ноября, 2014

Подяка

Пишу вам, щоб висловити слова величезної щирої вдячності завідуючому проктологічного центру ЦМЛ №2 Житомира Білічаку Роману Олексійовичу та всьому колективу центру за їх невтомну самовіддану роботу, щирість до людей. Нещодавно мені робили тут операцію – нібито, здавалось, вона й не була складною, але кілька днів потому довелось полежати в лікарні – дотримуватись постільного режиму, обмежень у харчуванні. Але все це компенсувалось ставленням лікарів, медсестер та молодшого персоналу – було воно надзвичайно гарним, людяним, чуйним і співчутливим. Звісно, не дай, Боже, потрапляти до лікарні (тобто я хочу сказати – хворіти), але от таке ставлення до пацієнтів – воно дуже цінне. В перші дні, коли була в такому важкому післяопераційному стані, до мене й уночі що кілька хвилин підходили – турбувались про мій стан, і вдень піклувались, щоб добре себе почувала (до речі, мене вразило те, що у відділенні чистота й порядок – молодші медсестри старанні надзвичайно!). А Роман Олексійович – то взагалі така людина, що про нього й найкращих слів (і найбільшої їх кількості) буде мало! Тобто хоч і було нелегко – все-таки перенести операцію непросто й фізично, й морально – але проведений у лікарні час згадую (от не повірите!) з задоволенням. Я в палаті була з такою ж, як і сама, пацієнткою з Коростеня – як важко не було нам, але всі дні ми знаходили сили не лише для розмов (як, зазвичай, ведеться, коли лежиш у лікарні), а й для жартів (хоча важкувато, звичайно ж, було – нам весь час робили знеболюючі уколи, тому що ми постійно відчували біль) – навіть наш найлюбіший лікар Роман Олексійович уже третього дня після операції сказав: «Ну, дівчата, якщо регочете – справа йде до одужання!» А все чому – тому що й ставлення медпрацівників до нас, пацієнтів, і сама атмосфера в центрі підвищували настрій – я сказала б, були певним знеболюючим.

Крім того, хочу сказати слова подяки благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області». Признатись, я перебуваю в ній не так багато часу – лише з квітня, але, незважаючи на це, вже в жовтні скористалась її послугами – «Лікарняна каса» надала все необхідне для операції та післяопераційного відновлення, нічого я не купувала за свої кошти. Я переконалась на своєму прикладі, що це дійсно організація благих діянь. Адже от як було у мене – коли б не «Лікарняна каса», де взяти кошти на операцію? Скажете, мовляв, можна зібрати? Та ніколи їх не зберете – завжди знайдуться нібито більш нагальні потреби! А так щомісяця сплатиш невеликі кошти добровільних пожертвувань і душа спокійна – знаєш, що при важких обставинах тобі завжди допоможуть. І хоч операція вже давно позаду, але виходити з «Лікарняної каси» не буду (більше того – навпаки рекомендую всім вступати!), адже роки вже немолоді – здоров’я того, як колись, немає. А якщо, не дай, Боже, щось трапиться (бо це ж таке – сьогодні ти здоровий, а завтра потрапив до лікарні), то допомогу отримаєш.

Зі щирою повагою – Хмарук Валентина Володимирівна

Детальніше

Благодійна акція Червоного Хреста Житомирщини для жителів Сходу

За погодженням з управління освіти і науки облдержадміністрації  в загальноосвітніх школах області проведена благодійна акція «П’ять картоплин ».

В ході акції зібрано міськими і районними організаціями Червоного Хреста 72 тони картоплі, моркви, буряка, капусти та цибулі.

На нашу акцію відгукнулися не тільки учні, а й мешканці населених пунктів області за що ми щиро дякуємо всім жителям Житомирщини.

Найбільше було зібрано допомоги Олевською районною- 16500 кг., де зносили і звозили допомогу жителі району та м.Житомирі – більше 10 тон.

Активно відгукнулися на акцію в Баранівському, Бердичівському, Ружинському, Романівському, Лугинському, Овруцькому, Радомишльському, Черняхівському та Новоград-Волинському районах, містах Житомирі- 10 тон, Бердичеві та Коростені.

19 листопада 2014 року частина даного вантажу на двох вантажівка відправлено до Луганської  обласної організації Товариства Червоного Хреста. Наша допомога буде спрямована на матеріальну підтримку переміщеним особам, що змушені переїхати з районів не підконтрольних силам АТО та малозабезпеченим самотнім громадянам похилого віку, інвалідам, багатодітним сім’ям, які опинилися в скрутному становищі в Сєверодонецьку та Рубіжному Луганської області.

