Успіхи Медреформи: на словах і на ділі. Житомирщина

Реформування первинного рівня надання медичної допомоги, про яке всі так багато дискутують, нібито відбулося. У районах області створені центри первинної медико-санітарної допомоги: до їх складу увійшли амбулаторії загальної практики-сімейної медицини, фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти. Та чи на таке реформування чекали медики?

 

VZ_40-41_Страница_16_Изображение_0001Володимир Криворучик, завідувач амбулаторії загальної практики-сімейної медицини смт Озерне, центру ПМСД Житомирського району

— Практично я ще не відчув реформування системи охорони здоров’я, зокрема, «первинки». Ще 10-15 років тому ми пропонували, щоб усі кошти — для первинного, вторинного й третинного рівнів — планувалися на одного жителя. Щось подібне до реформи на рівні нашої амбулаторії відбулось уже давно, я сказав би — так історично склалося. Я працюю тут майже 30 років й особисто знаю кілька поколінь мешканців Озерного, яких обслуговує зак­лад (на прийом приходять уже онуки моїх перших пацієнтів), тому й працювати за впроваджуваною реформою мені не звикати. Ще задовго до реформи фактично 80% населення селища вже зверталися по медичну допомогу спочатку до лікарів медичного закладу на місці — як ми зараз називаємо, «первинки». Ми ж за необхідності, як раніше, так і зараз, направляємо пацієнтів на консультації до вузькопрофільних спеціалістів районної, обласної лікарень, обласного медичного консультативно-діагностичного центру тощо. Тож поки якихось глобальних результатів реформування я не бачу: що було, те й залишилось. 

ВЗ А як справи в амбулаторії? Чи торкнулися її проблеми із забезпеченням ліками та вакцинами?
— Дільниця в нас компактна — практично все населення мешкає в багатоповерхових будівлях, тож, обслуговуючи виклики, не потрібно «накручувати кілометри». До того ж маємо автомобіль для виїздів.
У нас успішно діє денний стаціонар — тому на лікування до закладів вищих рівнів надання медичної допомоги ми направляємо порівняно невелику кількість пацієнтів. За штатним розписом денний стаціонар розрахований на 20 ліжок, але фактично працюють 5-7 ліжок у три зміни: хворий прийшов, здав необхідні аналізи, «прокапався» дві-три години та й пішов додому.

Окрім того, здійснюємо, звісно, ще й амбулаторне лікування хворих — близько 250 осіб протягом зміни. Останнім часом збільшилася кількість звернень дитячого населення. У нас на дільниці 82 дитини віком до року. Дорослому простіше поїхати до районної, обласної лікарні, а дітей ведуть насамперед до амбулаторії. Та й чимало маленьких пацієнтів привозять до нашої амбулаторії з довколишніх сіл, адже багато з них навчаються в школі чи відвідують дитячий садок в Озерному.

Звісно, трохи важкувато зараз із медикаментами, але ми все одно намагаємося вирішувати це питання: щось за рахунок благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», інше — за державними програмами. Медикаменти для надання, наприклад, невідкладної допомоги маємо. Частину коштів отримуємо з місцевого бюджету за програмами медичного обслуговування інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, лікування хворих на цукровий діабет тощо. Трохи проблематично стало з імпортними препаратами — через їх подорожчання: велику кількість ми замінити не можемо, оскільки нашим хворим їх призначають вузькопрофільні спеціалісти на консультаціях в обласних лікувальних закладах, столичних клініках.

Важко зараз із вакцинами — їх не вистачає. Ми як тільки отримуємо, наприклад, БЦЖ, одразу збираємо всіх дітей, яким необхідно зробити щеп­лення. У районі, знаю, це серйозна проблема, та й в області загалом також. Але, як я вже сказав, і це питання намагаємося вирішувати (хоча, по правді, дуже важко): медсестра щодня нагадує мені — мовляв, нам необхідна вакцина, а я дуже наполегливий — відповідно, наполегливо нагадую про це керівництву. І щоб я не був ще «наполегливішим» у своїх нагадуваннях — потрібні вакцини виділяють.

Проблеми існують і з забезпеченням лабораторними реактивами — особливо тими, що використовуються для контролю цукру в крові, адже хворих на цукровий діабет у нас більше сотні, а відмовити їм, особливо людям похилого віку (мовляв, прийдете на обстеження лише раз на місяць, а не двічі-тричі), ми не можемо. Тому закінчуються реактиви — знову їдемо в центр ПМСД району, просимо.

Бензин, звісно, потрошку «урізають» щороку — тобто виділяють усе менше коштів на його придбання, адже ціна зростає постійно, та й на запчастини теж. Але все одно пишу заявку: немає цього місяця — буде наступного, немає наступного — знову йду до керівництва, оббиваю пороги, стукаю в двері. Виділили кошти — добре, не виділили — я знову прийду за два тижні. Вважаю: «хто стукає, тому відчиняють». Адже просто сидіти чекати — певно, що нічого не матимеш.

ВЗ Обсяг роботи чималий, як вдається організувати процес?
— Я дуже задоволений роботою лікарів загальної практики-сімейної медицини Лідії Іванівни Семенець та Тетяни Всеволодівни Прилепської (остання, до речі, раніше працювала акушером-гінекологом, тож, опанувавши спеціалізацію лікаря загальної практики, «взяла на себе» всю педіатрію, акушерство та гінекологію). Із ними ми розподілили обслуговування 6,5 тисяч осіб населення нашого селища, крім того, я веду денний стаціонар. Допомагають нам 15 медсестер — якщо всім гуртом працювати самовіддано, то цю роботу можна зробити.

