декабря, 2016

Дорогі друзі! Прийміть найщиріші вітання з Новим роком та Різдвом Христовим!

Зустрічаючи прийдешній рік, кожен із нас озирається на прожите й пережите в році минаючому – радощі досягнень і прикрощі поразок, світло надій та сподівань і гіркий сум печалей і розчарувань. Аналізуємо зроблене, плануємо, що можемо ще зробити, аби змінити на краще обставини, державу, світ – і тоді одного Нового року наші діти зустрінуть зимові свята в заможній, привітній, відкритій і турботливій країні. Бажаємо, щоб для всіх вас таким став прийдешній рік. Нехай принесе він щастя, здоров’я, здійснення мрій і бажань! Єдності та натхнення нам усім у праці для відродження та процвітання кожної родини й усієї України. Лише спільними зусиллями ми зможемо створити нове життя – повне гармонії та спокою, взаємопідтримки та добробуту.

Бережіть себе й своїх близьких! І пам’ятайте, що в тяжку хвилину благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області» прийде вам на допомогу, а в радісну – помножить щастя вдвічі. Адже саме так і чинять справжні друзі! Й за будь-яких обставин майте позитивне, світле сприйняття світу та віру в себе, у власні сили!

Правління та виконавча дирекція благодійної організації

«Лікарняна каса Житомирської області».

ФОТО-4

Детальніше

Надвисока ціна. Чому важлива доказова медицина.

 
 Немає національної науки, як немає й національної таблиці множення.
І справді. Як українець може лікуватися інакше, ніж, наприклад, японець чи американець?

Пацієнти з однаковими захворюваннями отримують однакове лікування у всьому світі

Ми наполягаємо, щоб кожен український лікар у своїй практиці керувався головними принципами доказової медицини – тобто використовував результати кращих клінічних досліджень для вибору лікування конкретного пацієнта та інтегрував кращі наукові докази з індивідуальним клінічним досвідом і очікуваннями пацієнтів.

І чому ми прагнемо, щобдоказова медицина стала основою української системи охорони здоров’я?

У 1818 році британський акушер Джеймс Бландел одній із своїх пацієнток, яка помирала від післяродової кровотечі, перелив шприцом кров її чоловіка. І, о диво, жінка вижила. За наступні 10 років лікар провів ще 10 таких трансфузій: 5 його пацієнток одужало.

Це добре чи погано?

Враховуючи, що післяродова кровотеча і до сьогодні залишається смертельно небезпечним ускладненням – то 5 з 10 це таки непоганий результат.

Але чи зробив би лікар це зараз?.. Знаючи про групи крові, усі можливі ускладнення, вірусні інфекції?

Чи дійсно ми б зробили таке переливання? І у яких випадках? А коли це можна зробити, не зважаючи на усі потенційні ризики? Та найголовніше – пацієнтка одужала завдяки переливанню чи не залежно від нього?

А ось ще одна історія.

Загальновідомо, що після перенесеного інфаркту аритмія підвищує ризик раптової смерті. Здавалося б, логічно: якщо приймати антиаритмічний препарат, можна зменшити ризик раптової смерті.

Зважаючи на таку незаперечну логіку, призначення пацієнтам після інфаркту антиаритмічного препарату – флекаініду – довгий час було стандартом лікування.

І, можливо б, так і залишалося б надалі – якби у 1991 році достроково не завершилося дослідження “CAST”.

Суть дослідження була такою: пацієнтів розділили на дві групи, у кожній по більш ніж 400 осіб. Одній групі давали флекаінід, іншій – плацебо.

Було з’ясовано, що у тій групі, де пацієнти отримували флекаінід, смертність була вдвічі вищою, не зважаючи на усю логічність протиаритмічного лікування.

Якщо перерахувати ці смерті на кількість пацієнтів, які отримували флекаінід, то лише у США від неправильного застосування препарату померло понад 80 тис осіб.

Ось це і є ціна за невикористання доказової медицини.

Де ж шукати докази?

“Якщо студент говорить дурість – його зупиняють, якщо асистент – його поправляють, якщо професор – до нього прислухаються, якщо академік – його цитують”.

Щорічно потік медичної інформації все зростає: у світі видається більше 40 тисяч медичних та біологічних журналів, у яких щомісяця публікується 20-30 тисяч наукових статей.

Чи усім цим статтям можна вірити? Чи на підставі кожної з них можна робити висновки і приймати рішення?

Однозначно, ні.

У 1949 році португальський лікар Антоніо Еґаш Моніш отримав Нобелівську премію з фізіології і медицини за розроблену ним “геніальну” операцію на головному мозку. Чи можливо вилікувати людей з психічними розладами? – Без проблем: трепанація черепа, кілька хірургічних надрізів – і пацієнт стає тихим і спокійним. Лоботомію називали порятунком у боротьбі з душевними хворобами.

Американський психіатр Волтер Фріман навіть удосконалив операцію: нова техніка дозволяла не робити трепанацію, хірургічний інструмент вводився в мозок через очну впадину, а щоб пробити у цьому місці тонкий шар кістки, використовувався спеціальний хірургічний молоток.

Жахливо звучить? Але чому тоді використання таких методів стало можливим?

Лікарі опиралися не на медицину доказів – а на медицину “авторитету”.

На пострадянському просторі, посилаючись на авторитет, були розроблені методи лікування, які часто приносили більше шкоди, ніж користі.

Повертаючись до суті питання. Які публікації варто читати, а які ні?

Один із варіантів перевірки якості публікації – процедура “peer review”, яка дозволяє уникнути значних похибок.

Кожна стаття, яка надходить у редакцію, пересилається трьом чи більше фахівцям з даної галузі. Цей процес відбувається анонімно: ні автор статті не знає, хто його рецензенти, ні оглядачі не мають відомостей про автора матеріалів. Через редакцію автори отримують запитання та зауваження, після цього відбувається перегляд і перерахунок статистичних даних, і лише тоді – публікація.

Саме такі журнали мають бути у медичній науці. Саме такими є англомовні західні медичні видання. І саме таких журналів немає на пострадянському просторі.

У справжнього якісному журналі стаття публікується, якщо вона цікава, наукова і обґрунтована, незалежно від прізвища авторів. Відповідно й прізвища певних авторів не мають надавати ваги текстами, які є відверто дискусійними.

Як визначається рівень доказовості публікацій?

Ще одна історія. До середини ХХ століття при стенокардії популярним методом лікування була двостороння перев’язка внутрішньо грудної артерії, запропонована у 1939 році італійським хірургом Давидом Фієскі. Ідея така: якщо перев’язати одну судину, кров в обхід перев’язаного місця буде обтікати і, так чи інакше, потрапить до серця, що покращить його кровопостачання.

