чого мені видали папірець А4 з трьома реченнями і лаконічним вердиктом: здоровий. Цікаво, що кілька місяців потому в Києві УЗД у такій самій районній лікарні (хоч і за 150 грн) мені робили 10 хв, написали два аркуші детальних висновків, згідно із якими я і близько не був здоровим.

Щодо інших особливостей польської медицини:

Мова. Польща – моноетнічна країна, де переважна більшість жителів – поляки. Відтак без польської мови прожити, а тим більше пролікуватися, тут практично неможливо. Знання лікарями англійської мови є вкрай обмеженим (як у державних, так і в приватних клініках), а російську/українську зрозуміють одиниці (переважно ті, хто здобував освіту ще за часів ПНР). Для тих, хто думає, що українська і польська мови дуже подібні, поспішу вас засмутити: збіги є, (як-от слово “кашель”), але їх небагато, тому до візиту до лікаря треба ретельно готуватися. Заразом і мову вивчите.

Якість медичних закладів. Польські медичні заклади (навіть державні) здебільшого перебувають у кращому стані, аніж українські, хоча різниця не є аж надто разючою. Все чисто і доглянуто. Лікарні в своїй більшості пристосовані для людей з обмеженими фізичними можливостями. Впадає в око, що лікарями переважно є люди середнього й похилого віку, а на рецепції вас зустрічають знайомі сердиті бабусі (в приватних клініках їх заміняють з вигляду привітні молоді дівчата). Одним словом, все майже як в Україні.

Швидка допомога. Досвід колег підказує, що загальна картина не дуже різниться від нашої. Під час виклику (номери 112 чи 999) не питають страховку чи номер PESEL (ідентифікаційний номер людини), цікавляться лишень що сталося, хто викликає, що вже було зроблено і інколи попереджають, за який час приїдуть (як правило, це 10-15 хв). Очевидно, передусім “швидка” прибуває на термінові дзвінки (апендицит, інфаркт, поламані руки-ноги). Приміром, до знайомого, у дитини якого була “звичайна” висока температура, бригада так і не доїхала.

Якось мій знайомий поляк спересердя сказав, що в Польщі можна або жити здоровим, або померти хворим. Я не був би настільки категоричним. Звичайно, деякі запроваджені тут правила “європейської” медицини ускладнюють життя, як-от, наприклад, тривале очікування на лікаря чи необхідні аналізи.

З іншого боку, це стосується далеко не всіх лікарень, та й загалом обслуговування є більш комфортним, аніж в Україні (ви кулер з водою для пацієнтів у нашій звичайній поліклініці колись бачили?). До того ж парадоксально, але ми часто нарікаємо на “європейську” медицину, хоча тривалість життя людей тут є на 5-10 років довшою, ніж у нас. Проте, я завжди пам’ятаю, що за 300 кілометрів від Варшави є Україна з її страшенно недосконалою, але моментами ефективнішою і менш громіздкою системою охорони здоров’я.

Детальніше

Дорогі земляки! Щиро та сердечно вітаємо вас із Днем Державного прапора та Днем незалежності України!

Незалеж-1

Цей знаменний день утвердження демократії й громадської злагоди нашого народу став поворотною подією історії. Дата 24 серпня 1991 року назавжди змінила думки та погляди людей, які прагли свободи та незалежності, стала могутнім стимулом для плідної, натхненної праці заради кращого майбутнього, миру та добробуту.

Сьогодні ж, як ніколи, ми потребуємо незалежності – за понад чверть століття лише нині усвідомлюємо її справжню цінність, проходячи в ці буремні часи перевірку на гідність, чесність, щирість, незламність духу й готовність прийти на допомогу. Й щиро молимось за мирне небо, за вояків, котрі тримають на східному рубежі зброю за наше спокійне життя!

Тож нехай не міліє джерело нашої віри, надії і любові до рідної землі, додається енергії, снаги й упевненості у власних силах і переконаннях. Нехай мир і злагода панують у нашому спільному домі. Зі святом Вас!

Правління та виконавча дирекція

БО «Лікарняна каса Житомирської області».

Детальніше

Людмила Петрівна Асташкіна, заступник головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи обласного перинатального центру: «Перебування в Лікарняній касі вигідне тим, хто планує вагітність і пологи»

- Коли до обласного перинатального центру потрапляють жінки, котрі перебувають в благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області» – а таких у нас близько 30% – вони повністю забезпечуються за рахунок ЛК медикаментами, витратними матеріалами. Їх новонароджені діти – якщо мають потребу в лікуванні – протягом 10 днів також отримують лікування від Лікарняної каси. Лікар-експерт ЛК в обласному перинатальному центрі Надія Йосифатіївна Козар здійснює аналіз призначень для вагітних та породіль, котрі перебувають в ЛК, аби їх лікування відповідало клінічним протоколам надання акушерської та неонатологічної служби. Якщо жінка має потребу в більш тривалому лікуванні, консиліумом воно продовжується й Лікарняна каса надає для цього медикаменти. Навіть коли виникає потреба в медикаментах, яких на той момент немає – бувають такі випадки при екстрагенітальних важких патологіях – Лікарняна каса забезпечує оперативно протягом доби всім необхідним. Скажу як фахівець із багаторічним досвідом: враховуючи, що на сьогоднішній день фінансування потреб галузі охорони здоров’я таке, що практично всі медикаменти хворі купують за власні кошти, перебування в Лікарняній касі, звісно, необхідне!

- Зараз багато точиться й дискусій, і суперечок стосовно медичного страхування. Й багато надходить запитань від членів ЛК – у тому числі від жінок, котрі планують вагітніти, народжувати: «А чи потрібна буде Лікарняна каса при медичному страхуванні?» Як Ви це бачите?

– Звісно, зміни в системі охорони здоров’я відбудуться. Я так розумію, що лікарі більше дотримуватимуться клінічних протоколів лікування – повинні будуть! Зокрема, не призначатимуть, наприклад, зайвих обстежень, як це спостерігається зараз – тільки за показами, передбаченими протоколами лікування.

Думаю, що, напевно, прийде до перепрофілювання нерентабельних відділень чи й лікарень, інакше вони не зможуть себе утримувати. От у нас на Житомирщині є райони, де протягом року відбувається лише 110-130 пологів, чергового лікаря немає. І якщо виникає питання, наприклад, термінового характеру (кесарський розтин, кровотеча), поки збереться бригада, доїде до районної лікарні – час буває втрачений. Чи ж рентабельно утримувати таке відділення – навіть на 10 ліжок (це й пост акушерки, й молодшої медсестри, медикаменти, опалення тощо). Жінки сьогодні самі їдуть у ті медичні заклади, де є цілодобово можливість отримати кваліфіковану допомогу – де є цілодобово акушер-гінеколог, неонатолог, анестезіолог. Адже в пологах усе може статись у будь-який момент – вважається, що 50% вагітностей, перебіг яких абсолютно нормальний, може закінчитись непередбачувано. А допомога при пологах дороговартісна – на це жінкам, котрі планують вагітніти й народжувати, необхідно звернути особливу увагу, тому що й при цілеспрямованому скеруванні коштів «за пацієнтом» держава не зможе забезпечити в повному обсязі весь обсяг надання медичної допомоги. Тож поки від перебування в Лікарняній касі відмовлятись не варто. Я в цьому переконана, як фахівець.

Детальніше

З НАШОЇ ПОШТИ

Здрастуйте, шановні читачі!

Певний час збирались із намірами й ось вирішили написати, аби розповісти про людей, котрі в скрутну хвилину прийшли на допомогу.

Якось прочитали в художній літературі вислів когось із мудрих особистостей про те, що щаслива та людина, котрій за життя випало лише одне випробування долі. Що ж, складно не погодитись із цим твердженням – тим паче після того, що пережила наша сім’я.

Стався у нас нещасний випадок із чоловіком – під час завантаження з лісовоза обірвалась велика колода й нанесла чоловікові важку травму лівої сторони тіла. Відразу викликали «екстрену» – бригада медпрацівників приїхала дуже швидко (за що ми їм щиро вдячні), надала бідолашному першу допомогу й відвезла до районної лікарні в Романів (вантажили ліс у Биківському лісництві Романівського району). Декілька днів чоловік лікувався там, але несподівано почалась кровотеча і його доставили до ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського. Складно було надзвичайно, тому що перший тиждень у нас був нібито спокійний, але другого й третього тижня чоловік був у важкому стані – вирішувалось питання: жити чи не жити. Та завдяки лікарям ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського все-таки на четвертий тиждень у нас стан потихеньку-потихеньку й стабілізувався.

Тому ми хочемо надзвичайно подякувати в першу чергу Артюху Володимиру Васильовичу, котрий першу операцію зробив чоловікові ще в Романові й затим другу та третю – вже в Житомирі. Нехай усі сили, які віддає він своїй справі, повертаються сторицею вдячністю й шаною пацієнтів, щирою повагою колег!

Велику підтримку нам надав директор підприємства, де працює чоловік, Остудімов Анатолій Олександрович. Допоміг нам фінансово, задіяв усі свої, як мовиться, знайомства й «зв’язки», аби у нас не виникало й найменшої перепони до отримання дійсно якісної медичної допомоги, й – контролював усю цю ситуацію. Тобто підтримка була така, що не знаю, як ми й обійшлись би без неї. Дай, Боже, Вам великого здоров’я!

Й, звісно, велику підтримку нам надала благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області». Лікуватись-бо дуже важко в теперішній час – ми ж знаємо, які дороговартісні зараз медикаменти й не всі люди спроможні за свої кошти їх придбати. Лікарняна ж каса забезпечила нас медикаментами, перев’язувальним матеріалом, іншими виробами медичного призначення на суму близько 14 тисяч гривень. Лікар-експерт ЛК Інга Анатоліївна Сидоренкова приходила до нас неодноразово – повідомляла нам ситуацію з забезпеченням ліками, цікавилась, у якому стані підопічний Лікарняної каси.

І ще на чому хотілось би зауважити. Доводилось чути нарікання, що, мовляв, Лікарняна каса забезпечує лише найдешевшими препаратами. От це вже говорити гріх! Нас забезпечували медикаментами дороговартісними – ми розпитували про це й лікаря-експерта, й старшу медсестру відділення. То вже як 14 тисяч гривень використано на лікування, то зрозуміло, що ліки були недешевими!

Тож дуже щиро ми дякуємо, що таку допомогу отримали й чоловік мій, як мовиться, став на ноги. Думаємо, що буде у нас усе гаразд! А всім нашим рятівникам щиро дякуємо й бажаємо – перш за все – бути й самим здоровими!

З повагою до рятівників – Олександ Миколайович та Олена Олександрівна Захарчуки,

мешканці Баранівки Житомирської області.

 

Детальніше

З НАШОЇ ПОШТИ

Доброго дня, шановні читачі!

Вирішила написати – збиралась із намірами певний час – аби висловити подяку людям, котрі допомогли й підтримали мене в скрутну хвилину.

Життя, як мовиться, не зобов’язане бути зручним. І ми всі прийшли сюди, щоб відчути й радість, і страждання. Та я ніколи не втомлюсь повторювати, що найголовніше – це віра в себе, в свої сили, в добрих, щирих, світлих людей.

Це я до того, що довелось мені нещодавно лікуватись у хірургічному відділенні №1 ЦМЛ №2 Житомира, куди потрапила з защемленою пупковою грижею. Операцію, як відразу з’ясувалось, необхідно було робити негайно, не відкладаючи – це для мене стало тоді несподіванкою! Ну, боліло, боліло… Але я не надто звертала увагу, бо ж як воно, зазвичай – усе чекаєш, що минеться. А не минало…

Дуже добре поставились до мене в приймальному відділенні. Відразу запитали, чи перебуваю в Лікарняній касі – й після того проблем із медикаментами не мала ніяких! Я ж прийшла в лікарню, можна сказати, без копійки грошей, але мене не питали ні про які ліки, не пропонували купити їх – надавали все, що потрібно, по Лікарняній касі. Знала, що й для операції всім необхідним мене забезпечить Лікарняна каса – і я йшла на неї зі спокійною душею. Я довіряю Лікарняній касі – давно перебуваю в ній, плачу щомісячні добровільні внески за себе, двох дітей і внуків, за зятя. Коли в лютому розмір внеска  збільшився, запитала їх: «Що будемо робити?» Вони сказали: «Мамо, хай краще ті гроші нам не знадобляться – Бог із ними, якщо вони допоможуть лікуватись комусь – але на випадок захворювання ми знатимемо, що медикаментами й іншим необхідним будемо забезпечені!» Так от і згодилась вона мені.