IMG_1504

На фото: волонтери Червоного Хреста м. Житомир

Детальніше

Наймолодше кардіологічне відділення в Україні – найкраще!

Так охарактеризував кардіологічне відділення КУ ЦМЛ №2 Житомира його головний лікар Віктор Петрович Павлусенко. Наголосивши, що працює в ньому професійно дуже грамотний колектив, зібрані найкращі лікарські й медсестринські кадри на чолі з завідуючим Олесем Івановичем Кутнім – відтак і грошей для придбання нового обладнання, попри нинішні фінансові негаразди, керівництво закладу не шкодує. Що й не дивно, адже це – для збереження життя та повернення здоров’я людей.

колектив відділення
– Оскільки серцево-судинні захворювання є причиною сумного лідерства смертності в світі, ми повинні думати, де максимально сконцентрувати апаратуру, кадри – все необхідне для того, щоб надавати допомогу таким хворим якнайраніше, – говорить Віктор Петрович. – Тому впродовж кількох років у нашому закладі створено міцну високопрофесійну базу, де можна обстежитись, підібрати курс лікування і провести, як мовиться, виховну роботу з хворими, адже правильний спосіб життя – одна з запорук профілактики серцево-судинних захворювань, зменшення їх впливів і ризиків. Адміністрація зробила все, щоб кардіологічне відділення КУ ЦМЛ №2 Житомира було одне з найкращих не тільки в місті, а й в області. Відтак сьогодні ми маємо єдину проблему – бажаючих пролікуватись дуже багато, а можливості лікарні не дозволяють розширити його, прийняти всіх. Отож це сформувало нове завдання: тепер нам необхідно активно розвивати до такого ж рівня мережу існуючих денних стаціонарів, щоб пацієнти, пролікувавшись певний час у цьому потужному відділенні, продовжили його в не менш гарних умовах.
– Тому весь наш персонал працює надзвичайно самовіддано, – приєднався до розмови завідуючий кардіологічним відділенням КУ ЦМЛ №2 Житомира Олесь Іванович Кутній. – Аби виправдати довіру керівництва.
– Попри всі негаразди, як зараз модно говорити, Ваше відділення не лише живе, успішно працює, але й розвивається. Яким чином?
– Ми за дієвого сприяння та надзвичайно вагомої допомоги головного лікаря залучаємо не лише державні кошти, а й спонсорську допомогу. Зараз це дуже важливо, тому що не можна бути інертним, пасивним – треба намагатись зробити більше. Тож, наприклад, ремонт робили так, щоб було чим похвалитись – у результаті колишній міський голова, відвідуючи відділення, відзначив наші старання: «Я бачу, як гарно ви працюєте – допоможу вам!» І виділив із міського бюджету гроші, щоб ми закінчили роботи. До речі, дизайн ми розробили самі – практично все придумували, щоб було не просто красиво, а перш за все – функціонально, зручно для пацієнта. І непогано, я вважаю, у нас вийшло.
– У Вас чудово вийшло!
– Наш головний лікар сприяє всьому – з ним у цьому плані добре працювати.
А що ми неабияк стараємось, то наступного приїзду міського голови, пам’ятаю, похвалившись завершеним ремонтом, завели мову про те, що маємо апарат для проведення черезстравохідної ехокардіографії (єдиний, до речі, в області) – потрібен черезстравохідний датчик. Попросили його розглянути питання – як би придбати його за кошти міського бюджету. За активного впливу В.П.Павлусенка на розгляд нашого прохання цей датчик таки придбали – працюємо з ним уже другий рік (і це дуже важливий момент, що він діє саме в державній – не приватній – лікарні, адже завдяки цьому більше пацієнтів можуть пройти обстеження (відіграє роль, звісно, фінансовий аспект)). В області жоден медичний заклад не має такої апаратури – пацієнтів для проведення дослідження вони направляють до столиці. А це – й витрати хворих на дорогу, й – головне – зайва трата часу (а він для таких пацієнтів – на вагу золота, як мовиться). Тож завдяки черезстравохідному датчику ми можемо визначити ранній діагноз (адже через шлунок та стравохід серце «побачити» краще) або провести певні передбачені його застосуванням процедури з меншими ускладненнями (що було неможливо трансторакально при звичайній ехокардіографії). Такої апаратури не мають міські лікарні навіть інших регіонів України – зазвичай, це рівень обласних та науково-дослідних медичних закладів. Тому-то й пишаємось ми тим, що нам повірили й купили її – довірились нашим умінням та бажанню розвиватись.
– За цей час, що з ним працюєте – відчули вже якісь результати?