Протягом 20 років ця операція була стандартом лікування, аж поки американський хірург Леонард Кобб не перевірив ефективність методу, застосувавши “подвійну сліпу техніку”.

Процедура була звичною: пацієнт з коронарною недостатністю, якому потрібно було робити операцію, поступав в лікарню, йому призначалося втручання, робився розріз, виділялася артерія, і лише тоді хірург відкривав конверт, де було вказано перев’язувати артерію чи ні.

Таким чином, пацієнт не знав, чи перев’язана у нього артерія (перше “осліплення”), і лікар в поліклініці, який вів пацієнта, теж цього не знав (друге “осліплення”).

Зіставивши результати лікування пацієнтів, у яких дійсно була перев’язана артерія, і у яких вона була не перев’язана – жодної різниці виявлено не було. Метод не був ефективним.

Чи хочете ви бути прооперовані методом, ефективність якого на сьогодні не доведена?

Чи ви справді хочете, щоб у ваш організм було здійснене будь-яке хірургічне втручання, ефективність якого не доведена, а є лише припущенням?

Повернемось до клінічних досліджень.

1. Подвійне “осліплення”. Усі пацієнти, які беруть участь у дослідженні, підписують інформовану згоду, де чітко зазначено, що вони отримуватимуть або лікарський препарат, або плацебо, при цьому ані учасники клінічного дослідження, ані лікарі не знають, в яку групу входять пацієнти.

Суть рандомізації в тому, що група, в яку потрапляє пацієнт, визначається за допомогою комп’ютерних програм, які розподіляють десятки тисяч пацієнтів випадковим чином, виключивши можливість впливу зацікавленості як пацієнта, так і лікаря.

У ролі плацебо дуже часто виступає загальноприйнятий метод лікування. У цій ситуації пацієнт, отримуючи плацебо, не позбавляється лікування, але бере участь в порівнянні ефективності й безпеки нового методу лікування до стандарту.

У проведенні таких досліджень, як правило, беруть участь медичні центри з різних країн, діяльність яких чітко контролюється незалежними комісіями. Кількість пацієнтів, які беруть участь в дослідженні, може становити від декількох десятків до тисяч осіб.

Отримані результати піддаються ретельній статистичній обробці та аналізу, що дозволяє виявити і оцінити достовірність отриманих розбіжностей.

Створення нових клінічних рекомендацій чи настанов з лікування захворювання відбувається лише на основі достовірних результатів дослідження.

2. Мета-аналіз – систематизований аналіз із статистичним узагальненням даних. На відміну від традиційного описового аналізу інформації, мета-аналіз практично унеможливлює викривлення інформації, отриманої в результаті досліджень.

Мета-аналіз включає у себе мету, вибір способів оцінки результатів, систематизований пошук інформації, узагальнення кількісної інформації, аналіз її за допомогою статистичних методів, інтерпретація результатів.

Мета-аналіз дозволяє науково обґрунтованим способом узагальнити інформацію, отриману з різних джерел і поширити її в зрозумілому для прийняття рішень вигляді.

Важливим здобутком сучасної доказової медицини є Кокранівське співробітництво (The Cochrane Collaboration) – найбільш активна організація, створена у 1992 році Дж. Чалмерсом, яка діє у вигляді мережі центрів в різних країнах світу.

Головне завдання Кокранівського співробітництва – підготовка систематичних оглядів та аналіз клінічних досліджень, які проводяться лікарями зі всього світу.

Усі результати роботи Кокранівської співпраці містяться в шести окремих електронних базах даних:

  • Кокранівська база систематичних оглядів (містить закінчені систематичні огляди і протоколи оглядів, що готуються). Кокранівські систематичні огляди узагальнюють переважно результати рандомізованих контрольованих випробувань;
  • Кокранівський реєстр контрольованих випробувань – бібліографічна база даних публікацій контрольованих досліджень;
  • Реферативна база даних оглядів за ефективністю медичних технологій або лікарських препаратів (містить структуровані реферати й критичну оцінку систематичних оглядів і мета-аналізів, опублікованих у різних джерелах);
  • Кокранівський методологічний реєстр (бібліографічна база публікацій з методології узагальнення й аналізу результатів клінічних досліджень);
  • Реферативна база даних з економічної оцінки медичних технологій;
  • Кокранівська база даних оглядів з методології.

Кокранівське спіробітництво разом із Всесвітньою організацією охорони здоров’я (World Health Organization), Товариством критичної медицини (Society for Critical Care Medicine), Британським медичним журналом (British Medical Journal) – є спеціальним експертним органом, що приймає рішення про ступінь доказовості тих чи інших клінічних досліджень.

Ці ж організації створюють гайдлайни – керівництва для лікарів. Такі медичні рекомендації ґрунтуються на надійних наукових доказах.

Чим сильніші докази, тим якіснішим буде гайдлайн для практикуючих лікарів.

Чому доказова медицина важлива?

Ще до недавнього часу лікарі з усього світу в питаннях діагностики та лікування опиралися виключно на власний досвід, або ж на думки більш досвідченіших фахівців галузі.Переважання медицини, заснованої на авторитеті чи традиції, а не на доказах, – часто приводило до жахливих наслідків.

У 1954 році німецька компанія “Груненталь” розробила новий препарат – талідомід, який уже за кілька років став лідером продаж серед снодійних та седативних засобів не тільки в Німеччині, але й в усьому світі.

Було також встановлено, що талідомід ефективний проти ранкового нездужання – і тисячі вагітних приймали цей препарат, щоб полегшити симптоми токсикозу. Розробники ж продовжували стверджували, що нові ліки є абсолютно безпечними, у тому числі й для вагітних.

Однак, у 1961 році у всіх країнах виробники почали відкликати талідомід з ринків.

Що змусило їх піти на такий крок?

Як показали дослідження, після масового запуску у продаж талідоміду, чисельність немовлят з вродженими каліцтвами різко зросла. За неповних 4 роки народилося близько 12.000 дітей без вух, рук і ніг, чи з іншими серйозними вадами. Менше половини з них дожили до свого другого дня народження.

Світ був шокований наслідками талідомідової трагедії. Знаючи про наслідки, було б логічним більше ніколи не випускати талідомід. Але в цієї історії зовсім інший фінал.

У 1964 році в єрусалимському госпіталі “Хадасса” лікар Яков Шескін шукав ліки, здатні зменшити жахливий біль у пацієнта, який помирав від прокази.

Випадково у лікарняній комірчині він знайшов не що інше, як талідомід, який одразу ж був введений пацієнту. Через день той уже зміг самостійно встати на ноги, а згодом і одужав.

Дослідження ВООЗ показали: з 4.552 пацієнтів з проказою у 99% було зафіксоване покращення, або взагалі повне одужання. Подальші дослідження довели, що талідомід – чудовий засіб для терапії запущених онкозахворювань мієлом і лейкозів, який використовується й до сьогодні.