Операцію мені робив Безпалько Василь Андрійович – дуже приємний лікар (а воно, знаєте, й добре слово лікує теж!), такий веселий, завжди з посмішкою – ну, просто золота людина! Я йому щиро вдячна за вмілі руки, за професіоналізм – нехай вертаються щирим визнанням та шаною витрачені зусилля!

Також мені дуже сподобався, завідуючий відділенням анестезіології з палатами інтенсивної терапії Тимців Іван Іванович – добре дав наркоз і вийшла я з наркозу легко (це ж важливо й залежить від лікаря – я чотири операції перенесла, то добре знаю). Тож і для нього – велика подяка, хай Бог здоров’я повертає Вам, лікарю!

Ще сподобалась лікар-експерт філії Лікарняної каси в ЦМЛ №2 Житомира Єрмаченкова Світлана Степанівна – така приємна людина й лікар чудовий. Вона мені багато пояснила про роботу ЛК і я тепер знаю, куди звертатись, якщо виникають якісь запитання  – стосовно лікування, обстеження – або на «гарячу лінію», або в філію ЛК безпосередньо в медичному закладі, де отримую медичну допомогу (чи то обстеження, чи лікування).

Признаюсь, траплялись раніше такі досить конфліктні ситуації, коли я бувала не зовсім задоволеною Лікарняною касою. А все чому? Через незнання. От, було, лікуючі лікарі говорили, що, мовляв, «це Вам по Лікарняній касі не дадуть…» Я зателефонувала до центрального офісу ЛК за номером «гарячої лінії» й мені зрозуміло сказали: «У Вас немає проблем із Лікарняною касою – у Вас є проблеми з лікуючим лікарем». Раз і назавжди це запам’ятала! Як і те, що на членській картці вказані телефони, за якими телефоную, як тільки виникають подібні питання стосовно забезпечення медикаментами. Також – стосовно обстежень (коли, наприклад, у поліклініках вимагають заплатити за якісь обстеження, а вони йдуть по Лікарняній касі). Й усі ці проблеми вирішуються.

І я вже знаю, що є протоколи лікування, які передбачають, що кожне захворювання лікується певними медикаментами, які не лише дієві, а й безпечні. Саме ці препарати забезпечує Лікарняна каса – лікуючий лікар зобов’язаний виписати за рахунок Лікарняної каси саме їх, а не відправляти в аптеку купувати хтозна які! Якось на денному стаціонарі невролог призначила препарат, від якого з першого ж уколу у мене пішов набряк обличчя – й очей не було видно! Кілька місяців відходила від тих уколів, які змушена була сама ж і купувати (невролог сказала, що Лікарняна каса їх не забезпечує – я ще тоді цим була дуже незадоволена!). А з’ясувалось, що той препарат відсутній у протоколах лікування! Це мені потім пояснила лікар-експерт ЛК.

А ще я з’ясувала, що, якщо, припустимо, я захворіла й мені треба лікуватись удома, Лікарняною касою передбачено амбулаторне лікування – в поліклініці лікарі повинні виписати по Лікарняній касі відповідні медикаменти. Проте скільком із нас доводиться чути від них відмову! Тобто не хочуть у поліклініках лікарі заморочуватись, а ми не наполягаємо або просто не знаємо. Скажу так, що іншим разом у черзі в поліклініці такий скандал витримуєш: я доводжу, що Лікарняна каса – це добре, а люди мені, що, мовляв, по ЛК лікування їхньої хвороби не передбачено, медикаменти, які вони хочуть, ЛК не дає. А потрібно подзвонити в Лікарняну касу й уточнити – насправді через незнання вони помиляються в половині своїх стверджень. У цьому я вже не раз їх переконувала.

Також мені дивно з отих «крикунів», котрі «з піною на губах» звинувачують Лікарняну касу, що вона, мовляв, забезпечує найдешевшими препаратами. Коли мені вже зробили операцію, дочка підійшла до Василя Андрійовича й запитала: «Якби оцих ліків не давали по Лікарняній касі – скажіть, що можна було б купити, коли ми самі, припустимо, купували б? Може, щось більш дієве?» Він відповів: «Ці ж медикаменти! Чогось іншого не запропонував би!»

А коли я свого часу в 2009 році їхала на операцію до Києва, лікар із ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського сказала: «Я Вам ось даю направлення – йдіть із ним спочатку в Лікарняну касу, де Вам оформлять клопотання». За ним і медикаменти, й перев’язувальний матеріал мені надали в столичній клініці за рахунок Лікарняної каси.

Свого часу робила по гінекології операцію – іншим жінкам давали відразу от такенний список, що треба купити – до трьох тисяч гривень. Я ж не заплатила жодної копійки – не купувала ні скальпеля, ні ниток, ні перев’язувального матеріалу, ні тим паче медикаментів.

То я завжди відстоюю Лікарняну касу перед тими, хто зі мною сперечається, що це зайві витрати: «Я ті гроші складаю в баночку». Ти собі скільки там складай, але ж буває, що під час одного лише обстеження «вибираєш» суму більшу, ніж протягом року платиш внесками. Просто є люди, які бояться, щоб, не дай, Боже, за їхні гроші хтось інший не лікувався. Та якщо твої внески допоможуть людям, то на здоров’я! Але раптом прийде біда до мене – мені ж внески інших членів ЛК допоможуть. Це як знахідка: я поклала в сумку картку Лікарняної каси й іду спокійно на аналізи, УЗД, рентгени, інші обстеження – он дослідження на гормони пройти скільки коштує! А мамографію робила – хоч довелось певний час чекати своєї черги, але я її зробила безкоштовно. Пред’явила картку Лікарняної каси й – навіть однієї гривні не заплатила.

Тож і кажу, що навіть коли б мене виганяли з Лікарняної каси – я з неї не піду! Бо завжди спокійна, що отримаю необхідне для лікування. Я прощатись із Лікарняною касою не буду, які б там реформи в нашій країні не проводились. Бо реформи є чи немає, а Лікарняна каса була й буде!

З повагою – Єпішко Людмила Михайлівна,

м.Житомир.

Детальніше

Олександр Лінчевський: «Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ»

http://i.tyzhden.ua/content/photoalbum/2017/07_2017/26/lynch.jpgЗаступник міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський детально розповів Тижню про реформу медицини

http://m.tyzhden.ua/Society/197155

 

 

 

 

Один із головних закидів ваших опонентів, що держава виділяє недостатньо коштів на медицину, а населення бідне, тому спочатку треба збільшувати видатки на медицину, а вже потім проводити реформи.

— Це Верховна Рада виділяє відсоток ВВП на медицину.

Наскільки цинічними треба бути, щоб казати про малі видатки на медицину, а потім голосувати за 2–3%. Коштів на медицину не може бути достатньо. У жодному суспільстві. Хоч би яким було лікування, воно завжди може бути кращим. Навіть коли медична частина буде повністю забезпечена: лікарі розумні, обладнання є, медична установа блищить, завжди схочеться посіяти гарні квіти, щоб був приємніший краєвид із вікна. Межі досконалості немає, завжди є що покращити. Як тільки в нас у лікарні все гаразд, з’являється нова технологія, яку також треба купувати. Це безперервний процес. Жодна медична система світу не сказала: «Все! Нам досить! Зупиняємося, бо в нас усе ідеально». Щодо нашої ситуації і цього «виділяємо або не виділяємо», то на сьогодні держава не виділяє нічого.

Вони також кажуть, що після реформи 80% медицини залишиться без фінансування.

— А сьогодні 100%. Ну хто не був у лікарні? Зробіть хоч крок безплатно. З вас у лікарні не беруть гроші тільки за опалення та світло. Оце й усе. Тими коштами, які зараз є, користуються наші опоненти. Після реформи ними користуватимуться громадяни. Це єдина причина всіх заперечень. Яким чином вас дурити, як маніпулювати, як плакати десь на камеру — це вже справа техніки. Зміни системи не подобаються корупціонерам і негідникам. Крапка.

Яким чином ці «негідники» володіють грошима?

— Є багато варіантів. Зараз у нас є 50 млрд грн на медицину. Ті гроші ділять на 25 областей. Це субвенції, які надходять в область, яка, своєю чергою, дає району. Далі район розподіляє на медичні заклади. Питання: якому закладу й скільки дають? Залежно від особистих стосунків, наприклад. Що пропонуємо ми? От є лікарня, яка має 10 пацієнтів, а поруч лікарня з 20 пацієнтами. Ми створюємо Національну службу здоров’я, яка безпосередньо передає гроші в лікарню. Це не подобається чиновникам в областях і районах та поганим лікарням.

Ваші опоненти кажуть, що в єдиному центрі теж буде корупція…

— Ні, у центрі буде комп’ютер. У тому й річ. Пацієнт прийшов, гроші перерахували. Все. Ми ж банкоматом якось користуємося. Наявні кошти можна розподіляти справедливо, але тоді хто працює, той і заробляє. Тому ті, хто не працює, починають протестувати. Коли ще під МОЗ виходили керівники клінік, головлікарі, академіки? Коли ще таке було? Коли демонстрації очолювали депутати? Найбагатші люди виходять на демонстрації проти МОЗ. Чому вони не виходили раніше? Де всі вони були в часи Богатирьової, Януковича? Тоді все влаштовувало. Тепер до деталей. Сьогодні ви хоч куди прийдете — скрізь заплатите. Ви нічого не контролюєте і не знаєте. Приходите в лікарню, а вам кажуть: ой у нас нічого немає. Рахунки в тій чи іншій формі виставляють усім. Сьогодні, на жаль, трапляються ситуації, коли навіть у невідкладному стані людям кажуть щось принести, бо того немає і держава не дає. Насправді ж держава щось дає. Просто вас привезли в одне місце, а держава дала в зовсім інше. І ви ніколи цього не знаєте. Формально 50 млрд грн виділено, але конкретно, на місці, вам нічого не дістається. У вас немає таблеток, простирадла, елементарних речей, які мали б бути в лікарні, а тим часом десь з’являється надзвичайна річ. Формально вона виправдана. Найпотужніший томограф у країні, наприклад, довгий час стояв в одному невеликому містечку. Навіщо він там? Що в невеликому місті взагалі робить томограф такої потужності, який придумали для кардіохірургії? А то так освоїли кошти.

Люди не завжди це розуміють. Наприклад, мені доводилося чути обурення, що, мовляв у селі закривають нещодавно відремонтований пологовий будинок. Для цих людей відповідно реформатори погані.

— Якщо пологовий будинок приймає менш як 400 пологів за рік, він шкодить і матері, і дитині. Якщо немає одного новонародженого на день, персонал декваліфікується. У таких пологових частіше помирають, частіше виникають проблеми, звідти частіше виходять інвалідами. Хтось хоче народжувати в такому пологовому? ВООЗ рекомендує їх закривати як такі, що шкодять здоров’ю.

Яка основна складова реформи?

— Ми пропонуємо надважливі послуги забезпечити грошима на 100%. Тому що від них залежить усе: невідкладна, первинна, паліативна допомога. Це гарантований пакет. Раніше того ніколи не було. Сьогодні держава вам нічого не гарантує. Швидка приїжджає і каже: у нас немає цього медикаменту. Ви як пацієнт не контролюєте нічого, не можете вимагати в держави нічогісінько. На будь-яку скаргу відповідь буде: мало ВВП.

Що таке гарантований пакет? Припустімо, я прийшов у поліклініку й на щось скаржуся. Як мені дізнатися, на що я маю право?

