Коли з високих трибун та у великих залах активно обговорюється (а часто ще й із суперечками) необхідність (а чи палке заперечення) проведення реформування системи (чи її окремих напрямків) охорони здоров’я, щоразу хочеться запитати як у прихильників реформування, так і в їх опонентів: «Чи всі оці суперечки й дискусії не є «стрясанням повітря» й закінчаться, зрештою … нічим (бо ж грошей для якихось глобальних змін немає)? Чи можете ви запропонувати дійсно дієві шляхи виходу галузі з нинішньої ситуації? Чи варто так огульно заперечувати те, що існує наразі («весь мир разрушим до основанья, а затем…»), а чи все ж досить внести певні корективи – врахувавши сьогоднішні реалії й потреби медицини?» Проте – це власна думка автора. Що ж думають із цього приводу спеціалісти?
– Я згадую, як ми в інституті вивчали різні системи організації охорони здоров’я – Беверджі, Тейлора, Семашка, – говорить головний позаштатний акушер-гінеколог департаменту охорони здоров’я Житомирської облдержадміністрації, завідуюча гінекологічним відділенням ЦМЛ №1 Житомира Валентина Євгенівна Донець. – «Найріднішою» для нас була саме система Семашка (на початку своєї кар’єри я ще навіть за нею працювала) – на мою думку, одна з найкращих систем організації охорони здоров’я з надання медичної допомоги населенню всієї країни й Житомирщини (оскільки я опікуюсь здоров’ям населення саме області), зокрема. Адже це – профілактична медицина, спрямована на кожного жителя. Тобто при даній системі медицина опікується не лише покращенням здоров’я хворої людини, вилікуванням того чи іншого захворювання, а й проводить масштабну санітарно-гігієнічну, роз’яснювальну роботу, здійснюючи профілактичні огляди, заходи зі вчасного оздоровлення населення та попередження того чи іншого захворювання тощо. Тож в ідеалі, звісно, це прекрасна система. Але, на превеликий жаль, і найбільш дороговартісна. Адже, щоб опікуватись здоров’ям кожної людини, необхідно мати певні кошти – без них ні збережеш їй здоров’я, ні вилікуєш. І як не прикро констатувати, але, на жаль, ця система в нашій країні наразі потерпіла крах – оскільки достатнього фінансування немає.
Крім того, проблему цієї системи я вбачаю ще й у тому, що фінансування лікувальних закладів за нею розраховане на ліжко, виходячи з чисельності жителів і показника їх госпіталізації. Як практикуючий лікар, я переконалась, що це не завжди виправдовує себе – якби наша держава не рахувала кошти, ми мали б можливість кожне захворювання пролікувати в стаціонарі, забезпечити фінансово й харчування, й медикаменти, й захищені статті (заробітну плату, енергоносії), кожен пацієнт із якимись хронічними захворюваннями двічі в рік мав би можливість профілактично пролікуватись. Все це в ідеалі було б, звісно, дуже добре, проте – високозатратно. А зайвих коштів немає – додатково виділені для потреб медицини субвенції спрямовуються на наближення до населення сучасних високовартісних технологій. Тож ми змушені ретельно рахувати кошти, передбачені для щоденних, як мовиться, потреб, і витрачати їх надзвичайно заощадливо (відтак утримувати в районах області, наприклад, такі величезні лікарні нелогічно – фінансувати їх наразі просто неможливо).
Система Семашка прекрасно працювала тоді, коли не було безробіття, такої міграції населення, як зараз, і практично всі його верстви організовано проходили медогляди за місцем роботи. В результаті проведеної диспансеризації ми могли виявити певне захворювання на його ранніх стадіях і відразу скерувати хворого до лікувальних закладів певного рівня надання медичної допомоги для його дообстеження, призначення лікування й спостереження затим (після отриманого лікування) лікарів за ним навіть у найвіддаленішому куточку нашої області. До того ж – знову ж таки за системою Семашка – ще й господарство (організація, підприємство), де працював цей хворий, виділяло йому путівку для профілактичного оздоровлення. Тобто таким чином ми могли зберегти здоров’я людини – це дуже важливо.
Нині ж реалії часу «працюють» не на користь даній системі – відповідно вона не дає очікуваної (й отримуваної колись) ефективності. Скажу як лікар-гінеколог, що, наприклад, у нас є зараз райони, де в гінекологічному відділенні працює лише один-єдиний лікар, котрий не може оперувати – навіть просто через те, що він один (у зв’язку з цим, до речі, знижується і його кваліфікація). А ліжка такого гінекологічного відділення проте повинні фінансуватись – що є невиправданою розкішшю. А якби кошти, як мовиться, «йшли за пацієнтом», а не «на ліжко», то цей пацієнт був би скерований (до того ж – вчасно) до лікувального закладу вищого рівня надання медичної допомоги чи в інший (такий же, але, наприклад, сусіднього району) лікувальний заклад, де є можливість прооперувати його, де просто є багато лікарів із досвідом. Тобто пацієнт отримав би кваліфіковану медичну допомогу.
Тож із невиправданості старої (розрахованої на ліжко) системи фінансування галузі випливає необхідність фінансування на послугу (це стосується й акушерства та гінекології). Але це не передбачено системою Семашка, це можливе лише зі втіленням зовсім іншої системи організації охорони здоров’я – страхової медицини.
Тобто – підсумовуючи – хочу сказати, що я й «за», і «проти» системи Семашка. Вона – через свою високозатратність – «спрацьовує», лише коли медицина має дуже багато коштів. На сьогодні ж я особисто бачу вихід лише в страховій медицині. Прикладом – як можливий перехідний етап чи одна з початкових стадій страхової медицини – є благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області». Це саме той випадок, коли «кошти йдуть за пацієнтом». Так, наприклад, якщо в наше відділення міської лікарні поступає пацієнтка з будь-якого району області (причини й обставини бувають різні: приїхала жінка в гості й раптом виникла необхідність надати їй ургентну допомогу – «екстрена» доставляє її до найближчого медичного закладу), маючи членський квиток благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», вона отримує медикаменти саме у нас – тобто в закладі, де їй надають медичну послугу. Й це стосується всіх членів «Лікарняної каси», в який би медичний заклад області вони не потрапили – сьогодні проблеми з медикаментами для таких хворих немає. Й уже на практиці ми переконались, що все-таки кошти повинні «йти за пацієнтом» – фінансування має бути на послугу, а не на ліжко. Тобто нині діючу систему треба змінювати – як того вимагає час. Але – в сукупності з кращими напрацюваннями роботи за системою Семашка.
Вікторія Паламарчук.