А ось і ще одна історія. “Купуйте Заспокійливий сироп місіс Уінслоу для неспокійних немовлят! Одна ложка перед їжею – і дитя стане янгольські лагідним!” – такими слоганами на початку ХХ століття майоріли усі газети, брошурки, календарі, і навіть книги з кулінарними рецептами.

Сироп містив 65 мг морфіну за унцію рідини. Він і справді ефективно заспокоював неспокійних немовлят і маленьких дітей, а також допомагав матері розслабитися після важкого робочого дня.

“Абсолютно нешкідливі”, за запевненнями лікарів, сиропи і пігулки від проносу, від кашлю, від шлункових спазмів і для безболісного прорізування зубів з морфіном, були надзвичайно популярними аж до 1920-х років.

Але чи погодилися б ви їх давати своїм дітям сьогодні?.. Знаючи про серйозні порушення сну і травлення, порушення психіки і галюцинації, не кажучи вже про важку депресію після відмови.

Доказова медицина тому й потрібна, щоб історія більше ніколи не знала таких небезпечних та неефективних методів лікування.

Що ж таке “доказова медицина”?

Доказова медицина – це свого роду підхід, концепція нового клінічного мислення, яка сформувалася наприкінці 80-х років, і якої у світовій медичній практиці дотримуються і до сьогодні.

Однією з цілей доказової медицини є підвищення якості надання медичної допомоги, при зниженні фінансових та часових витрат на лікування пацієнта.

Досягти цього досить просто – варто всього лиш використовувати ті методи діагностики та лікування, ефективність яких доведена в результаті клінічних досліджень на десятках і сотнях тисяч пацієнтів.

Таким чином, доказова медицина позбавляє права на існування неефективні й небезпечні методи лікування, що дозволяє економити час і кошти як і кожного окремого пацієнта, так і держави в цілому.

Доказова медицина також заохочує діалог між лікарями та пацієнтами, які можуть брати участь в процесі прийняття рішень.

Це насправді дуже виграшна ситуація. Адже пацієнти відчувають, що лікарі не лише слухають їхні проблеми, а й беруть їх до уваги при визначенні плану лікування.

Доказова медицина дає можливість лікарю і пацієнту розуміти, у якому випадку потрібне лікування і якими методами можливо досягти найкращого результату, а в якому – лікування не принесе належного ефекту.

“Ітогі подвєдьом”

У сучасному світі доказова медицина передбачає покращення якості надання медичних послуг, підвищення рівня задоволеності пацієнтів.

Усі клінічні рішення повинні ґрунтуватися на наукових фактах, що статистично доведені на великій репрезентативній групі пацієнтів.

Жоден новий метод лікування, діагностики чи профілактики не може бути визнаний без обов’язкової перевірки методами досліджень, по можливості, з високим ступенем доказовості.

Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров’я України, спеціально для УП.Життя

 

Детальніше

Лише півроку на пошуки свого лікаря. Реформа медицини і її результати для українців.

Контроль за роботою лікарів, реформування цін на медичні препарати, пошуки свого лікаря-спеціаліста. Про це та інше у інтерв’ю з в. о. міністра охорони здоров’я України Уляною Супрун.

– Я пацієнт. Що для мене змінюється з 1 січня?

– По-перше, з 1 січня починає діяти реферування цін на ліки від трьох типів захворювань: серцево-судинні, цукровий діабет ІІ типу і бронхіальна астма.

Ми реферуємо ціни з нашими країнами-сусідами, і ціни повинні впасти, при цьому не лише в держзакупівлях, але й аптеках.

Ми даємо аптекам один місяць, аби вони розпродали те, що в них є за старими цінами і перейшли на нове ціноутворення.

В кожній аптеці буде виписка по згаданих трьох нозологіях: міжнародна непатентована назва препарату та гранична ціна, вище якої не можна продавати препарат.

До 1 лютого ціни на ліки по цих 3-х типах захворювань знизяться.

По-друге, з 1 січня розпочинається зміна у первинній ланці. Люди мають починати шукати своїх лікарів — на це є півроку. А вже у липні ми сподіваємось розпочати підписання договорів між пацієнтами і лікарями.

За ці шість місяців ми працюватимемо з регіонами, аби міста і територіальні громади вирішили, як у них виглядатиме первинна ланка. Чи це будуть центри первинної допомоги, чи поліклініки, чи приватні клініки. Для нас важливо, що вони мають гарантувати наявність первинної ланки, доступ до неї.

Крім того, до липня ми збираємо всі реєстри пацієнтів, які існують у країні — їх дуже багато.

До 1 квітня має запуститися базовий рівень E-Health з реєстром лікарів і пацієнтів. Зараз ми вносимо в ту систему всі наявні дані. Відтак спускаємо її на первинну ланку з липня, аби всі лікарі вписали в базу своїх пацієнтів.

Нещодавно я була у Харкові, і ми заїхали в населений пункт поряд. У них є свій електронний реєстр усіх пацієнтів і в кожного з них є своя картка. У Вінниці всі пологові будинки мають одну базу. Це все ми маємо долучити до єдиної системи.

– Як пацієнту, який не має медичної освіти, обрати хорошого лікаря? Дуже складно визначити, який лікар є хороший: міжнародні протоколи лікування ще у процесі перекладу та впровадження, то як пацієнт має зорієнтуватися?

Наприклад, як мама новонародженої дитини має зорієнтуватись, який педіатр — хороший?

– По-перше, “сарафанне радіо” дуже гарно працює. Пацієнти задоволені чи не задоволені, вони передають інформацію один одному.

Так само й лікарі. У багатьох пацієнтів є знайомі лікарі, або спеціалісти, у яких вони вже були, від них також можна дізнатися, де є хороший лікар і куди можна піти.

Якщо я живу в селі й там є п’ять лікарів, то я почну працювати з одним із них і з часом побачу, гарний він чи ні.

У перший рік люди будуть частіше змінювати своїх лікарів, бо підписаний договір можна змінювати, якщо лікар чи пацієнти не хочуть далі співпрацювати.

Але ми сподіваємося, що за рік-два все стихне, і ми всі будемо мати своїх лікарів.

– Більшість пацієнтів не бачать нічого поганого в тому, що лікар прописує “Інтерферон”, “Віферон” та “Гроприназин”, бо вони не знають, як має здійснюватися лікування.

– Будуть уніфіковані клінічні протоколи. Будуть вимоги до лікарів, що вони повинні лікувати за ними. Які є специфічні захворювання, які діагностичні тести мають пройти пацієнти і що вони мають виписувати.

Також ми завершуємо роботу над новим національним переліком лікарських засобів.

Ліки з переліку мають бути надані в лікарнях безкоштовно при госпіталізації. Якщо вимагають купувати їх, то пацієнт має поцікавитись: чому?