— Гарантований пакет — це перелік конкретних послуг, які є обов’язковими. Поліклініка в принципі гарантована. Все, що є в поліклініці, ви можете отримати абсолютно безплатно. Однак ми ці гроші й перераховуємо туди, бо це гарантований державою пакет послуг. Первинна допомога гарантована. Ви не можете прийти в поліклініку й дізнатися, що там немає лікаря. Ні, лікар отримує за це зарплату, є фінансування, є гроші й так далі. Ви не можете прийти в поліклініку й дізнатися, що там не роблять потрібного вам аналізу. Ні, він є. Ми це гарантували й забезпечили. Ми чесно кажемо: у нас у країні є грошей на стільки-то. Бо наразі ми забезпечуємо, як тих ластів’ят: хто дзьоба ширше відкриє, тому черв’ячка й дамо. Виходять страшні перекоси. Ми кажемо, що основні речі — первинна допомога (інакше кажучи, поліклініка), екстрена допомога, паліативна допомога — забезпечуються на 100%. Якісь маніпуляції, невідкладні операції — на 100%. Гарантований пакет може змінюватися залежно від того, скільки в нас грошей. Стало більше — гарантований пакет відповідно зріс. Далі може бути якесь планове лікування. Покриваємо його лише частково, бо в нас грошей немає. Це співфінансування, яке відбувається за рахунок або приватного страхування, або страхування на виробництві, або місцевих бюджетів, або благодійних фондів, або самого пацієнта, як завгодно. Однак ми чесно даємо вам чіткий перелік: оце ваше. Лікарня знатиме, що вона це завжди отримає. Перелік послуг гарантованої допомоги визначатиме МОЗ.

Що таке планове лікування на конкретних прикладах? Умовно кажучи, якщо в людини діагностували онкозахворювання, це планове?

— Це входить у планове. Якісь препарати ми покриваємо, а якісь ні. Зараз покриваємо їх ще менше. Сьогодні витрачаємо гроші куди завгодно, тільки не на пацієнта: закуповуємо непотрібні речі, препарати тощо. А те, що треба, не купується. Для нас головне те, що і лікарня, і пацієнт знають про гарантований пакет і про те, що його забезпечує держава. Ми гарантуємо і пацієнту, і лікарю: не може так статися, що хворого до фахівця відправимо, а засобами не забезпечимо. На другому рівні ви точно знаєте — це держава, а тут треба платити. Причому пацієнти за співоплату. Сьогодні відносини між лікарем і пацієнтом незрозумілі. Держава, може, щось і виділяє лікарні, але ніхто не знає, як воно витрачається. Надзвичайні речі, наприклад естетична стоматологія, не покриваються зовсім. Це, власне, те, із чим воюють. Депутати виступають проти співоплати. Їм це не сподобалося. Вони хочуть, щоб гарантований пакет був 100%, а вторинний рівень — 0%. Бо термін «співоплата» політично невигідний. І всі корчать із себе бозна-що. Бо нібито все було безплатно, а тут треба за щось платити

У такому разі виходить,що реформу вже завалили?

Принаймні вони погодилися на гарантований пакет і новий розподіл грошей. Вони кажуть: або 100%, або нічого. Добре. Хоча б так. Але ми вам принаймні щось гарантуватимемо. Решта на цьому етапі залишиться як є. Це максимальний компроміс для нас. Щодо державного страхування, то це все словоблудство. Ми говоримо про так звану британську модель, коли наші з вами податки розподіляються ось таким чином. Ми вже ті податки платимо. У наших опонентів своє бачення, власні інтереси в страховому бізнесі. Тому всі ці розмови й починаються.

Наскільки зацікавлений страховий ринок у запропонованій вами співоплаті? Чи можливо зараз нормально застрахуватися?

— Неможливо. Ми зараз наче в середньовіччі. Вас дуритимуть або одні, або інші. Для нас важливо одне: гарантований пакет, щоб усі були спокійні. Ми чесно кажемо: це є, а цього немає, бо немає грошей.

Що ви робитимете тепер із другим рівнем? Чи є у вас план? Умовно кажучи, якщо ви все ж зламаєте восени Раду й вона ухвалить медреформу зі своїми змінами, то чи залишиться повністю нереформований другий рівень?

— Зачекаємо й подивімося. Принципова зміна є. Змінюється схема розподілу грошей, коли лікарня, де пролікувалося 100 пацієнтів, отримує гроші на 100 пацієнтів. І в цій лікарні такі послуги покриваються, а такі ні.

Після реформи матимемо медицину за британською моделлю чи це радянська з декораціями?

— Це безглузде запитання, бо в нас усе одно ніхто не знає, як працює NHS (Національна служба охорони здоров’я Великої Британії. — Ред.). Ніхто не знає, що це найдосконаліша на сьогодні система. За всіх проблем і переваг різних систем британська найкраща. Для нашої країни вона підходить. З нашими порядками та принципами співіснування це оптимальний варіант. Американська тут не працює. У нас Америки тут не буде. І не влазьте туди. Усе це має дуже обмежене значення. Гарантований пакет для нас важливий, щодо співоплати, то ми хотіли як краще, але втратили. Популісти кажуть: давайте гірше. Добре. Ми хочемо, щоб заклад був автономним, отримував гроші й використовував так, як йому потрібно. Щоб не департаменти й міністерство визначали: це на комуналку, це на медикаменти, а це на зарплату. У результаті зарплата покривається на 100%, комуналка — на 90%, а медикаменти взагалі ніяк. Лікарня має розпоряджатися грошима самостійно. Зараз є такі перекоси, що лікарня фінансується «з огляду на потреби». А «потреби» — це, умовно кажучи, 18 млн грн на комуналку. А та лікарня потрібна? А пацієнти там є? А може, закрити половину? А може, навпаки, розширити? А може, є якісь інші варіанти? Головний принцип — автономність, можливість самостійно розпоряджатися коштами.

Чи достатньо в нас фахівців із досвідом, лікарів, які бажають працювати в умовах іншої системи?

— Збудуйте храм, а люди в нього прийдуть. Навіть за наявного обсягу ВВП ми маємо можливість піднімати зарплати. Якщо оптимізувати зарплати лікарів, у них з’являється мотивація, якщо оптимізувати витрати в лікарні, з’являються кошти на закупівлю медикаментів, від чого пацієнти тільки виграють. Хто програє? Наші опоненти.

Ці люди при владі. Поза ними ви свого не досягнете. Чи можливий компроміс? Чи це світоглядний конфлікт, який у принципі неможливо вирішити?

— А ви хочете цього компромісу як пацієнт? Для нас важливо не те, як депутати голосуватимуть за законопроект, а те, як пацієнти голосуватимуть за депутатів.

Пацієнти зазвичай однаково голосують.

— Це вже від медіа залежить. Наскільки ви зможете якісно пояснити, що відбувається.

Що з освітніми ініціативами МОЗ?

— Гроші не мають жодного значення, якщо лікар неосвічений, немотивований і не на своєму місці. Він не лікуватиме вас добре, бо не знатиме як. Це біда й реальна проблема. І це резерв змін. Як зробити, щоб допомога стала якісною? У нас є вступ до університету, шість років навчання, інтернатура, робота. Що ми маємо на вступі? Хто є нашими студентами? Чи достойні ці люди бути лікарями й оперувати наших дітей? Ми кажемо, що всі двієчники й трієчники не повинні навчатися в університеті. Вони погано вчаться, це доведено. Ще одне — люди з хибною мотивацією. Люди, які не мріяли бути кращими, щоб вступити до медичного вишу. Вони вчилися абияк і до університету вступили або щоб вийти заміж, або тому, що батьки лікарі. Це не ті люди, які мають працювати в медицині. Ми ж на самому початку дозволяємо вступати до університету будь-кому. Далі вони вчаться на контракті, сяк-так складають іспити, закінчують інтернатуру, платять, платять, платять. Потім виходять на роботу — і маємо поганого лікаря. Ми запропонували мінімум для вступу — 150 балів за результатами ЗНО. Після цього шестеро корумпованих ректорів приходять до двох депутатів. Один із них — голова Комітету охорони здоров’я, інший — голова Комітету з питань науки і освіти. Безпрецедентний тиск парламенту на уряд, уряд це скасовує. Де виборці? Де майбутні пацієнти? Де висвітлення? Ініціатива щодо 150 балів існує з березня.

Ідемо далі. Широкий конкурс. Це ситуація, коли місце лишається за абітурієнтом із високим балом. Вони мають змогу вступити до того вишу, до якого хочуть. Відповідно сильні, потужні навчальні заклади отримують сильних абітурієнтів, додаткові місця і додаткові кошти. Слабкі в програші. Куди побіжать ректори? До захисників у парламенті. Побачимо, що буде з широким конкурсом цього року. Бо торік його не було в медицині. Зараз можна отримати 0 абітурієнтів, якщо ви поганий університет. Першу битву за 150 балів ми програли. Широкий конкурс зараз під ударом. іспит «Крок». На шостому курсі й на інтернатурі маємо «Крок-2» і «Крок-3». Це ліцензійні іспити. Хто не склав, той не став лікарем. Іспит проводить незалежний Центр тестування при МОЗ. Він створений за зразком Національної ради екзаменаторів США і визнаний нею. Сама процедура тестування така, як у Штатах. Це той єдиний бар’єр, який рятує пацієнтів від неграмотного лікаря. Університет того не робить, бо він зацікавлений вчити двієчника. Ви побачите, які зараз на той іспит почнуться атаки. Цього року ми до «Кроку-3» додали 30 запитань з американського тесту — і його склали 3%. Тобто лише 3% є лікарями в американському розумінні. Це ціна медичної освіти. Середній бал по країні становив 37%. Тобто, умовно кажучи, лише третину американців ми рятуємо. Тільки 3% набрали прохідний бал більше ніж 70%. Українські запитання для «Кроку» пишуть українські викладачі. Потім вони перемішуються в одному чані й видаються. У результаті український тест ми складаємо, американський — ні. Чому це важливо? Справді, наші студенти нормально складають те, чого їх вчать: 95% склали «Крок-2». Тільки цей тест, як і вся освіта, не відповідає сучасним реаліям. Наших студентів вчать не того,чого треба, і не того, чого вчать у всьому світі.

Ці люди можуть вчити чогось іншого?

— А звідки ж вони візьмуться? Це ті самі студенти, які через деякий час починають викладати. Замкнене коло. А тепер уявіть, що буде далі з реформою, якщо ми скажемо, що цього року американський субтест був опційним, а наступного стане обов’язковим? Уявіть, що буде, коли до «Кроку-2» додати ще відсоток міжнародних тестів. Бо є ще «Міжнародні основи медицини» (IFOM) — іспит, який спеціально створили не для США, а для інших країн (але також Національна рада медичних екзаменаторів США. — Ред.). Ми цей IFOM приймаємо як частину свого тесту й робимо його обов’язковим. Хто з університетів таке захоче? Хто вчитиме шість років контрактника, а той потім висуватиме претензії: чого ж ти мене вчив, а я не склав? Буде колосальний спротив.

Якщо ви все ж таки це зробите, то чи зможуть ці люди, які вчора вчили отак, вчити інакше?

— Нам треба з чогось починати. Ми кажемо, що є кваліфікаційні вимоги до лікаря. Він складає тест IFOM. Склав його — став лікарем. А от тепер, дорогенький університет, передивися, будь ласка, програми, викладацький склад. Передивися, чи викладачі хоч якось володіють англійською, чи публікуються,чи читають. Хочете жити як університет — візьміть на роботу тих, хто може якісно вчити. Знайдіть, найміть. Вчіть менше, але краще. Давайте нам лікаря з європейською освітою. Суспільство сьогодні пропускає вступ. Суспільству байдуже, парламенту байдуже, університетам байдуже, медіа не регулюють це. Ми як суспільство дозволили набирати двієчників — ганьба нам. Далі вся система фінансування університетів влаштована таким чином, що їх невигідно виганяти. Якщо ми як суспільство хочемо мати якісного лікаря, то повинні боротися за «Крок». Захищати Центр тестування, захищати цей іспит і робити його таким жорстким, як на Заході. Хочемо якісного лікаря — буде боляче багатьом. Переважно двієчникам. То чого жаліємо їх? Ми маємо лікаря-інтерна, і він далі вчиться. Ми даємо йому такий інструмент — наказ № 1422, який дозволяє лікувати за західними протоколами. Кажемо: добре, вас тут не вчили, але даємо шанс. Дивіться, на сьогодні цю хворобу лікують у світі отак. І відтепер вам дозволено вибирати протокол лікування: німецький, французький, британський, американський. Лікуйте ваших пацієнтів. Ми дозволяємо лікарям працювати за міжнародними клінічними протоколами. Раніше це було заборонено. Ми даємо таку можливість. Сюрприз, але всі, виявляється, теж проти.

Один із аргументів опонентів цього рішення — протоколи слід перекласти українською мовою. Це зробили?