– Черезстравохідний датчик дороговартісний, але – вкрай потрібен. Просто треба вміти на ньому працювати – отримувати інформацію. Він застосовується тільки за показами, але завдяки йому проведено вже сотні процедур обстеження – встановлено багато діагнозів ендокардитів на ранніх етапах, виявлено випадків тромбоемболій легеневих, тромбів у порожнинах серця. Крім того, цей датчик дає можливість відновлювати ритм серця: за відповідною методикою в певні терміни ми обстежуємо пацієнта на відсутність чи наявність тромба й затим або проводимо процедуру (це економить час хворого – йому вже немає потреби їхати для цього до столичних клінік), або ж – госпіталізуємо для проведення лікування. До речі, якщо немає датчика, то потрібно кілька госпіталізацій: спочатку підбирається схема лікування, затим через якийсь час уже можна відновлювати ритм. Завдяки ж застосуванню датчика скорочується час для відновлення ритму – тобто термін перебування пацієнта в стаціонарі. Зменшується й кількість його повторних госпіталізацій.
Крім того, хочу похвалитись іще одним досягненням. Ми маємо холтерівські системи добового моніторування ЕКГ – працюємо з ними ще з 2007 року, вони гарно функціонують і донині. Але постало питання про придбання нового датчика до системи, адже рівень апаратури треба постійно підтримувати. Тож пояснили це нашому «головному» – задіявши й спонсорські, й благодійні кошти, два місяці тому датчик він нам придбав: досить дорогий, із дуже хорошою комп’ютерною програмою, яка обробляє інформацію (бо програмне забезпечення – це зараз дуже важливо). Програма ж там дійсно досить інтелектуальна, розрахована на вищий рівень обстежень – експерт-класу. На даний момент датчик – найкращий в області (такого немає навіть у приватних клініках), робить моніторування на 12 каналах (на сьогодні в надто небагатьох клініках України здійснюється моніторування ЕКГ на 12 каналах). Крім того, цей апарат зареєстрований у всіх країнах Європи (досі ми працювали з апаратом, який мав лише українську медичну реєстрацію). Тобто це означає, що він підтримує всі міжнародні стандарти. Скажу більше: протягом останніх двох років апарат був лідером продаж в Австрії й досі входить до трійки кращих у світі за програмним забезпеченням. Ці нюанси для вузькоспеціалізованої кардіології дуже важливі: сьогодні хворих треба «дивитись» на мікрорівні – кого з них лікувати на місці, а кого направляти до столичних вузькоспеціалізованих клінік. Тобто необхідно на клітинному рівні з’ясовувати, де закінчується наша компетенція (якщо, наприклад, хворий потребує стентування – ми ж його не проводимо, тож необхідно скерувати його до лікувального закладу вищого рівня надання медичної допомоги). Треба відчувати – де ти можеш зробити все, а де межа твоїх можливостей, закінчується й – передати пацієнта передати наступному спеціалісту. Така тактика приводить до кращої виживаємості серед хворих.
– Дійсно, Вам є чим похвалитись стосовно обладнання. Що ж, варто сказати кілька слів і про колектив, навантажуваність на відділення, медикаментозне забезпечення…
– Якщо говорити про «праву руку» завідуючого – це В’ячеслав Олександрович Олефір, котрий мене заміняє, коли я, наприклад, у від’їзді. Хотів би відзначити гарним словом роботу старшої медсестри Тетяни Дмитрівни Коваль і сестри-господині Людмили Михайлівни Ковальчук. Розумієте, весь колектив працює справді надзвичайно самовіддано й старанно (адже таке у нас відділення – по-іншому просто не можна!), але названі його представники – це основа, на яку я опираюсь. Таким чином економиться час завідуючого.
Загалом же хочу зауважити, що відділення у нас наймолодше в Україні – його відкрили 2 лютого 2009 року, тож працюємо лише шостий рік. А пацієнтів вистачає – багато занедбаних випадків. І, на жаль, змушений із прикрістю констатувати, що чим далі, тим важче стає працювати. По-перше, ми орієнтовані на надання допомоги тяжким хворим – а така робота забирає багато часу. Відділення ж розраховане лише на 35 ліжок – цього недостатньо для Богунського району Житомира на 120 тисяч осіб населення. Тож площі нам недостатньо – в палатах перебувають по п’ятеро пацієнтів (і така проблема – гостра потреба в площах – в кардіологічних відділеннях по всій Україні). Проте ефективність та якість допомоги тяжкому хворому кращі, якщо для її надання є простір – а нам його розширювати немає куди. Тому доводиться справлятись на тому, що маємо.
– Ви сказали, мовляв, «пацієнтів вистачає – багато занедбаних випадків». Яка тому причина?