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА ОСВІТА

– Якщо мама бачить, що лікар прописує антибіотик при ГРВІ. Які мають бути її подальші кроки?

– Вона має сказати про це МОЗ.

– Подзвонити на гарячу лінію?

– Так, або написати на наш сайт. І сказати: “Я була у лікаря, нам дають ось це й це, чи це є правильно?”

Ми зі свого боку будемо вимагати, аби лікарі дотримувались протоколів. Якщо вони відходять від них, ми забиратимемо в них фінансування. Адже за новою системою ми будемо фінансувати лікарів за кожного пацієнта.

Це питання може дуже добре врегулювати ліцензування — тоді лікарі підписувалися б під ліцензією, що вони будуть дотримуватись найкращих протоколів. Якщо вони цього не роблять — можна відібрати ліцензію, бо вони цього не роблять.

– Це буде у вимогах для отримання ліцензії?

– Ми ще не можемо робити ліцензії для лікарів, бо є багато складнощів.

В інших країнах вимоги до ліцензій надають професійні асоціації та слідкують за їх виконанням. В Україні немає професійних асоціацій, які працюють таким способом і вони не визнані державою.

Ми не можемо це зробити через державне ліцензування – у таких програмах є дуже багато корупції. А ми не хочемо розпочати ще одну програму, яка буде корупційною.

На заході ліцензування базується на кількох інших аспектах.

Перше – навчання, освіта, диплом. Друге – ліцензійні іспити. Третє – визнана клінічна практика. Четверте – іспити, спеціалізації, рекомендації інших лікарів та професійних асоціацій.

Пройшовши це все, лікар отримує ліцензію. Кожні два роки її треба знову підтверджувати. Це можливо, якщо є постійне навчання, практика, достатня кількість пацієнтів, відсутність скарг на лікаря і так далі.

Наприклад, у США і Канаді при місцевій владі є медичний комітет. Він складається з лікарів, які на волонтерських засадах (для них це престиж!) готують рекомендації щодо ліцензування.

Цей комітет навіть викликає лікарів на співбесіду, якщо потрібно, і надає експертну оцінку, можна чи не можна ліцензувати цього лікаря. А державна структура ставить печатку і все. Вона не має ніякого контролю над тим, і не вибирає насправді кого ліцензувати чи ні. Вона лише це все офіційно визнає.

Так, там лікарю треба платити за ліцензію, але він із нею може працювати де завгодно. В Україні лікар може працювати лише у медичних закладах, які є ліцензовані.

– Як це буде змінюватися?

– Ми поступово йдемо до ліцензування лікарів. Зараз працюємо зі стоматологами, які вносять законопроект щодо самоврядування лікарів-стоматологів. Вони вже дуже гарно зорганізувалися.

Ми працюємо з центром тестування, який надає іспити на студентів. Кроки “один-два-три”, які студенти в медичній освіті мають пройти. Це є частиною ліцензування. Ми покращуємо ці іспити, щоб вони насправді віддзеркалювали те, що потрібно знати, щоб бути лікарем.

Ми не можемо зараз ліцензувати не зовсім якісні іспити, не зовсім якісну інтернатуру і підтвердження кваліфікацій, які відбуваються кожні 5 років.

Нині лікарі приходять на конференцію, платять 2000 гривень, отримують якісь бали і при цьому нічого не навчаються і не розвиваються. Якщо ми це визнаємо, то визнаємо, що система працює. Але ж вона не працює. Тому мусимо її удосконалювати.

Зараз ми визнаємо українських лікарів як українських. Я є доктор медичних наук. Я є доктор, я не є магістр. Мій диплом визначає наукову ступінь “доктор”. В Україні – “магістр”.

Чому я згадала освіту? Наприклад, МОН передбачає, що для вступу на магістерську програму потрібно знати англійську мову. В системі МОЗу цього немає.

Хоча англійська мова є мовою медицини, усі міжнародні конференції і всі найновіші наукові праці – англійською мовою. В Україні лише 5% лікарів розмовляють англійською. Це статистичні дані. В медичних університетах таких трішки більше – до 15%.

Нам потрібно мати цю вимогу “знання англійської мови”. Ця маленька річ змінила б дуже багато. Тому що тоді можна читати будь-які протоколи на смартфоні – у кожного є телефон чи доступ до якогось інтернету в якомусь селі.

Ми зараз працюємо з British Medical Journal, вони мають онлайн-курси для лікарів і перекладають їх на українську мову, вони будуть доступні для всіх українських лікарів.

Ті самі курси, які проходять британські лікарі, проходитимуть українські.

– Коли вони будуть?

– Вони вже доступні, але ще немає перекладу. З перекладом вони будуть доступні з травня.

– Якою буде доля Академії медичних наук та інституту післядипломної освіти в новій системі підвищення кваліфікації, яку ви вибудовуєте?

– Зараз академія наук (АН) і академія медичних наук (АМН) має перехідний період – від державних структур на самофінансування.

Раніше планувалось, що АМН повинна бути науковим центром, де навчаються студенти, пишуть наукові праці тощо. Але від науки там відбувається небагато – переважно в інститутах Академії наук лікують пацієнтів. Це сталось через брак фінансування – замість центрів науки вони стали центрами для лікування.

Ми бачимо цю ситуацію так: їх варто передати в медичні університети, аби вони насправді стали університетськими клініками. В АМН є дуже багато хороших фахівців, які могли б чудово навчати студентів. І при цьому лікувати справді дуже важкі випадки.

Для Академії наук 2017 рік буде перехідним, де вони отримують досить багато від держави, але з часом ця сума буде зменшуватись. Ми не маємо на це впливу – МОЗ діє окремо від АН, але ми б хотіли бачити їх як освітні наукові центри.

– А інститути післядипломної освіти?

– Їх треба переформатувати на користь інтернів, резидентів та лікарів, аби вони отримували там знання.

Треба змінити цю систему, аби студенти самі могли вибрати собі спеціальність і щоб це було конкурентно. Аби інститути, які будуть брати інтернів, виписали, які у них будуть програми і навчання. МОЗ має знати, що вони будуть робити з тими інтернами.

Крім того, ми хочемо, аби студенти мали вибір на конкурсній основі: куди вони хочуть йти працювати і на які спеціальності.

Наприклад, усі хочуть бути хірургами. Вони подаються на конкурс, і найкращі отримують можливість ними стати, а інші йдуть на другі-треті-четверті обрані спеціальності.

Ми хочемо змінити систему так, аби вона більше співпадала з тим, що хочуть студенти.

Ми маємо визначити, скільки нам потрібно сімейних лікарів і хірургів, але далі самі студенти мають подаватись на ці місця.