— У наказі написано, що вони мають бути перекладені українською. Їх тисячі, не можна сісти й усі одразу перекласти. По-друге, вони постійно оновлюються. Це не сталість, яку переклав і щасливий. Медична наука оновлюється. У наказі є додаток із джерелами, які постійно оновлюються, і міжнародні наукові спільноти ті протоколи вдосконалюють. Цього року він такий, потім з’явилася нова таблетка чи метод лікування — і все змінилося. Ми справді дозволяємо лікарням брати й перекладати протоколи. Дійсно, всі протоколи перекладають, але не міністерство, а лікарні залежно від потреб. Ці протоколи на голову вищі за українські. Ми ж усе одно маємо спротив. Від тих, хто розробляє протоколи в Україні, від тих, хто має бруднющий бізнес. Від тих, хто вписував свої чи чужі препарати й робив їх використання обов’язковим. На сьогодні маємо ситуацію, коли топ-10 препаратів у Європі й топ-10 в Україні не збігаються за жодним із пунктів. Це результат і освіти, і післядипломної освіти, і протоколів. Українські клінічні протоколи та українська освіта призводять до того, що українців лікують не тим, чим лікують європейців, а потім ми дивуємося, чому поганий результат.

Щодо закупівель ліків міжнародними організаціями. Пані Супрун обіцяла підписати контракти до березня місяця. Чи закрили вже хвости 2016-го року і чи використовують кошти 2017-го?

— Не всі. 2015 рік — у країні 40 тис. інфарктів. Із них 20 тис. потребують негайного стентування. Тоді ж за «х» мільйонів гривень купують 7 тис. стентів. У 2017-му ми купуємо 10,5 тис. стентів кращої якості за «х/2». Тепер, якщо на заощаджені кошти придбати ще 10,5 тис., ми цілком закриємо потребу. Ми кажемо: кожен пацієнт з інфарктом в Україні отримуватиме високотехнологічне й найсучасніше лікування абсолютно безплатно.

Це станеться вже цього року?

— Так. Ми про це окремо говоритимемо й просимо долучатися, бо для нас важливо, щоб про це знали пацієнти, лікарі, . Міняється позиція міністерства, ми контролюватимемо це, але потрібен контроль і з боку громади. Це ціна міжнародних закупівель. Це чиїсь реально врятовані життя. Ви уявляєте масштаб? Йдеться про близько 150 млн грн. Звісно, міжнародні закупівлі всім не подобаються. Тепер можна придумати: «На місяць пізніше поставили, давайте скасуємо». Ну скасуйте.

Що зроблено в сфері паліативної допомоги?

— Ми хочемо, щоб паліативна допомога була в гарантованому пакеті. Людина має право гідно померти. У нас у XXI столітті не було гуманних форм знеболення. Сьогодні це зареєстровано. Організовуємо виїзну службу паліативної допомоги, маємо наказ № 41, у якому перераховані всі паліативні стани. Ми говоримо про доступ капелана, про кваліфікаційні вимоги до лікарів, які там працюють, про зміну правил обігу наркотиків, які спрощують видачу їх в аптеках, бо на сьогодні це складно й аптекам невигідно. Тому пацієнти змушені їхати кудись і купувати їх. Ми працюємо, зокрема, і з МВС. Процес уже пішов. Торік певну кількість завезли гуманітарною допомогою. Причому ціна питання абсолютно смішна — приблизно 40 центів за флакон. Зараз це вже є, препарат уже зареєстрований. Тепер є пластир, є сироп. Основна цінність реформи та її філософське значення у піднятті вартості життя людини. Ми кажемо, що здоров’я найважливіше. Ми відверто зневажаємо тих, хто голосує за брухт і не голосує за медреформи (закон про тарифи на вивезення брухту став останнім документом, ухваленим на 6-й сесії Верховної Ради в липні. Після цього Рада пішла на двомісячні канікули, так і не розглянувши медреформи. — Ред.). Це неприпустимо. Ми говоримо про справжні цінності та реальні речі. Здоров’я та життя надважливі. І ця реформа не про гроші й навіть не про освіту, а про нові відносини в суспільстві. За великим збігом ми говоримо про дві цитати: «Неможливо зупинити ідею, час якої настав» і «Свободу народам, свободу людині». Ну це дуже якось із нами перегукується. Людина для нас важлива. Не якась нація, не якась держава, не суспільство, не скрєпи, а конкретний пацієнт. Ми повинні зробити все, щоб людина народилася здоровою, жила здоровою і померла гідно. Людина стає цінністю в цій країні. Не здобутки, не слава, не прапори, не телебачення, навіть не олімпійські нагороди, а людина. Тому це так важливо.

Наскільки великий вплив мала пропаганда проти вакцинації і наскільки правдивою є відповідна статистика? Яке охоплення вакцинацією станом на сьогодні?

— Найнижче в Європі. Це цілковито вина медіа. Через невігластво, невігластво і ще раз невігластво. Байки про «чорних трансплантологів» убили білу трансплантологію. Неіснуюча, я підкреслюю, неіснуюча «чорна трансплантологія» вбила трансплантологію як таку. Поширення міфів, жовта преса, неперевірені факти. Один заголовок побіг, побіг, побіг — і все, вакцина погана. Можна довго розповідати про той випадок у Краматорську, але коли журналісти не добирають слів і не розуміють різниці між вакциною і сироваткою, а це дуже важливо, між простроченим сертифікатом і простроченою вакциною, коли сплутують «увезення без сертифіката відповідності» й «увезення незареєстрованого й поганої якості», то з’являються заголовки про те, що колись МОЗ завезло несертифіковане й прострочене, тож дитина померла. А насправді дитина померла не після вакцинації, і завезено було якісну вакцину й згідно з усіма правилами та законами гуманітарною допомогою, і прострочено було не вакцину, а сертифікат дії. Але творці заголовків це почали. Люди читають і перестають вакцинуватися, тому ми зараз цивілізаційно відстрибнули назад.

На сьогодні цей процес зупинено принаймні?

— Ми дуже просимо всіх учитися. Ми вчимося й самі. Медійники повинні розуміти важливість слова в цій ситуації.

Детальніше

З НАШОЇ ПОШТИ

Будьте здорові, шановні читачі!

Я, Клименко Марія Василівна з села Мала Зубівщина Коростенського району, хочу подякувати людям, котрі не просто надали мені медичну допомогу, а – врятували мені життя, дійсно – повернули, як мовиться, з того світу.

Розповім, як було. Потрапила нещодавно до рук лікарів із діагнозом «Флегмона дна порожнини рота». Це так зуб вирвала – було в п’ятницю, а в суботу почала розпухати шия й за вихідні до понеділка я мало не вмерла. Подзвонила в «швидку» о пів на дванадцяту ночі – за 20 хвилин вона була у мене й привезла до відділення інтенсивної терапії ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського. Лікар сказав: «Негайно оперувати!» Вчотирьох оперували! Тож відразу хочу сказати гарні слова на адресу всіх, хто мене рятував. В.П.Кравчук, В.А.Могорит, О.І.Мазур, анестезіолог А.Б.Ільченко, лікуючий лікар О.С.Бабійчук, операційна медсестра Н.Мойсеєва, палатні медсестри Оксана Жарчинська та Інна Радкевич, усі медсестрички відділення та молодші медсестри – прізвищ не знаю, а так по імені Іра, Іванка, Лєна, Таня, Надя – щиро вам від усієї душі дякую! Щоб не ви, то я була б померла. Надя мене взагалі порятувала – коли після операції привезли в палату, наркоз іще виходив і в роті були трубки, я в тій нетямі намагалась витягнути їх. Якби витягла – була б захлинулась. Вона ж схопила мене за руки й тримала, поруч сиділа, аж поки я прийшла до тями. Весь медперсонал дві доби не відходив від мене ні на хвилину – ну, з того світу повернулась я, це факт. Дуже гарне ставлення до людей тут. І бігають, як мовиться, біля мене, і лікують! Чотири рази на день лікарі обхід роблять – оглядають, щось призначають.

А ще – щоб не благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області», то не знаю, як було лікуватись! Я з собою не мала й копійки грошей – де їх узяти, за що медикаменти купувати? Ліки дорогі дуже, а пенсія маленька. Допомогла мені Лікарняна каса – дуже допомогла! За 11 років, протягом яких перебуваю в ній, у мене загалом десь близько 2 тисяч 900 гривень щомісячними добровільними пожертвуваннями заплачено, а на лікування оце тут 5 тисяч пішло. Грошей таких у мене немає й не наскладала б я їх. Щоб не Лікарняна каса, то… Велика допомога від неї є, дуже велика. Тому дякую всім працівникам ЛК, лікарю-експерту в ОКЛ Інзі Анатоліївні Сидоренковій, зокрема, за допомогу – їм та їх сім’ям міцного здоров’я, добра та благополуччя.

Й усім, хто мене рятував – низький уклін і велика подяка за сумлінну працю, турботу. Нехай Господь дарує вам спокій та добробут, тепло і щастя в домівках!

З повагою – Марія Василівна Клименко.

Детальніше

З НАШОЇ ПОШТИ

Доброго дня, шановна редакціє!

Колись прочитала, що медицина – це покликання. Адже нести відповідальність за людське здоров’я, брати на себе ризик рятувати життя, віддавати себе цілком роботі дано не кожному. Саме на адресу таких лікарів ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського, де лікуюсь уже не перший рік, хочу сказати гарні слова щирої вдячності та визнання.

Отож своєму лікуючому лікарю Латош Світлані Олександрівні я не лише говорю: «Дякую!» – вклоняюсь доземно їй. І впевнена, що висловлюю думку й наміри дуже багатьох людей, котрим вона надавала медичну допомогу. Можливо, хтось мої слова сприйме, як пафосні й голосні, але те, що вона дарує життя, покращує його якість – ще надто мало сказано, повірте.

Також дякую від усієї душі Людмилі Сергіївна Крикливець – завідуючій ревматологічним відділенням. Крім того, що вона висококваліфікований фахівець своєї справи, ще й – просто хороша людина. Її доброта, співчуття до наших – пацієнтів відділення – страждань дуже цінується, повірте – надто ж у нинішній досить жорстокий і, я сказала б, якийсь такий жорсткий світ.

А ще хочу сказати гарні слова про благодійну організацію «Лікарняна каса Житомирської області», в якій перебуваю з 2004 року. Коли свого часу мені запропонували вступити до неї – певний час вагалась. За всі ж роки перебування зрозуміла – бо не раз хвороба в цьому переконувала – що зробила-таки правильний крок: Лікарняна каса мені дуже допомагає. Знаєте, я людина досить, скажемо так, скептична – не очікую від життя якихось «подарунків долі». Тому ті обстеження, лікування, які забезпечує ЛК – а доводиться серйозно обстежуватись, зокрема, в обласному медичному консультативно-діагностичному центрі, лікуватись в ОКЛ імені О.Ф.Гербачевського, буває, й не раз протягом року – це дуже суттєва допомога. Тому які не доводилось би іноді чути нарікання на Лікарняну касу, щиро заперечую їх своїм досвідом, як мовиться, стосунків із нею. Відтак і співпрацю з ЛК не збираюсь припиняти. Більше того – маму теж оформила, сплачую за неї щомісячні добровільні пожертвування.

Тож бажаю своїм лікарям та працівникам Лікарняної каси завжди отримувати від своєї праці радість і впевненість у завтрашньому дні. Сили вам і терпіння, натхнення й задоволення від улюбленої справи! Доземний уклін кожному з вас за світлі й щирі почуття, якими сповнені ваші душі, за сумлінну працю на благо людей. Нехай ваші серця сповнюються натхненням та окриленням для нових успіхів у сфері, якій ви присвятили свої знання й таланти!

З повагою – Хмілевська Тетяна Аркадіївна.

 

З НАШОЇ ПОШТИ

Доброго дня, шановні читачі!

Пишу сьогодні, аби, хоч і з деяким запізненням, проте щиро й від душі подякувати своїм рятівникам – медпрацівникам Ружинської ЦРЛ.

Найбільше щастя людини – це гарне здоров’я. З часом розуміння цієї істини приходить до кожного. Як і те, наскільки важка й відповідальна робота працівників медичної сфери. Говорять, що бути лікарем – професія, але бути талановитим лікарем – стан розуму, душі й серця. Так от ці слова – про завідуючого травматологічним відділенням Прибилюка Сергія Васильовича, котрий не просто сумлінно виконує свою роботу, а віддається обраній справі сповна. До речі, хочу сказати, що колектив відділення, яким керує Сергій Васильович, відзначається особливою чуйністю до пацієнтів та надзвичайною турботою про них. Тому щиро дякую всім медпрацівникам травматологічного відділення й бажаю побільше терпіння та поменше хворих. Хай усі негаразди обходять ваші домівки стороною і над кожним буде мирне небо. Нехай ваша професійність та відданість справі щодня винагороджується щирою вдячністю та гідною зарплатнею!