– По-перше, лікування дороговартісне. До цієї кризи таблетоване лікування простіше було призначати – зараз важче стало через фінансові труднощі у людей. Багато хворих через це не оперуються – операції, нові методики продовжують життя. Немає ж коштів – життя скорочене, якість життя погана.
Я, до речі, завжди наголошую нашим пацієнтам, що в цьому випадку дуже вигідним для них є членство в благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області» – навіть елементарні, життєво необхідні препарати вона надає. Звісно, хочеться більше, але навіть у ситій Європі якісь нові ліки (наприклад, зараз там введені нові антикоагулянти) не включені в страховку – вони дуже дорогі. Тому, безперечно, «Лікарняна каса» має певні обмеження в препаратах та послугах, тому що не може при щомісячному добровільному пожертвуванні в сумі 35 гривень повністю відшкодувати дороговартісні методи обстеження, оплатити знову ж таки дороговартісні сучасні ліки – треба розуміти, що це неможливо, це – протиекономічно. Тим паче – в «Лікарняній касі» багато хронічних хворих, які дуже часто потрапляють до лікарні – вони за рік витрачають набагато більше коштів благодійної організації, ніж сплачують щомісячних пожертвувань. Тому я не просто розповідаю пацієнтам, які є «плюси» членства, а наголошую: Ви вступаєте до «Лікарняної каси» й Вам 80% лише, зокрема, лабораторних обстежень відшкодовує благодійна організація (а це – порахуйте – близько 250 гривень). Якщо Ви хронічний хворий – протягом року разів кілька зекономите вже на одній лабораторії кілька сотень (а тяжкий хворий – це щодня чи через день аналізи), ще до того ж певні медикаменти надасть благодійна організація – і це вже відчутно для Вашого гаманця. На цьому нашим людям треба акцентувати увагу. Звісно, дехто зі здорових нібито людей говорить, мовляв, не буду вступати до «Лікарняної каси» – чи я захворію, чи ні, то нащо мені тратитись. То я по-іншому говорю: займіться благодійністю – Ви здоровий, займаєтесь здоровим способом життя, але, вступивши до ЛК, оплатіть лікування отому дідусеві, котрий живе на свою нещасну мізерну пенсію. Отак я пояснюю. Так повинно робитись. «Лікарняна каса» має існувати за рахунок здорових – цей прошарок треба залучати, їм треба говорити, що це – благодійність, що ви допомагаєте хворим людям, котрі не можуть собі цього дозволити. Такий принципи страхової медицини, про які необхідно розказувати – цим треба багато часу займатись.
Та я хотів би ще повернутись до причин збільшення кількості пацієнтів. Друга найболючіша причина – немає культури поведінки у людей. Немає контролю за хворими. Немає сильної дієвої пропаганди здорового способу життя – не курити, правильно харчуватись (а від цього дуже багато залежить).
– Й отієї диспансеризація, про яку багато говорять, але як насправді її проходять працівники організацій, підприємств – то ж усі знають. Як мовиться – для годиться.
– Оце той «провал», який не залежить від нас, лікарів – це системний провал. Ми не зможемо зробити диспансеризацію – це неможливо.
– Дивно це чути від лікаря…
– Просто у нас, як не прикро це прозвучить, на пацієнтів треба «тиснути» – мати якісь суттєві важелі впливу. Ну, не хочуть наші люди зрозуміти, що та ж диспансеризація, здоровий спосіб життя – це для їх же блага. Бо культура, менталітет у них такі: от привезуть його вже помираючим, тоді він про щось подумає. А якщо наступного дня стало легше – виходить за поріг відділення й знову веде той же спосіб життя…
– Що й до помирання…
– Треба десятки років витратити, щоб виховати хоч одне покоління свідомих людей. А це – великі державні програми з залученими у них потужними коштами, яких просто немає.
– Чого Ви побажали б своєму молодому відділенню?
– Щоб у моїх колег вистачало терпіння, бо навантаження високі, персоналу мало для того, щоб обслуговувати таких хворих – щоб таку їх кількість та ще й якісно обслуговувати, треба подвоювати персонал. Бо це – тяжкі хворі. Біля такого хворого, буває, може бригада ходити. Тож, звісно, я хотів би побажати їм терпіння й витримати всі критичні роки для України – я думаю, що потім буде все добре. Уже, може, буде якась страхова медицина – повинно щось бути, повинно щось змінюватись, бо медицина в страшному стані. І це не проблема наша, лікарська – це проблема системи. Як її змінити? Для цього треба колосальні витрати й, звісно – жорсткі реформи.
Вікторія Паламарчук.

Детальніше

#medi