ПРО ДОГОВОРИ МІЖ ЛІКАРЕМ І ПАЦІЄНТОМ

– Давайте повернемось до договорів між державою і лікарем. Якщо медик відмовляється підписувати такий договір?

– Вони можуть не брати гроші від держави, але пацієнти мають про це знати.

Ми даємо ліцензування медичному закладу. Ми вимагаємо від медичного закладу, щоб ті лікарі, які там працюють, дотримувались протоколів.

Ми не слідкуємо за всіма медичними закладами і не стежимо за тим, чи вони дотримуються протоколів чи ні. Ми не можемо це робити, це нереально. Але якщо пацієнти будуть нарікати, можемо вислати інспекцію цьому закладу і подивитися, як вони лікують.

Але частина ліцензії для медичного закладу – чи вони дотримуються міжнародних протоколів. Відтак через медичну ліцензію закладу ми можемо частково впливати на тих лікарів.

– Хто буде здійснювати ліцензування?

– МОЗ. Національна служба здоров’я розподілятиме кошти і слідкуватиме за якістю, стежитиме, чи все відбувається згідно з протоколами.

Наприклад, вам виписують якісь ліки. І подають на Національну службу здоров’я, аби їх оплатити. А там є ліки, які не включені до національного переліку, вони не оплачуються.

Якщо це повторюється багато разів – включається МОЗ і робить інспекцію медичного закладу. Тоді ми зможемо в лікаря забрати ліцензію. Це займе багато часу, аби ми це змінили.

– Коли ці міжнародні протоколи почнуть діяти?

– На первинній ланці ми вже їх маємо – зараз якраз перекладаємо. Якби лікарі знали англійську, це було набагато простіше, але зараз мусимо все перекласти.

Але ідея в тому, що ми будемо зосереджуватись не на специфічних протоколах, а на джерелі протоколу. Адже протоколи змінюються щороку.

Щоб не переписувати цілий протокол, ми кажемо: на первинну ланку ми визнаємо ось ці певні вибрані протоколи.

Та вони постійно змінюються. Тоді ми теж беремо і змінюємо свої, а не чекаємо 8 місяців, поки наші експерти їх переглядатимуть і думатимуть. Ми будемо визнавати джерело і оновлювати протокол так, як це джерело їх оновлює.

Протокол – це не обладнання, а просто план дій: що робити в кожній окремій ситуації.

– Хочемо повернутись до питання якості лікарів. Чим сімейні лікарі, які мають по суті “робити” ось цю реформу первинки на місцях, відрізнятимуться від нинішніх? Адже вся система координат залишилась такою ж, як і була.

– Зараз йдуть дуже багато програм, які фінансуються Світовим Банком, ВООЗом, Швейцарським бюро співробітництва з додаткового навчання сімейних лікарів.

Ці навчання вже проходять. Ми тренуємо тренерів, які виїжджають і тренують лікарів. У більшості випадків це програми профілактики.

Адже лікарі первинної ланки займаються раннім виявленням показників. Вони можуть надавати допомогу на якійсь прості й невідкладні речі, але в переважній більшості це все ж профілактика і раннє виявлення проблем.

Лікар має пояснити пацієнту, як правильно харчуватись, імунізуватись, як стежити за своїм тиском і які симптоми у себе шукати.

Це є частиною цих базових медичних послуг, які будуть дуже чітко подані для всіх лікарів. Вони це й так знають і розуміють – але їм треба дати протоколи, аби пам’ятали, що саме треба перевірити у, наприклад, 30-річної жінки.

Усі йдуть до лікарів, якщо вони вже хворі, а не тоді, коли вони здорові. Ми будемо займатись громадським здоров’ям, а не лікуванням.

Ми зараз робимо програму реімбурсації ліків на захворювання серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми і діабету ІІ типу, бо хочемо, аби на амбулаторному рівні ці пацієнти отримували безперервне лікування чи ліки, які їм потрібні.

Якщо вони будуть брати потрібні ліки від серцево-судинних захворювань, їм може не знадобитись стент.

При цукровому діабеті не можна пити таблетку кожен другий чи третій тиждень, це треба робити кожного дня. Так само з гіпертонією. Коли у Харківській області була програма реімбурсації по гіпертонії, вони мали 25% зменшення інфарктів, і на 30% зменшення інсультів. За 1 рік!

– Скільки і при якому навантаженні по кількості угод з пацієнтам може отримувати лікар?

– Заробітня плата сімейного лікаря залежатиме від ефективності роботи. За обслуговування кожного пацієнта держава платитиме в середньому 210 гривень на рік.

У середньому очікується, що лікар укладатиме близько 2000 договорів та відповідно дбатиме про здоров’я 2000 пацієнтів.

Для лікарів буде фінансовим стимулом вести більше пацієнтів. Пацієнт матиме право будь-коли змінити лікаря, якщо його не влаштовуватимуть надані послуги.

Детальніше

Міркування про лікування: погляд на медичну реформу.

Після інформаційного штурму всіх засобів масової інформації представниками міністерства охорони здоров’я України про запровадження обов’язкового медичного страхування з 1 січня 2017 року серед населення виникло багато суперечностей та непорозумінь.

Як вплине реформування охорони здоров’я МОЗУ та запровадження Державного гарантованого пакету медичної допомоги, який поширюватиметься на всіх громадян України, на БО «Лікарняна каса Полтавщини» та інші лікарняні каси України?

Державний гарантований пакет медичної допомоги включає: Вплив на діяльність лікарняних кас України
- первинну медичну допомогу (послуги первинної меддопомоги покриватимуться державним медстрахуванням повністю). Лікарі первинної ланки використовують допомогу ЛК на ліки менше від 3% її загальної допомоги лікарням.
- екстрену медичну допомогу (у т.ч. в стаціонарі), 

Послуги первинної та екстреної меддопомоги покриватимуться державним медстрахуванням повністю.

Швидка та невідкладна допомога і на даний час фінансується повноцінно та ЛК їй майже не допомагає.
- основні види амбулаторних послуг за направленням лікаря первинної ланки (терапевта, педіатра, сімейного лікаря), ЛК не допомагала на компенсацію медичної послуги (прийом, огляд, комунальні платежі, зарплата, та інші показники послуги – це була функція бюджету)
- основні види стаціонарної меддопомоги за направленням лікаря первинної ланки чи лікаря-спеціалісти. 

Вартість послуг буде покриватися повністю або частково. Тарифи на оплату медпослуг будуть уніфіковані і єдині на всій території країни

У випадку часткового покриття, пацієнт буде здійснювати офіційну спів-оплату за послугу або ліки.