А ще дуже дякую всім працівникам благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області». Необхідні для лікування медикаменти, перев’язувальні, інші витратні матеріали мені були надані ЛК – про це потурбувалась лікар-експерт Лікарняної каси в Ружинській ЦРЛ Галина Андріївна Первушина. Я сам в організації перебуваю більше десяти років і рідних переконав свого часу вступити. Скажу так, що Лікарняна каса сьогодні – це дуже велика підтримка і матеріальна, й моральна. Спасибі вам, ви робите добру справу для людей!

Й на завершення розповім – не притчу, а, кажуть, реальний факт. Якось у священика запитали, чи не гнівлять медпрацівники Бога, вмішуючись у живий організм поза його волею. І Патріарх сказав: «Господь кожній людині дарував життя. Й допомогти їй зробити це життя кращим – теж воля Господня». Думаю, краще й не сказати – у медичних працівників, котрі, не жаліючи зусиль і часу, приймають на себе важкий тягар людського болю й страждань, дарують радість життя, дійсно є благословіння від Бога!

З повагою – Покропивний Павло Дмитрович,

селище Ружин Житомирської області.

Детальніше

Новий перелік платних медичних послуг, затвержений КМУ

https://medprosvita.com.ua/noviy-perelik-platnih-medichnih-poslug-zatverzheniy-kmi/

ПЕРЕЛІК 
платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах {Назва Переліку в редакції Постанови КМ № 989 від 11.07.2002}

  1. Послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями державними і комунальними закладами охорони здоров’я
  2. Косметологічна допомога, крім тієї, що подається за медичними показаннями.
  3. Анонімне обстеження та лікування хворих, заражених хворобами, що передаються статевим шляхом, а також хворих на алкоголізм і наркоманію (крім обстежень на ВІЛ та СНІД).
  4. Лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона.
  5. Оздоровчий масаж, гімнастика, бальнеологічні процедури з метою профілактики захворювань та зміцнення здоров’я дорослого населення.
  6. Консультування і лікування осіб з вокальними порушеннями або з метою їх профілактики, подання фоніатричної допомоги.
  7. Лікування логоневрозів у дорослих.
  8. Операції штучного переривання вагітності в амбулаторних умовах (методом вакуум-аспірації у разі затримки менструації терміном не більш як на 20 днів) та у стаціонарі (до 12 тижнів вагітності), крім абортів за медичними і соціальними показаннями.
  9. Медичні огляди:
  • для отримання виїзної візи (крім службових відряджень державних службовців та при виїзді на лікування за наявності відповідних медичних документів);
  • попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди.{Абзац третій пункту 8 в редакції Постанови КМ № 862 від 02.09.2005}
  1. Протезування в тому числі зубне, слухове та очне.
  2. Корекція зору за допомогою окулярів та контактних лінз.
  3. Стоматологічна допомога, що подається населенню госпрозрахунковими відділеннями, кабінетами закладів охорони здоров’я.
  4. Медичне обслуговування закладів відпочинку всіх типів, спортивних змагань, масових культурних та громадських заходів тощо.
  5. Лабораторні, діагностичні та консультативні послуги за зверненням громадян, що надаються без направлення лікаря, зокрема із застосуваннямтелемедицини (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648 ).
  6. Медична допомога хворим удома, зокрема із застосуваннямтелемедицини (діагностичне обстеження, процедури, маніпуляції, консультування, догляд (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  7. Перебування у стаціонарі батьків у зв’язку з доглядом за дітьми віком понад 6 років, якщо це не зумовлено станом хворої дитини.
  8. Перебування батьків разом з дітьми в дитячих санаторіях та надання їм послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру.
  9. Надання санаторно-курортних послуг (реалізація путівок).
  10. Проведення профілактичних щеплень особам, які від’їжджають за кордон за викликом, для оздоровлення в зарубіжних лікувальних або санаторних закладах, у туристичні подорожі тощо за власним бажанням або на вимогу сторони, що запрошує.
  11. Проведення профілактичних щеплень усім особам, які бажають їх зробити поза схемами календаря профілактичних щеплень в Україні.
  12. Діагностика, профілактика та лікування в госпрозрахункових кабінетах народної і нетрадиційної медицини.
  13. Медичне обслуговування, зокрема із застосуваннямтелемедицини, за договорами із суб’єктами господарювання, страховими організаціями (в тому числі з Фондом соціального страхування України) (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648).
  14. Медичне обслуговування, зокрема числі із застосуваннямтелемедицини, іноземних громадян, які тимчасово перебувають на території України, в тому числі за договорами страхування (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  15. Обстеження, консультування та лікування хворих із сексуальними розладами, за винятком тих, які є симптомами тяжких психічних розладів.
  16. Проведення судово-психіатричної експертизи за межами територіального розподілу.
  17. Проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи у цивільних справах.
  18. Надання висновку фахівця з питань судово-медичної та судово-психіатричної експертизи на запити юридичних і фізичних осіб.
  19. Проведення судово-медичних досліджень за замовленням іноземних громадян.
  20. Реалізація компонентів та препаратів, виготовлених з донорської крові.
  21. Видача бланків особистої медичної книжки.
  22. Стажування лікарів (провізорів) — інтернів у базових закладах та установах охорони здоров’я, якщо ці лікарі (провізори) — інтерни:
  • закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти;
  • закінчили державні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти на умовах контракту;
  • прийняті на роботу в недержавні заклади охорони здоров’я (недержавні фармацевтичні заклади, підприємства);
  • повторно проходять інтернатуру;
  • бажають отримати другу спеціальність в інтернатурі.
  1. Підготовка і навчання з відповідною видачею сертифіката працівників немедичних спеціальностей (громадян за їх бажанням) практичним навичкам подання невідкладної медичної допомоги.
  2. Видача копії медичної довідки, витягу з історії хвороби.
  3. Проведення у порядку, визначеному МОЗ або уповноваженим ним органом, у лікувально-профілактичних закладах клінічних випробувань лікарських засобів, у тому числі медичних імунобіологічних препаратів, медичної техніки, виробів медичного призначення та медичних технологій.{Розділ I доповнено пунктом 33 згідно з Постановою КМ № 644 від 28.07.2010; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 33 від 25.01.2012}
  1. Реалізація радіофармпрепаратів.{Розділ I доповнено пунктом 34 згідно з Постановою КМ № 20 від 22.01.2014}{Розділ I в редакції Постанови КМ № 989 від 11.07.2002}
  1. Проведеннямікробіологічних,паразитологічних, молекулярно-генетичних, хімічних,токсикологічних та фізичних досліджень, що не належать до медичної допомоги населенню, таоформлення їх результатів.
  2. Послуги з провадження господарської та/або виробничої діяльності
  3. Послуги пралень за договорами.
  4. Транспортні послуги (перевезення вантажів), здійснення вантажних робіт.
  5. Надання в користування автомобільних стоянок, паркування автомобілів та інших транспортних засобів.
  6. Перебування громадян за їх бажанням у медичних закладах з поліпшеним сервісним обслуговуванням.
  7. Виготовлення, вирощування та реалізація продукції підсобними господарствами, лікувально-виробничими та виробничими майстернями, молочними кухнями, закладами громадського харчування.
  8. Послуги з підготовки тіла покійного до поховання або кремації (послуги перукаря, косметолога, бальзамування).
  9. Утримання тіл померлих у холодильній камері патолого-анатомічного бюро після дослідження понад норми перебування, а також тих, що знаходяться на зберіганні.{Розділ II в редакції Постанови КМ № 989 від 11.07.2002}

III. Послуги, що надаються згідно з функціональними повноваженнями вищими медичними навчальними закладами та науково-дослідними установами {Назва розділу III в редакції Постанов КМ № 449 від 12.05.97№ 989 від 11.07.2002}

  1. Отримання вищої медичної освіти у випадках, коли абітурієнт уже одержав вищу освіту з іншої спеціальності.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  2. Навчання іноземних і вітчизняних студентів на умовах контракту з фізичними та юридичними особами у межах ліцензованого обсягу підготовки.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  3. Поглиблене навчання окремих предметів понад обсяг навчального плану, вивчення різних напрямів нетрадиційної медицини.
  4. Відпрацювання студентами державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти практичних, лабораторних та семінарських занять з клінічних та медико-біологічних дисциплін, що були ними пропущені без поважних причин.{Пункт 4 в редакції Постанови КМ № 449 від 12.05.97}
  1. Консультації докторантів та аспірантів з навчальних закладів, що не підпорядковані МОЗ.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  2. Переводи з одного до іншого медичного вузу та поновлення на навчання студентів, які були раніше відчислені, понад план державного замовлення, у тому числі на перший курс.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  3. Ліквідація студентами академічної різниці у разі їх переводів та поновлень у державних вищих медичних (фармацевтичних) закладах освіти, яка виникає внаслідок розбіжностей навчальних планів.{Пункт 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97}
  1. Повторне вивчення відрахованими студентами окремих дисциплін і курсів з наступним складенням іспитів та заліків.{Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97; в редакції Постанов КМ № 369 від 14.04.2009 — втратила чинність на підставі Постанови КМ № 603 від 05.06.2009№ 447 від 07.05.2009 — втратила чинність на підставі Постанови КМ № 603 від 05.06.2009}
  1. Прийом кандидатських іспитів у осіб, які не працюють у державному вищому медичному (фармацевтичному) закладі освіти. Навчання в аспірантурі фахівців, які працювали поза системою МОЗ.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  1. Навчання іноземних громадян у клінічній ординатурі. аспірантурі, докторантурі, їх стажування.
  2. Проведення циклів підвищення кваліфікації лікарів і провізорів та стажування з освоєння окремих методів діагностики і лікування понад державне замовлення на госпрозрахункових засадах.
  3. Навчання лікарів-інтернів (провізорів), які закінчили недержавні вищі медичні (фармацевтичні) заклади освіти, або навчались на умовах контракту з юридичними та фізичними особами.{Пункт 12 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97}
  1. Надання послуг по легалізації документів про медичну (фармацевтичну) освіту.{Пункт 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97 та постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648}
  1. Повторне навчання в інтернатурі на очному циклі лікаря (провізора) — інтерна.{Пункт 14 в редакції Постанови КМ № 449 від 12.05.97)
  1. Отримання другої спеціальності в інтернатурі або магістратурі.{Пункт 15 в редакції Постанови КМ № 449 від 12.05.97}
  1. Проведення наукових досліджень сторонніми юридичними та фізичними особами на базі державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти або державних закладів післядипломної освіти.(Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  1. Інші платні послуги, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 38 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами».{Розділ III доповнено пунктом 17 згідно з Постановою КМ № 449 від 12.05.97}
  1. Виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських та консультативно-методичних робіт на договірних умовах.{Розділ III доповнено пунктом 18 згідно з Постановою КМ № 989 від 11.07.2002}
  1. Проведення наукової та науково-технічної експертизи. (Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648)
  1. Надання університетськими клініками: послуг з проведення науково-дослідної роботи, розроблення та впровадження нових медичних технологій;в оренду приміщень та обладнання (Вiдмiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648).
  1. Інші платні послуги, передбачені постановами Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 796 “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності”(Офіційний вісник України, 2010 р., № 67, ст. 2410)та від 28 липня 2003 р. № 1180 “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними науковими установами” (Офіційний вісник України, 2003 р., № 31, ст. 1629).”. (Змiнено за постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 648 ).
Детальніше

Захист прав медичних працівників: готуймося до самооборони?

http://www.vz.kiev.ua/zahyst-prav-medychnyh-pratsivnykiv-gotujmosya-do-samooborony/

Права медичних працівників можна вмістити в окремий перелік, обов’язки — у всеосяжну клятву Гіппократа: «згоріти самому», освітлюючи дорогу життя пацієнтів, а водночас і темні закутки державної недбалості відносно галузі. Принаймні так виглядає «святий обов’язок» за нинішніх реалій, дотримання якого на тлі численних порушень прав лікарів не рятує «від суми і тюрми». Чи не доведеться їм суміщати роботу в операційній і в суді?

ВЗ Медичні працівники постійно нарікають на свою незахищеність. Це означає, що механізми такого захисту не прописані у вітчизняному законодавстві, що вони не становлять цілісної системи чи що не працюють через ігнорування владою дотримання чинних норм?

Радмила ГРЕВЦОВА, Голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, керуючий партнер Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина», директор Навчально-наукового центру медичного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцентРадмила ГРЕВЦОВА, Голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, керуючий партнер Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина», директор Навчально-наукового центру медичного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, кандидат юридичних наук, доцент

— Законодавство України (зокрема ст. 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я») передбачає низку професійних прав і пільг медичних працівників, але, на превеликий жаль, на практиці виникає чимало проблем з їх реалізацією. Серед основ­них причин — недостатнє фінансування і відсутність ефективних законодавчих механізмів. Проте навіть за такої ситуації не все безнадійно. Головне — знати свої права і не сидіти склавши руки у випадках, коли їх порушують і коли їх можна захистити.

До речі, моя особиста зацікавленість тим, що зараз називають «медичне право», виникла на початку 2000-х, коли до мене, тоді ще зов­сім молодого адвоката, звернувся один лікар, якого безпідставно намагалися звинуватити в недбалості.

На тлі відповідальності, яка покладається на кожного медика, і високих вимог до медичних працівників надзвичайно важливою є їх соціально-економічна та юридична захищеність.

ВЗ Які права та гарантії лікарів порушують сьогодні найбільше?

— На жаль, доводиться констатувати системні порушення трудових і соціальних прав медичних працівників. Насамперед йдеться про порушення права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя роботою, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується. Яскравим прикладом є «зрівнялівка» в оплаті праці медиків, розмір якої не дає можливості забезпечити достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, не відповідає складності виконуваної роботи й не корелює з професійними якостями медичних працівників. Донедавна красномовним прикладом порушень була і необхідність обов’язкового відпрацювання випускниками медичних вишів, які навчалися за державним замовленням, але законодавець і Уряд вжили заходів щодо виправлення ситуації. Утім, деякі проб­лемні питання в цьому напрямку досі залишаються.

Серйозним порушенням є відсутність гарантій фізичної безпеки медичних працівників. І таких прикладів можна навести багато. Щодо професійних прав, то найчастіше порушується право на вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяльності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики. Це відбувається в різний спосіб: починаючи від відсутності в закладах охорони здоров’я необхідного обладнання і лікарських засобів до виз­начення в медико-технологічних документах тих діагностичних і лікувальних заходів чи препаратів, ефективність яких не доведена, які можуть виявитися неоптимальними в певній клінічній ситуації для вилікування пацієнта тощо. Іноді заходи, спрямовані на поліпшення ситуації, одночасно приховують у собі і можливості, і ризики (це стосується, скажімо, Наказу МОЗ України від 29.12.2016 р. №1422 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року №751», який дозволяє впровадження іноземних клінічних настанов без проходження процедури їх адаптації).

Частим порушенням є поширення недостовірної інформації, яка принижує честь і гідність медичних працівників, що стало особливо дошкульним в епоху інтернету і соціальних мереж. Трапляються випадки, коли лікарям таки вдається захистити свої права через звернення до суду. Наприклад, коли за рішенням судів на користь лікаря з пацієнтів або їх законних представників стягнуто відшкодування моральної шкоди, завданої поширенням неправдивої інформації, яка принижує честь і гідність медика.

ВЗ А як боротися, коли захищатися нічим?

— Відповідь на це запитання не буде оригінальною — необхідно змінювати вітчизняне законодавство з передбаченням ефективних механізмів реалізації захисту прав і пацієнтів, і медичних працівників. Потребує вдосконалення й практика його застосування. Над цим потрібно працювати не тільки суддям чи адвокатам. Медики також мають вчитися відстоювати свої права — звісно, звертаючись, коли необхідно, по правову допомогу. Узагалі, уміле використання юридичних засобів не тільки дає змогу захистити права, коли їх порушено, а й часто допомагає запобігти цьому.

Наприклад, такими засобами є підвищення рівня ведення обов’язкової медичної документації, кадрового діловодства, навчання медичних працівників закладу охорони здоров’я з етичних і правових питань, відслідковування змін до чинного законодавства, що стосується медичної діяльності, тощо.

ВЗ Як виглядає система захисту лікарів у розвинених країнах світу?

— Зазвичай там відповідальність медичного працівника ще більша, однак вона поєднується з високим рівнем його захищеності. У розвинених країнах основну увагу зосереджують не на дотриманні трудових і соціальних прав (із цим ситуація, звісно, набагато краща, ніж в Україні), а на захищеності у випадку медичної помилки чи кримінального правопорушення, пов’язаного з професійною діяльністю медика.

Насамперед зазначу, що в багатьох країнах обов’язковим є страхування професійної відповідальності медичного працівника. Сподіваюся, що з часом ми також прийдемо до цього, але попередньо мають бути створені необхідні передумови.

За кордоном, особливо в розвинених державах, велику роль відіграє лікарське самоврядування. Там, де членство у самоврядних лікарських асоціаціаціях є обов’язковим, вони наділені правом вирішувати питання з допуску до професії, дисциплінарними повноваженнями щодо медика, аж до позбавлення його права на медичну практику (звісно, за наявності для цього вагомих підстав). Водночас такі асоціації дбають про юридичну підтримку лікаря (у випадках, коли пред’явлено цивільний позов чи відкрито кримінальне провадження, це надзвичайно важливо). До речі, «медичні» справи в усьому світі визнано однією з найскладніших категорій справ. Хоча ситуація із засобами доказування, зокрема із судово-медичною експертизою, у багатьох зарубіжних країнах є набагато кращою, ніж у нас. Особливо складно доводити причинно-наслідковий зв’язок між протиправним діянням і наслідками (шкодою), а також вину медичного працівника.

У деяких країнах відшкодування збитків у певному розмірі відбувається незалежно від наявності чи відсутності вини медика, існують так звані охороноздоровчі суди (наприклад, у Швеції та Новій Зеландії), рішення яких може бути оскаржене у «звичайному» суді.

У США певні «медичні» справи розглядає суд присяжних. Часто в країнах, громадяни яких мають звичку звертатися до суду, тільки-но вирішать, що їх права порушено, лікарі проводять у судах… роки своєї професійної діяльності. Вважаю, що українським лікарям це не загрожує, але увага до діяльності медиків, вочевидь, буде ще більш прискіпливою.

ВЗ Принаймні вони вважають, що докорінні зміни, які очікуються в галузі, піділлють олії в цей вогонь.

— Будь-які зміни — це завжди нові виклики, особливо на початковому етапі. А те, наскільки вони вирішать проблеми чи додадуть нових у плані захищеності прав медичних працівників, залежить від їх «дизайну» і змісту.

Наразі, судячи з наявної інформації і проектів законів та інших нормативно-правових актів, виникає низка запитань. Наприклад, чи зможе лікар первинної ланки — фізична особа-підприємець отримувати достойний прибуток після сплати податків, орендної плати, прид­бання медичних виробів і медичної техніки для надання первинної медичної допомоги й оплати праці молодшого спеціаліста з медичною освітою (медсестри)? І таких запитань багато. Їх необхідно акумулювати і через лікарські асоціації, профспілки та інші організації, а також доводити до відома Міністерства охорони здоров’я. За тими позиціями, які створюють «точки напруженості», слід формувати консолідовану позицію медичної спільноти.

ВЗ Тобто створювати загони «самооборони» і не сподіватися, що хтось візьме під надійне крило?

— З одного боку, має зрости роль професійних лікарських асоціацій і профспілок. Ці громадські об’єднання повинні встановити ще тісніший контакт з юридичною спільнотою і співпрацювати в напрямку захисту медиків, що, до речі, уже відбувається. Останнім прикладом є воркшоп «Захист прав медичних працівників: практичні рекомендації і стратегічні пропозиції», який нещодавно відбувся за спільної організації Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, Українського медичного клубу, Асоціації стоматологів України, професійного Союзу захисту прав медичних працівників та Консалтингової компанії «Юркрафт Медицина». З іншого — самі медичні працівники також мають подбати про набуття необхідного мінімуму юридичних знань. Бодай про такий обсяг, який дає уявлення про законодавство, що регулює діяльність медиків і допомагає відчувати «вузькі місця» (такі часто спостерігаються при інформуванні пацієнта, виборі методів медичного втручання, наданні згоди чи відмови від необхідного пацієнтові медичного втручання тощо). А ще необхідний мінімум правових знань дасть змогу лікарю вчасно визначитися із потребою звернутися до фахівця в галузі права за юридичною допомогою. До речі, я викладаю медичне право та інші дисципліни медико-правового спрямування в юридичних вишах з 2004 року, і останнім часом помітила цікавий тренд: нині дедалі більше медиків здобуває другу вищу освіту — юридичну. Як юристи вони зазвичай не практикують, однак використовують набуті знання і навички для власного убезпечення.

ВЗ Можливо, потрібні зміни в навчальних програмах підготовки лікарів, аби вони опановували такі знання?

— Наскільки мені відомо, зараз студенти-медики вивчають «Основи права» і так зване «Медичне правознавство» (кажу «так зване», бо з юридичної точки зору цей термін є не зовсім коректним). Це добре, хоча молоді люди не завжди повною мірою усвідомлюють важливість цих предметів для подальшої діяльності, мовляв, це ж не клінічна дисципліна. Проте, як на мене, існуючі програми потрібно переглянути в бік збільшення практичного компонента. Їх розробники і викладачі повинні відійти від надмірної зосередженості на теоретичних речах на кшталт «предмет і метод» і давати більше знань практичного спрямування. Це, до речі, у рази збільшить зацікавленість студентів, а відтак, і користь від вивчення таких дисциплін. Для цього бажано, аби викладач сам мав не тільки науково-педагогічний бекґраунд, а й був юристом-практиком з досвідом надання правової допомоги суб’єктам медичного права, розумів специфіку медичної діяльності і знав відповідну правову проблематику. Звісно, це не завжди можливо, але плеяда таких викладачів поступово формується. Не менш важливою є і післядипломна медична освіта, у якій медико-правова складова набуває ще більшого значення. У нашому мінливому світі, де постійно з’являються нові технології, застосування яких намагається врегулювати право, увага до юридичних і етичних питань невпинно зростатиме.

Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»


Точки зору

Лариса МАТЮХА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина», Голова Асоціації сімейної медицини, доктор медичних наук, професорЛариса МАТЮХА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина», Голова Асоціації сімейної медицини, доктор медичних наук, професор

Дієвим механізмом професійного і соціального захисту медичних працівників є лікарське самоврядування. Це добре розуміють у світі, і в більшості країн забезпечують діяльність самоврядних організацій на найвищому рівні. Наприклад, у США, Канаді, Швейцарії, Норвегії, Іспанії, Туреччині, Болгарії, Румунії, Словаччині, Словенії, Хорватії, Чорногорії вона регламентується спеціальними законами, а в Польщі — Конституцією країни. У Фінляндії лікарська самоврядна асоціація виконує функцію медичної профспілки, тобто опікується питаннями захисту прав лікарів на гідні оплату праці, умови роботи тощо. Але цим не обмежується — через співпрацю з різними міністерствами (охорони здоров’я, освіти, фінансів, соціальної політики) асоціація бере безпосередню участь у формуванні державної політики в галузі охорони здоров’я. В Україні лікарські асоціації такого впливу не мають, як і нормативно-правового документа, котрий визначав би їх місце та статус. Нині в нашій країні багато говорять про зростання ролі громадських організацій, однак останні (на відміну від самоврядної професійної організації) не можуть мати певних адміністративних повноважень, закріплених на законодавчому рівні. Також їм не під силу забезпечити персональну юридичну і фінансову відповідальність кожного лікаря перед своєю організацією, як і власну відповідальність за результати діяльності своїх членів перед пацієнтами та державою. Професійна самоврядна організація спроможна виконати ці завдання. Якби згадані питання були унормовані в Україні, мабуть, нам вдалося б уникнути багатьох непорозумінь з реформуванням галузі. На жаль, усі спроби змінити систему або порушували права медичних працівників, або просто ігнорували їх інтереси. Захистити їх практично нікому, зате критиків, які в запалі лобіювання своїх ініціатив сіють недовіру і навіть ненависть до лікарів, хоч відбавляй. Мовляв, лікарі не бажають реформувати систему, вони переймаються лише «внутрішніми» проблемами. Але ж навіть Закон України від 22.03.2012 р. №4572-V «Про громадські об’єднання» (яким визначається діяльність фахових медичних асоціацій) обмежує їх вплив на вирішення глобальних для галузі питань, орієнтуючи саме на «внутрішні» проб­леми і аж ніяк не на організацію та розвиток галузі. Лікарські асоціації і нині готові стати експертами влади в цих питаннях, тільки ніхто до них не дослухається! Медична спільнота України лише спостерігає за калейдоскопом зміни міністрів та ініційованих ними «напрямків реформування», і не має жодного впливу на державну політику охорони здоров’я. Навіть намагання асоціацій втрутитися у вирішення кадрових питань наштовхуються на жорсткий спротив управлінців усіх рівнів, які звикли «карати й милувати» лікарів на власний розсуд. Та й реальної участі асоціацій в акредитації, ліцензуванні не спостерігається — усе залежить від того, дозволять їх представникам ввійти до складу атестаційних комісій на місцях чи ні. Лише з власної iнiцiативи громадські організації намагаються долучатися до вирішення експертних питань, розробки клiнiчних настанов i протоколів, які раптом виявилися непотрібними настільки, що їх збираються вилучити з Основ законодавства України про охорону здоров’я. У якій ще країні користуються неадаптованими протоколами інших держав? І чи погоджували такий крок з тими, хто має виконувати подібну вказівку?