Пацієнт буде здійснювати офіційну спів-оплату за послугу: огляд та комунальні затрати 

ЛК буде надавати допомогу на спів-оплату за ліки, які не надаватимуть за гарантованим пакетом медичної допомоги

- амбулаторні рецептурні лікарські засоби, вартість яких відшкодовується через механізм реімбурсації (з 1 квітня 2017 року такий механізм застосовується для лікування серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу та бронхіальної астми), Може зменшити навантаження на БО «Лікарняна каса Полтавщини» по діагнозам: Серцево-судинні захворювання, Бронхіальна астма, Цукровий діабет, якщо пацієнти амбулаторно профілактично прийматимуть препарати та менше лікуватимуться стаціонарно.

Дана реформа наводить на сумні висновки – ми бачимо багато цікавих, прогресивних ідей, але бачимо, що їх впровадження буде проходити – «як завжди у нас».

Проведення даної реформи та умовне обов’язкове медичне страхування на даному етапі це:

  • Чергова потуга держави зміною назв показати буремну діяльність;
  • Реорганізація системи контролю за лікарями та лікарнями:
  • «Регулюватиме стосунки між лікарем та пацієнтом створений єдиний національний замовник, який плануватиме та закуповуватиме медичні послуги для громадян, напряму контрактуватиме медичні заклади, оцінюватиме та контролюватиме якість послуг, підтримуватиме електронну систему збору та обміну медичною інформацією тощо.» Не зрозуміло, навіщо створювати нову структуру, якщо дані функції вже виконують департаменти та відділи охорони здоров’я в областях та районах, які мають працівників, досвід, напрацювання, комп’ютерні системи. Вони не дієві? Чи потрібно поставити нових людей?
  • Замилювання очей пацієнтам щоденними виступами, що до кінця 2020 року все буде «класно», але зараз потрібно трошки потерпіти:
  • Буде можливість вибрати кращого лікаря та підписати з ним контракт, але хто Вам гарантує, що кращий лікар прийде до Вас по виклику з іншого кінця міста?
  • «Гроші йдуть за пацієнтом». «Йдеться про чітко визначений набір медичних послуг та ліків, право на отримання якого матимуть всі без винятку громадяни України. Гарантований пакет медичної допомоги щороку переглядатиметься та публікуватиметься». Гарантований пакет медичних послуг (огляд, можливо частково обстеження, комунальні платежі, оренда приміщення (кабінету лікаря), заробітна плата лікаря, іншого медичного персоналу та інше.) за рахунок держави зніме навантаження з лікарні і з пацієнта в залучені «благодійних внесків». Але референтні ціни на ліки під 3 діагнози не зможуть зняти фінансове навантаження з пацієнта при гострих та невідкладних станах при стаціонарному лікуванні, адже для пацієнта це найбільше навантаження та проблема. Чому це не роз’яснено пацієнтам?
  • Гарячі обіцянки лікарям заробітну плату спочатку 19-50 тисяч грн., потім 15-30 тисяч грн., тепер 10-12 тисяч грн. За три місяці обіцяна зарплата зменшилась в четверо. Що буде по факту через півроку?
  • Висловлювання всіх керівників МОЗУ, що «додаткових відрахувань не буде» – каже лише про те, що потоки коштів будуть перенаправлятися тепер через нову структуру «Національний замовник (новий центральний орган виконавчої влади)». Який в цьому сенс – лише їм відомо, а ми можемо лише здогадуватися.

МОЗ України на даний час не має загального переліку послуг та їх вартості, не має можливості надати інформації по можливому медикаментозному забезпечені при стаціонарному лікуванні пацієнта по кожному діагнозу.

У відповідності до Дослідження стану здоров‘я населення України та задоволеності наданням йому медичних послуг, яке було проведене Київським міжнародним інститутом соціології у співпраці з Фондом «Соціальні індикатори» завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження» (http://uacrisis.org/ua/50463-indeks-zdorovya):

  1. Витрати громадян на ліки – ще один фактор оцінки функціонування галузі охорони здоров’я. У середньому, при амбулаторному зверненні лікар призначав пацієнтам 4 лікарські препарати. Компенсацію за них від страхової компанії отримували лише 2% опитаних, від лікарняної каси – 1%, від держави – 2%. Середня вартість придбаних ліків складала 822 гривні (найнижчий показник у Житомирській області – 238 гривень, найвищий у Рівненській – 1001 гривня).
  2. Пацієнтам на стаціонарі призначали у середньому 6 препаратів. Лише 17% тих, кому призначали ліки у стаціонарі, отримали бодай частину препаратів безкоштовно; 83% опитаних мали купувати усі призначені препарати самостійно. Середній розмір сумарних витрат на ліки (придбаних в лікарні або куплених самостійно в аптеці) у випадку госпіталізації становив 2892 гривні.

Згідно цих даних на медикаментозне забезпечення населення у держави вистачає коштів лише для 2% українців, інші 2% мають можливість застрахувати своє здоров’я в страховій компанії, 1% – є членами лікарняних кас по Україні.

При щомісячному внеску до лікарняної каси – 50 грн. в місяць, або 600 грн. за рік та середній вартості медикаментозного забезпеченні – 822 грн. чи стаціонарному -2892 грн. незрозуміло відношення 95% населення України до свого здоров’я.

А раціональне контрольоване використання ліків для членів лікарняної каси чудово видно по різниці в 4 рази середнього випадку по Житомирській області – 238 грн. (де працює найбільша в Україні Лікарняна каса – 210 тисяч осіб) та Рівненській області -1001 грн..

Загальні підсумки:

2017 рік – «реформа» продовжується:

  1. Невідкладна допомога забезпечена ліками.
  2. Лікарі первинної ланки готують реєстр пацієнтів та намагаються підписати з ними угоди.
  3. Референтні ціни на препарати від Артеріальної гіпертензії, Цукрового діабету, Бронхіальної астми – пацієнт зможе їх придбати для амбулаторного, щоденного вживання дешевше, адже певну частину компенсує держава.

2018 – 2019 рік :

Реформування вторинної та третинної ланки медичної допомоги

За відвідування лікаря держава сплатить кошти лікарні – за медичну послугу (комунальні платежі, оренда, зарплати та ліки для невідкладної допомоги)

На даний час бюджет виконує дану функцію в такому ж об’ємі, але з 2018 року кошти будуть проводитися через нову структуру – Національний замовник –Агенцію.

На 3 етапі (2020 рік) – налагодження повноцінного функціонування нової системи фінансування охорони здоров’я, при якому добровільне приватне страхування (Послуги ЛК в тому числі) може використовуватись для фінансування спів-оплати за послуги, більша частина вартості яких покривається державою (комунальні платежі, зарплати, ремонти, оренди).

Лікарняні каси, які забезпечують членів організації при лікуванні медикаментами, продовжують повноцінно працювати на теренах України та допомагати лікувальним закладам для фінансування спів-оплати за медичну послугу (в межах медикаментозного забезпечення)

Додаткових коштів на ліки для всіх жителів на всі випадки лікування у держави не має.