Чому нам так потрібне лікарське самоврядування? Бо воно забезпечує юридичний і соціальний захист лікарів, охороняє їх від ризиків професійної діяльності. В нинішніх умовах це дуже важливо, адже запровадження обов’язкового медичного страхування та механізмів управління якістю медичної допомоги в Україні найближчим часом очікувати не варто (це питання швидше «заговорять», ніж вирішать). Зрозуміло, що лікарське самоврядування може стати як партнером, так і жорстким опонентом реформ у галузі (можливо, тому й зволікається процес його запровадження в Україні). До того ж воно буде зацікавлене в поширенні об’єктивної інформації щодо діяльності медичних працівників і функціонування сфери. Для просування позитивних змін це дуже важливо, а от приховувати щось стане незручно. Голос професійних організацій має лунати і у вирішенні кадрових призначень керівників галузі будь-якого рівня. Переконана, що в такий спосіб можна зменшити рівень бюрократії та корупції в системі охорони здоров’я. Нині у ВР України зареєстровано два законопроекти «Про лікарське самоврядування», однак спрогнозувати їх подальшу долю практично неможливо. До того ж у них закладено абсолютно протилежні принципи устрою й управління: унітарний (коли кожен лікар окремо входить до самоврядної організації, а її керівні органи формуються за пропор­ційним принципом) і федеративний (медична асоціація складається з трьох палат: лікарів-спеціалістів, лікарів-стоматологів та лікарів первинної ланки, а формування керівних орга­нів відбувається за квотним принципом). Наша асоціація наполягає на другому варіанті, оскільки унітарність означає відсутність противаг і можливість корупції.

Ще одна проблема — різнорідність лікарської спільноти в Україні, її незрілість, а відтак і неготовність зібратися в один бойовий кулак задля відстоювання спільних інтересів. А часто виникають і конфлікти інтересів. Пригадайте, як багато вузьких спеціалістів свого часу не сприйняли підвищення ролі первинної ланки. Якщо кожен «стоятиме за своє», навряд чи доживемо хоч до якогось (не кажу вже до світлого) майбутнього галузі. А нам нав’язують саме такий варіант — виживати поодинці. Останній приклад. Нині лікарів первинки дедалі активніше «виштовхують» у приватну практику. Виглядає привабливо (особливо якщо вірити обіцянкам), а коли почати цим займатися — ілюзії швидко зникають. В Асоціації порахували: щоб створити належні умови для діяльності ФОП на засадах загальної практики-сімейної медицини, лікарю потрібно понад 100 тис. грн. Тому в регіонах — тиша. Хтось вичікує, куди подмуть завтрашні вітри змін, хтось напнув вітрила й шукає щастя за чужими морями. Тільки за умови, що медична спільнота усвідомить свою відповідальність перед пацієнтами і зрозуміє необхідність об’єднання в процесі захисту власних прав, ми досягнемо позитивних зрушень.


Андрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової допомоги Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила ГалицькогоАндрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової допомоги Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

Правовий захист лікарів у сфері професійної медичної діяльності сьогодні є надзвичайно актуальним, і з часом затребуваність у ньому лише зростатиме, особливо в умовах реформування галузі. До того ж ця проблема не така проста, як здається на перший погляд, оскільки обумовлена комплексом різних чинників, як об’єктивних, так і суб’єктивних.

Насамперед професія лікаря пов’язана із медичним втручанням, особливістю реакцій людського організму, різними проявами перебігу хвороб, проблемою правильної та своєчасної діагностики, лікарськими засобами і медичним обладнанням тощо. Об’єктивно: лікар не все і не завжди може передбачити і зробити. Несприятливий результат надання медичної допомоги сам по собі містить великий ризик виникнення конфлікту з пацієнтом, що породжує відповідні скарги та позови з боку останнього.

Уся складність полягає в тому, що визначити співвідношення лікарських помилок, порушень і нещасних випадків надзвичайно складно, оскільки відсутні єдині та чіткі критерії кожної із цих категорій. Під час з’ясування наявності вини медичного працівника в цьому випадку, як правило, залучають судово-медичних експертів, котрі встановлюють, наскільки порядок і характер проведеного лікування відповідали прийнятим нормам.

Завжди є і будуть як обґрунтовані, так і безпідставні претензії до лікарів, тому вони повин­ні мати можливість захистити себе. До того ж через високу ціну помилки лікарів громадськість і ЗМІ завжди виявлятимуть прискіпливу увагу до якості надання медичної допомоги та відповідальності медичного персоналу. Здебільшого вони згадують про недоліки лікарської практики, порушення прав пацієнтів, і дуже рідко — про права та соціально-економічний захист самих медиків, умови праці, у яких вони нині мають дотримуватися «клятви Гіппократа». Такий негативізм певною мірою також сприяє появі передчасних і упереджених звинувачень на адресу лікарів (на основі сформованих стереотипів). А звернення пацієнтів на гарячі лінії сьогодні стало майже буденною справою.

З іншого боку, і конфліктні ситуації також бувають різними. Адже дуже часто скарги виникають, як-то кажуть, на рівному місці, здебільшого через етичні аспекти діяльності медиків. Наприклад, працівник приділив недостатньо уваги хворому, не пояснив йому суті призначень або ж навіть «скоса» на нього поглянув. Тому правильна поведінка у спілкуванні з пацієнтами — найперший спосіб уникнення конфліктів чи принаймні зведення їх до мінімуму.

До всього, з юридичної точки зору пацієнт і лікар за своїм правовим статусом перебувають в нерівних умовах. По суті, це однобічний рух, у якому медик зазвичай має лише обов’язки відносно хворого, а останній — лише права. Тим більше, що Конституція України гарантує громадянам право на безоплатну медичну допомогу, а забезпечити його реалізацію медичні працівники не можуть.

Крім того, Цивільним кодексом України встановлена презумпція вини заподіювача шкоди. Тобто саме заклад охорони здоров’я і лікар повинні доводити, що в заподіянні шкоди пацієнту немає їх вини, що стандарти у сфері охорони здоров’я не було порушено або ж шкода настала внаслідок нещасного випадку чи поведінки самого пацієнта (недотримання ним режиму, рекомендацій тощо).

Залежно від виду і ступеня протиправності поведінки за порушення професійних обов’язків медичні працівники можуть нести як кримінальну, так і дисциплінарну, матеріальну відповідальність, а сам медичний заклад — цивільно-правову (майнову).

Дуже часто у випадку заподіяння шкоди хворому керівник установи одразу оголошує догану «винному» лікарю за неналежне виконання функціональних обов’язків. За певних умов це може свідчити про те, що заклад охорони здоров’я визнав факт порушення стандартів як підставу для подальшої цивільно-правової (майнової) відповідальності. Тому формальне притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності (бо так сказали «згори» чи натисла громадськість) без наявності для цього достатніх підстав може мати негативні наслідки для самого закладу.

Дещо інша ситуація у випадку притягнення працівника до кримінальної відповідальності. На органи слідства покладається обов’язок довести вину медичного працівника, порушення медичних стандартів та причинно-наслідковий зв’язок між діями лікаря і настанням негативних наслідків. Очевидно, що ключову роль у таких доказах відіграють висновки експертів (КЕК, судово-медичної експертизи), адже ні пацієнт, ні адвокат, ні слідчий, ні прокурор не розбираються в тонкощах медицини.

Значною мірою проблема правового захисту залежить від того, наскільки чітко (на нормативному рівні) встановлені стандарти надання медичної допомоги, зокрема виз­начена конкретна лінія поведінки при всіх можливих станах хворого й обставинах. Нап­риклад, ліцензійні умови з медичної практики передбачають обов’язковість дотримання уніфікованих клінічних протоколів, але в Україні такі для більшості захворювань відсутні.

З цього приводу варто звернути увагу на останні зміни до Наказу МОЗ України від 28.09.2012 р. №751, що передбачають заміну локального протоколу на «новий клінічний протокол» як клінічну настанову, котра обирається Міністерством шляхом затвердження тексту клінічного протоколу або посилання на відповідне джерело його розміщення чи публікації (у тому числі англійською мовою). З одного боку, добре, що надається більша свобода у виборі стандартів: ось вам кілька посилань на міжнародні джерела, обирайте й користуйтеся. Однак усі розуміють, що такі вільності можуть породити й більше проблем — обернутися непорозуміннями у стосунках з пацієнтами і контролюючими органами, а отже, зростанням кількості позовів до суду на лікарів. Тому їх побоювання з цього приводу можна зрозуміти.

Також важливу роль відіграє матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я, від якого безпосередньо залежить своєчасність і правильність встановлення діагнозу, а відтак і ефективність лікування. Лікар не може вплинути на ці аспекти, особливо в нинішніх умовах (через брак державного фінансування). Водночас відсутність діагностичної та іншої медичної апаратури безпосередньо впливає на якість його роботи. У цій ситуації і лікар, і пацієнт є заручниками.

З виною лікаря як обов’язковою підставою для відповідальності тісно пов’язана проблема лікарської (медичної) помилки, а відтак ї її правова оцінка. Єдиного трактування лікарської помилки немає ні серед медичних працівників, ні серед юристів. Враховуючи відсутність чіткого визначення такого терміну в законодавстві, посилання на медичну помилку як на обставину, що виключає відповідальність, є передчасним. На практиці слід чітко зосередитися на аналізі та встановленні конкретної форми вини лікаря як щодо діяння, так і його наслідків, а також на причинно-наслідковому зв’язку між діями лікаря і шкідливим наслідком.

З іншого боку, позбавити лікаря права на помилку й притягати його до відповідальності щоразу, коли він не зміг встановити правильний діагноз, означає зупинити розвиток медичної науки та практики. Адже дуже часто саме професійна ініціатива в складних і нетипових ситуаціях дає змогу досягти належного ефекту лікування.

Тому вирішити цю проблему допоможе страхування цивільної відповідальності у сфері професійної медичної діяльності. Але для цього повинні бути готовими як самі страхові компанії, так і заклади охорони здоров’я (з точку зору наявності коштів на ці видатки).

Важливе питання — хто саме має захищати лікаря? Логічно, аби цим займалися юридичні служби медичних закладів. Але вони у нас є доволі слабкою ланкою, котра формується за залишковим принципом (принаймні в державних і комунальних лікарнях). «Спокусити» висококваліфікованого юриста мізерною зарплатою практично неможливо, тому в кращому разі там працюють сумісники. Тож лікарі зазвичай звертаються по допомогу до адвокатів або до галузевої профспілки, яка не лише проводить відповідну роботу в напрямку захисту трудових прав медичних працівників, а й виступає адвокатом у їх відносинах із пацієнтами.

У міру зростання правосвідомості населення нашої країни відчутно збільшується кількість звернень пацієнтів до судів і правоохоронних органів з приводу заподіяння шкоди неналежним лікуванням. За таких умов медичні працівники мають бути обізнаними з відповідальністю у сфері виконання своїх професійних обов’язків. По-перше, підвищення правової грамотності медичного персоналу дисциплінуватиме його, а по-друге, це посилить захист від безпідставних звинувачень не лише з боку пацієнтів і правоохоронних органів, а й з боку роботодавця. Власне, з цього і починається правовий захист медика.