Приєднуйтеся до руху благодійної діяльності «Лікарняної каси Полтавщини»!

Ставши власником картки БО «Лікарняна каса Полтавщини», перевівши 600 грн. на рік (50 грн. щомісячно) – Ви надаєте можливість отримати медикаменти при лікуванні хворіючій зараз людині та маєте впевненість в медикаментозній допомозі у випадку захворювання особисто.

Маємо надію лише не себе.

Потрібна допомога для самих слабкіших та найменше захищених українців!

Об’єднуємося та захищаємо себе самі!

Виконавчий директор БО «Лікарняна каса Полтавщини»

В.Шевченко.

 

Детальніше

З ДНЕМ ЕНЕРГЕТИКА!

ШАНОВНІ ПРАЦІВНИКИ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ГАЛУЗІ!

Щиро та сердечно вітаємо вас із професійним святом – ДНЕМ ЕНЕРГЕТИКА!

Встановлення державного професійного свята – це визнання соціальної важливості вашої самовідданої праці, знак високої поваги до людей, котрі віддають усі сили обраній справі. Адже робота в цій галузі потребує надзвичайної відповідальності за прийняті рішення – тому так важливо, що ці рішення зумовлені високим рівнем професіоналізму кожного з вас. Ваша сумлінна праця була затребувана в усі часи, але зараз життя робить нові виклики – від неї залежить не лише життєдіяльність кожного пересічного громадянина, а й саме існування суспільства.

Свого часу ви впізнали свою справу – чи не кожен із вас стверджує, що серце підказало. Для людини ж професія, якщо вона правильно обрана – це шлях до самовдосконалення, до того, щоб стати кращим. В усякому разі, така можливість дається кожному – іншого шляху, крім як через своє призначення, служіння, немає.

Нехай же кожен прожитий вами день сповнюється гордістю за обрану професію, шаною і повагою вдячних співвітчизників. Великих вам блискучих ідей, яскравих успіхів і здобутків у всіх справах та важливих звершеннях, духовних сил, невичерпної енергії, виважених рішень, мудрості та оптимізму!

З повагою -

голова правління благодійної організації

«Лікарняна каса Житомирської області»,

д.мед.н., професор, завідувач кафедри менеджменту

охорони здоровя НМУ імені О.О.Богомольця,

академік Академії наук вищої освіти України,

заслужений лікар України

В.Д.Парій.

Детальніше

Помічна каса

Опубліковано: 16.12.2016 Автор: Галицький Кореспондент

Мабуть, із теперішніми цінами на медикаменти та хронічним недофінансуванням охорони здоров’я усі вже зрозуміли, що краще не хворіти. Однак хворобі цього не поясниш… Чотири роки тому в Івано-Франківську створили свого роду аналог страхової медицини – лікарняну касу, яка багатьом її членам вже стала у пригоді.

Поштовх до створення – бідність

Головний лікар Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні (ЦМКЛ) Тарас Масляк розповідає, що лікарняна каса – це добровільна незалежна громадська організація, яка була створена чотири роки тому як прототип страхової медицини. Її суть полягає у наданні допомоги членам організації, які потребують лікування.

За словами Масляка, основним поштовхом до створення лікарняної каси була бідність людей. Спершу її створювали для допомоги тільки медичним працівникам. «Пересічний громадянин, та й медики, які мають мізерну мінімальну платню, звісно ж хворіють. А охорона здоров’я за чисельністю працівників є однією з найбільших бюджетних установ. І більшість моїх підлеглих зверталися до мене з проханням допомогти з лікуванням. Треба було думати, як вийти з цієї ситуації», – продовжує він.

На сьогодні держава виділяє на медикаменти для одного хворого тільки 12 гривень, а на харчування – 16. Звісно, що, враховуючи ціни на ліки, ця сума є мізерною. Тому хворі йдуть в аптеку і купують ліки. Поїхавши в Луцьк на конференцію, франківські медики побачили, що там створена лікарняна каса, яка надає допомогу людям при лікуванні і в яку входять 12 тисяч осіб. А одна з перших лікарняних кас була створена в Житомирі. Зараз там – понад 7 тисяч осіб. «Ці лікарняні каси побудовані за польською системою. У Польщі спершу також були лікарняні каси, а потім вона перейшла на страхову медицину», – додає головний лікар ЦМКЛ.

Тож чотири роки тому і в Івано-Франківську створили ГО «Лікарняна каса МЕДІФ», куди увійшли спершу тільки медики. На початках перший внесок становив 50 грн., а щомісячна плата – 35 грн. Зараз перший внесок складає 55 грн., а щомісячний платіж – 50 грн. Діти членів організації приймаються за заявами батьків, без вступного внеску та зі щомісячним внесенням 35 грн. І коли людина потрапляє в лікарню, то вона вже не йде купувати ліки та не платить за обстеження. Усе це оплачує лікарняна каса. Для того, щоб вступити в лікарняну касу, треба прийти у ЦМКЛ, написати заяву і додати копії паспорта та ідентифікаційного коду.

«50 грн. на місяць – це небагато і не відчутно, але коли людина лягає в лікарню, то може пролікуватися на 2500-3000 грн. Ми стараємося майже стовідсотково забезпечити лікування. Навіть людям, які мали інфаркт, теж старалися повністю забезпечити лікування. Було, що й 20 тисяч ми фінансували. Якщо є можливість, то члени лікарняної каси мають покращені умови перебування в лікарні. Адже є палати п’ятимісні, а є чотири- і двомісні», – розповідає Тарас Масляк.

Скористатися допомогою лікарняної каси людина може тільки після трьох місяців членства у ній. За словами головного лікаря, такий поріг встановили тому, що деякі люди хитрували. «Наприклад, людина прийшла, дала 35 грн., захворіла, прооперувала жовчний міхур, а потім вийшла, – додає він. – Люди хитрують. Ми безкоштовно пролікували, а людина нас здурила».

Каса відкрита для всіх

Якщо спершу членами лікарняної каси були тільки медики, то за останні два роки до неї приєдналися працівники будівельної галузі, міськвиконкому, пенсіонери. Останніх є приблизно 10% від загальної кількості. Зараз членами організації є вже близько 3 тис. осіб. За чотири роки свого існування лікарняна каса пролікувала більше тисячі членів на понад 1,5 млн. гривень.

Як зауважує Тарас Масляк, лікування надається і фінансується не тільки в медзакладах міста. Договори укладаються і з установами інших міст та областей. Зокрема, укладені договори з лікарнями у Надвірній, Галичі, Богородчанах, Рожнятові, Коломиї. Окрім того, є договори і з усіма медичними установами міста та деякими обласними центрами, наприклад, Чернівцями й Ужгородом. Тому людина, наприклад, з Галицького району може звернутися в Галицьку ЦРЛ, сказати, що вона є членом лікарняної каси, і лікуватися там, а лікарняна каса потім перераховує цій лікарні кошти. Втім, якщо хворий з району бажає лікуватися в обласному центрі, то ніяких перешкод немає.

Наразі лікарняна каса фінансує тільки стаціонарне лікування та денний стаціонар у лікарні. Проте, як зазначає Масляк, якщо набереться трохи більше членів, то фінансуватиметься ще й денний стаціонар у поліклініках. У майбутньому планують фінансувати й амбулаторне лікування. Втім, не фінансуються з лікарняної каси за жодних умов косметологічні процедури, послуги стоматолога, лікування наркоманії та венеричних захворювань.

За словами Тараса Масляка, ліміту щодо кількості лікування немає. Скільки разів людина лягає в лікарню, стільки разів лікарняна каса й фінансує її  лікування. Щоправда, перевіряє, чи людина не хитрує. «Багато людей хитрують. Так, лікарняна каса піймала на цьому п’ятьох своїх членів. Люди спеціально йшли в стаціонар, щоб себе оздоровити. Тобто вони не хворі», – розповідає він.

З наступного року в лікарняній касі обіцяють запровадити низку інновацій. Наприклад, для людей, які перебувають в організації понад шість місяців, виготовлять пластикові карточки, що посвідчують особу. Також започаткують профілактичні огляди. «Наприклад, є структура, де членами лікарняної є сто осіб. Ми будемо раз на рік направляти туди нашу бригаду лікарів, яку замовить лікарняна каса. Медики проводитимуть обстеження людей, робитимуть аналізи, рентген, флюорографію, щоб виявити захворювання або запобігти їм», – ділиться планами Масляк.

Втім, буває, що люди виходять з лікарняної каси. Головний лікар ЦМКЛ розповідає, що за чотири роки вийшло сім осіб. Четверо – виїхали, а троє були незадоволені роботою лікарняної каси. «У попередні роки траплялося, що людина потрапляла в лікарню, а там не могли визначити, чи є вона членом лікарняної каси. Особливо у вихідні. Зараз ми вже вжили заходів, і якщо таке трапляється, то людям компенсовують гроші, які вони витратили», – запевняє він.

За словами виконавчого директора лікарняної каси Володимира Вовчука, хоч людина і може пролікуватися тільки на 2500 грн., однак у кожному четвертому випадку фінансується лікування на більшу суму. Для тих, які вступили ще 3-4 роки тому, але не користувалися послугами лікарняної каси, зробили бонус – членський внесок становить 35 грн., як і колись. Якщо ж людина не сплачує внески три місяці, її виключають з організації.

Вовчук запевнив, що лікарняна каса не закуповує ліки, а тільки перераховує за них кошти лікарні. Каже, це зроблено для того, щоб гроші не потрапляли безпосередньо комусь у руки та задля недопущення зловживань.

За його словами, лікарняна каса суттєво відрізняється від страхових компаній, які пропонують послуги в медицині. «Страхові компанії мають великий адмінперсонал, і 20% від сплати коштів людьми йде на адміністрування, а в лікарняній касі – тільки 4%. У нас на зарплаті лише бухгалтер. Всі решта працюють на громадських засадах. Ми як громадська організація є неприбутковою і не платимо податки. До того ж, страхові компанії не страхують хронічні хвороби», – наголосив він.

Втім, існують у лікарняній касі й деякі протиріччя. Так, Володимир Вовчук розповідає, що організацією роботи та наданням послуг членам займається правління, яке складається з семи осіб. Його очолює Тарас Масляк. Правління і приймає рішення, кому надати, наприклад, більшу допомогу. В той же час Масляк відхрещується від керівництва лікарняною касою. «Як я можу керувати нею? До мене вона не належить. Я розповідав про неї на оперативній нараді, бо мене попросив міський голова. Я до лікарняної каси не маю ніякого відношення», – запевняє він. Втім, згідно з державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником ГО «Лікарняна каса МЕДІФ» є таки Тарас Масляк, а співзасновниками – Михайло Верес, Володимир Вовчук та Оксана Сікач.

До того ж, Тарас Масляк запевнив, що лікарняна каса наповнюється тільки за рахунок членських внесків. Однак у статуті цієї громадської організації, що розміщений на сайті ЦМКЛ, зазначено, що джерелами формування її майна та коштів є ще й безповоротна фінансова допомога.

Наталя ДЕРКЕВИЧ

Детальніше

Реформа охорони здоров’я – БО “Лікарняна каса Житомирської області” займе свою нішу в упроваджуваній системі державного медичного страхування.

Про це – в авторській програмі журналіста Житомирського обласного телебачення Леоніда Харшана “ВІЧ-НА-ВІЧ”.

https://www.youtube.com/watch?v=xoeqj0ZlksQ

Завідуюча відділом аудиту та контролю якості ЛДП благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» Раїса Володимирівна Артюх і голова Асоціації сімейних лікарів області Вікторія Вікторівна Івчук обговорюють роль та місце ЛК у впровадженні державного медичного страхування.

Практичний досвід ЛК, як прототипу страхової системи, солідарного забезпечення кожного в перспективі медичної допомоги необхідно накласти на площину реформ.

 

Детальніше

Концепція реформи фінансування охорони здоров’я

http://www.slideshare.net/volodymyrgroysman/ss-69678396

Уряд ухвалив низку важливих для української медицини постанов.

Одним з ключових документів, який дає старт медичній реформі, є концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я України.

Вона закріплює модель національного солідарного медичного страхування з 100% покриттям громадян.

Згідно з концепцією, збори страхових внесків здійснюватимуться через загальну системи оподаткування та збиратимуться у державному бюджеті. Страхові виплати за лікування окремої людини не будуть прив’язані до розміру її індивідуальних внесків.

Регулюватиме стосунки між лікарем та пацієнтом створений єдиний національний замовник, який плануватиме та закуповуватиме медичні послуги для громадян, напряму контрактуватиме медичні заклади, оцінюватиме та контролюватиме якість послуг, підтримуватиме електронну систему збору та обміну медичною інформацією тощо. Держава впроваджує поняття гарантованого пакету медичної допомоги. Йдеться про чітко визначений набір медичних послуг та ліків, право на отримання якого матимуть всі без винятку громадяни України. Гарантований пакет медичної допомоги щороку переглядатиметься та публікуватиметься.

Процес переходу на нову модель фінансування галузі буде поступовим та розрахований на 3 роки з остаточним запровадженням у 2020 році. Концепція набуває чинності з моменту її схвалення Кабміном і вже до кінця поточного року Міністерство охорони здоров’я має розробити план заходів з її реалізації.

Презентовано на засіданні Уряду 30 листопада 2016 року
slideshare.net

Детальніше

#medi