Детальніше

МОЗ зобов’язало лікарні звітувати про всі благодійні надходження

https://mind.kiev.ua/news/20174825-moz-zobov-yazalo-likarni-zvituvati-pro-vsi-blagodijni-nadhodzhennya

Наказ вступає в силу з початку 2018 року.

Міністерство охорони здоров’я опублікувало указ, яким зобов’язує заклади охорони здоров’я звітувати про всі благодійні внески від юридичних та фізичних осіб. Наказ вступає в силу з 1 січня 2018 року.

Оприлюднювати звіти лікарні будуть на власних сайтах, інтернет-сторінці МОЗ, а також розміщувати у загальнодоступних місцях на території закладу.

Згідно з інформацією МОЗ, кожен заклад охорони здоров’я має благодійний фонд, в який платять внески сім із десяти пацієнтів. Через це медичні заклади збирають сотні мільйонів гривень. Проте звітність про отримані кошти часто була непрозорою.

Детальніше

Як почати розбиратись, які ліки ефективні, а які ні?

http://life.pravda.com.ua/columns/2017/07/28/225561/

“Епідемія фуфломіцинів” –  десь так можна описати, те що відбувається зараз в українській медицині.

Кількість призначень неефективних лікарських засобів, єдиною метою яких є викачування грошей, перевищує будь-які розумні межі, пацієнти ж витрачають на них останні кошти.

І хоча про цю проблему все частіше говорять і намагаються з нею боротись, але суттєвих результатів поки що не видно.

Описувати можливі законодавчі зміни для виправлення ситуації не має сенсу, бо рецепт відомий і потрібна лише політична воля.

Тому пропоную не чекаючи на політичні рішення спробувати розібратись у тому, які ліки мають доведену ефективність, а які ні.

Можливо, найпростіше було б написати декілька простих лайфхаків, але використання їх без розуміння базових речей не допоможе і швидко забудеться, тому розпишу все більш детально.

Хочу одразу попередити, що ця стаття не є посібником по самолікуванню, але вона має навчити задавати питання лікарям, фармацевтам та іншим спеціалістам від медицини.

Далі читайте за посиланням http://life.pravda.com.ua/columns/2017/07/28/225561/

Детальніше

Благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області» – 17 років!

ВІТАЄМО-ЛИСТІВКАДорогі друзі!

Благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області» виповнилось 17 років!

Із першого дня свого існування 27 липня 2000 року й донині вона працює для забезпечення надання якісної медичної допомоги майже 210 тисячам мешканців Житомирщини (17% від усієї кількості населення області), котрі перебувають в ЛК. Важливість цих зусиль неможливо переоцінити – професіоналізм фахівців Лікарняної каси, їх уміння знаходити оптимальні рішення повертають людям здоров’я, додають упевненості у власних силах та віри в життя.

Звісно, наша успішна діяльність можлива завдяки тісній співпраці з медичною спільнотою Житомирщини. Ми пишаємось спільною роботою зі справжніми професіоналами сфери охорони здоров’я області й сподіваємось і надалі розширювати поле нашої взаємодії – щоб приносити максимальну користь населенню нашої області.

Тож, вітаючи зі святом, щиро бажаємо всім, хто перебуває в ЛК, міцного здоров’я, життєвого оптимізму, щастя, добробуту та родинного благополуччя!

Фахівцям же Лікарняної каси дякуємо за відданість справі, чуйність і доброту, терпіння й милосердя. Нехай ваша плідна праця набуває нового змісту, збагачується досвідом та отримує визнання й гідну оцінку суспільства. Наша з вами робота потребує високого рівня відповідальності за прийняті рішення. І важливо, щоб ці рішення були зумовлені професіоналізмом, турботою про здоров’я людей та особистою порядністю. Переконані, що ваша відданість справі, фаховий досвід, глибокі знання і динамізм завжди поєднуватимуться зі щирим співчуттям до людей, милосердям та благодійністю у кращих гуманітарних традиціях. Нехай найвищою нагородою для вас завжди будуть Боже благословення, людська шана й повага. Хай ніколи не згасає в нас бажання творити добро!

Правління та виконавча дирекція

БО «Лікарняна каса Житомирської області».

Детальніше

Як лікують у Франції: розкішне страхування і нешвидка допомога

https://tsn.ua/blogi/themes/health_sport/yak-likuyut-u-franciyi-rozkishne-strahuvannya-i-neshvidka-dopomoga-950025.html

Система охорони здоров’я у Франції просто не може не вражати – як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус.

В Україні нині відбуваються бурхливі дискусії щодо майбутної медичної реформи – вона має як палких прихильників, так і категоричних противників. Але всі погоджуються, що ми маємо наслідувати тут розвинені країни. Що ж на практиці являє собою омріяна нами медицина – розкажуть українці, які живуть за кордоном і знають про неї не з чуток.

За сім років життя у Франції з тутешньою медициною я зіткнулась не раз, причому досвід був як дуже позитивний, так і вкрай негативний.

Інтеграція у французьку систему охорони здоров’я починається з обов’язкового страхування. Для цього треба отримати Carte Vitale (дослівно – “життєво важлива картка”), яку мені зробили одразу після прибуття у примусовому порядку. Для студентів (а я якраз приїхала вчитися), яким ще немає 20 років, соціальне страхування безкоштовне. З 21 року воно коштує 215 євро на рік і має бути сплачене на початку навчального року. Коли починаєш працювати, система відрахувань і сума змінюється, якщо схематично, то щомісяця на страхування із зарплати автоматично знімаєтся 20-30 євро.

Переважна більшість медиків у Франції працює у невеликих відділення (4-5 спеціалістів на “кабінет”, – як їх називають у Франції), розташованих на перших поверхах житлових будинків. Записатися на прийом можна телефоном, в інтернеті або ж прийти спонтанно і чекати на “вікно” у розкладі лікаря. У всіх таких кабінетах є кімната очікування з кріслами, журналами і кулером. Здавалося б, дрібниці, але цей мінімальний комфорт кардинально змінює досвід походу до лікаря. Наголошу, що йдеться не про приватні ВІП-центри, а про звичайні медичні кабінети.

Пацієнт може обрати спеціаліста своїм провідним терапевтом (сімейним лікарем), і тоді записати на прийом взагалі можна, подзвонивши лікарю на мобільний. До лікаря загальної практики я звернулася через місяць після переїзду до Парижа. Обрала варіант запису по інтернету, і знайшла спеціаліста у радіусі двох кілометрів від свого гуртожитка на ранок наступного дня.

Тариф на базову консультацію фіксований по всій країні – 25 євро (зріс на два євро за останні 5 років), його сплачує сам пацієнт. Потрібно обов’язково дати лікарю дані своєї Carte Vitale, завдяки чому ви впродовж двох тижнів отримаєте компенсацію у розмірі 15 євро. Для того, щоб вам повернули решту витрачених на консультацію грошей, має бути додаткова страховка (необов’язкова, але, як показав досвід, дуже корисна), яка коштує від 20 євро на місяць. Тоді я отримала консультацію і надзвичайно приємні враження від французької системи охорони здоров’я.

До речі, спочатку я вирішила, що обійдусь без додаткового страхування, і навіть факт його наявності у 95% французів, мене не зупинив. Та минуло два місяці, і я на своєму досвіді переконалась, що жадібний таки дійсно платить двічі. Того разу мені знадобився алерголог. Наївна і безтурботна, я була переконана, що зможу записатися на прийом так само швидко, як і до лікаря загальної практики. Однак на мене чекало повне розчарування – вільної дати до певних спеціалістів потрібно чекати від двох тижнів до 6 місяців (у випадку окуліста і невролога).

За консультацію в алерголога, що працює за “вільним тарифом”, я виклала 80 євро, а потім ще 100 євро за аналіз крові

Друзі підказали мені альтернативу – йти у приватний центр, де будуть завищені тарифи, але зазвичай є вільні дати мало не наступний день. В результаті за консультацію в алерголога, що працює за “вільним тарифом”, я виклала 80 євро, а потім ще 100 євро за аналіз крові, на який він мене відправив. Минуло два тижні, і мені повернулися 15 євро за консультацію у лікаря, чий “вільний тариф” обов’язкове страхування не цікавить, і 60 євро за аналіз крові.

Якби ж на той момент у мене було додаткове страхування, то за консультацію – попри те, що центр приватний – я б отримала решту компенсації, а за аналіз крові взагалі наперед платити не довелося б – для дорогих процедур у Франції в рамках додаткової страховки існує система “tiers-payant” (оплата третьою стороною). Несподівані витрати красномовніше за будь-які пояснення переконали мене, що 95% французів все ж мають рацію.

З віком і зростанням потреб французи переходять на дедалі дорожчі страховки, які покривають чимало коштовних медичних послуг. Важливий момент: кожен роботодавець у Франції зобов’язаний запропонувати своїм співробітникам додаткове страхування, при цьому половину або більше його вартості він муситиме взяти на себе. Співробітнику залишається лише сплачувати 30 євро за індивіальну страховку або 70 євро за родинну, які автоматично списуються з його зарплати щомісячно – на додаток до 20 євро за обов’язкове страхування. Українцям це задоволення може здатися дорогим, але, по-перше, для французьких зарплат це незначні гроші, по-друге, завдяки такій страховці можна усю родину “вдягнути” в окуляри, вилікувати зуби, повернути гроші за придбані ліки і пройти у разі потреби найдорожче обстеження – якщо оплачувати це самотужки, вийде набагато, набагато дорожче за 70 євро.

Після цієї оди системі страхування час перейти до набагато менш гламурної сторони медицини у Франції. Про неї я дізналися одного сонячного ранку, коли збори на роботу були перервані страшенним болем, схожим на запалення апендикса. Розігнутися я не могла зовсім, сил вистачило лише дотягнутся до телефона і викликати швидку.

На мій великий подив у відповідь пролунало: “Вільних машин немає, буде швидше, якщо ви самі приїдете”. З нелюдськими зусиллями я змогла спуститися на вулицю і, у все ще напівзігнутому стані, дочекатися таксі. Прийом у лікарні був млявий і байдужий. Мій випадок не оцінили як пріоритетний, хвилин через 20 очікування мені вкололи сильне знеболювальне (усе це, знаючи, що у мене, можливо, апендицит), і сказали чекати. Чекала я п’ять годин.

Час від часу до лікарні надходили більш “пріоритетні” пацієнти, а моя черга усе не підходила і не підходила. Врешті-решт, знайшовся вільний лікар, який взяв у мене аналізи, вколов ще знеболювального, бо спазми повернулись, і сказав чекати УЗД. Його я чекала ще дві години. В результаті все скінчилось добре – хоча запалення дійсно виявили, обійшлося без операції.

Мій досвід багатогодинного очікування – не єдиний приклад того, наскільки повільна у Франції “швидка” допомога

Мій досвід багатогодинного очікування – не єдиний приклад того, наскільки повільна у Франції “швидка” допомога. Чимало друзів ділилися схожими історіями, у якій основними відповідями лікарів на будь-які скарги було знеболювальне або парацетамол.

Єдина гарна новина у тому, що у випадку шпиталізації пацієнт з додатковим страхуванням не платить ані за ліки, ані за палату, ані за процедури. Те саме стосується пологових будинків, в яких у певних випадках (і з гарною страховкою) вас абсолютно безкоштовно розмістять в індивідуальній палаті. На брак медичного обладнання і медикаментів у Франції теж жалітися не доводиться.

Загалом додаткове медичне страхування у Франції – це цілий світ можливостей, серед яких безкоштовне лікування на термальних курортах за направленням лікаря, допомога у лікуванні від нікотинової та інших залежностей і навіть пластична хірургія. Для цього потрібно лише обрати гарну страховку і сімейного лікаря, який погодиться виписувати відповідні направлення.

Додам на останок, що найкрасномовнішою демонстрацію того, наскільки французи довіряють власній системі медицини, для мене став той факт, що коли минулої осені у колишнього президента Жака Ширака виявили запалення легенів, його поклали на стаціонар у звичайний державний шпиталь.

Більше читайте тут: https://tsn.ua/blogi/themes/health_sport/yak-likuyut-u-franciyi-rozkishne-strahuvannya-i-neshvidka-dopomoga-950025.html

Детальніше

#medi