Дуже складно, наприклад, було запустити пілотний проект по гіпертонії. Усіх хворих на гіпертонію — а це близько тисячі пацієнтів — довелося викликати, кожному розповідати, що завдяки проекту лікуватись їм буде дешевше, що проект діятиме не тільки зараз, а й продовжуватиметься далі. Процес запустили (потім, щоправда, він призупинився через відсутність фінансування), і зараз пацієнти самі приходять і просять виписати їм рецепти. Так само було і з «Лікарняною касою» — ще коли починалась діяльність цієї благодійної організації. Переконували наочно й практично: одному пацієнтові — члену «Лікарняної каси» — для лікування на денному стаціонарі надавали медикаменти безкоштовно, його ж сусіду по палаті, котрий такого членства не мав, говорили: «А вам доведеться такі самі препарати придбати власним коштом».

ВЗ А обладнання вистачає?
— Маємо електрокардіограф — його нещодавно подарувала нам також «Лікарняна каса Житомирської області». У нас один ЕКГ остаточно зламався, другий теж ремонту не підлягав, коштів же на придбання нового ми не мали — тож я звернувся до «Лікарняної каси». Її виконавчий директор Володимир Станіславович Мишківський сказав: «Зробимо, адже це потрібно для амбулаторії, тобто — для людей». Крім того, ця організація забезпечувала нашу амбулаторію пластинками для глюкометра, зараз ми отримуємо від них плівку для електрокардіографа. Та й загалом максимально забезпечуємо хворих медикаментами за рахунок «Лікарняної каси». Деякі надаємо навіть понад визначену норму, зокрема, препарати, які передбачені до застосування, а відтак і відпуску в закладах вторинного рівня. Пояснюю їм: «Пацієнт хворіє 15 років, лікується вдома, тож давайте зробимо йому стаціонар на дому й забезпечимо необхідними для цього медикаментами!» І лікар-експерт підписує дозвіл, бо ж то — для пацієнтів. Отак за рахунок «Лікарняної каси» я й долаю труднощі з медикаментами, адже майже 60% пацієнтів, які приходять на прийом, — члени благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області». Це для нас величезна підтримка.

Маємо й інших благодійників, котрі на наше прохання привезли в амбулаторію чотири нові кушетки й два функціональні ліжка для денного стаціонару — такі, що можна навіть у реанімаційному відділенні ставити. Є у нас надійні помічники — і з ліками допомагають, і з обладнанням, і з ремонтом. Лише одну проблему вони не можуть за нас вирішити — нове приміщення.

ВЗ А старе не задовольняє потреб амбулаторії?
— Зараз ми працюємо в такому приміщенні: знизу підвал — тепло, зверху тече. Такий от «ковпак», у якому на стінах ростуть гриби. А там же медпрацівники сидять! Та й хворим як бути на прийомі? Заходиш у дві кімнати денного стаціонару, де ми зробили ремонт, — як зовсім в інший світ потрап­ляєш. Це питання неодноразово порушували й інваліди, й учасники Великої Вітчизняної війни — обурюються, що їм, та й наступним поколінням, доводиться лікуватися в таких умовах!

Я вже скаржився і в департамент охорони здоров’я облдержадміністрації, і в районну раду, і в міністерства — охорони здоров’я України, оборони України, але питання не вирішується. При цьому на території селища вже кілька років пустує двоповерхове приміщення колишнього штабу військової частини — ми намагаємося отримати дозвіл на його переобладнання в амбулаторію, але поки нічого не виходить. У тому двоповерховому приміщенні не те, що амбулаторію, — там поліклініку можна зробити, стаціонар на 20 і більше ліжок. Ви уявіть: якщо людині треба, наприклад, у районній лікарні лікуватись, то їй рідні мають і зранку їсти привезти, і в обід та ще й на вечір щось там лишити. І так щодня. А тут на місці ця бабуся потихеньку прийде в денний стаціонар, її «прокапають», аналізи зроб­лять, ЕКГ — та вона й додому піде. Зрозумійте: у стаціонарі повинні перебувати хворі, які потребують цілодобового нагляду, котрим необхідно двічі на день зробити ЕКГ, крапельниці, інгаляції, консультації вузькопрофільних спеціалістів. А деякі хворі, наприклад, банальну вогнищеву пневмонію чи радикуліт лікують стаціонарно. Такий пацієнт лише зранку й увечері отримує ін’єкції, а далі — цілий день вештається відділенням. То дайте йому вис­новок — нехай він лікується вдома, а в денний стаціонар приходить лише на маніпуляції. Це ж яка економія для бюджету!

Крім того, хворому, щоб зробити рентген, фіб­рогастроскопію, УЗД, ще якісь обстеження, пот­рібно їхати до «районки» — вважаю, що цей вид надання медичної допомоги повинен «прий­ти» до пацієнта. Той самий УЗ-апарат можна встановити в звичайній кімнаті із захисним екраном (облаштувати кабінет на рівні нашої амбулаторії нескладно) — нехай раз на тиждень спеціаліст приїжджає: хворі швидше прийдуть до амбулаторії, ніж доберуться до «районки». Ту ж фіброгастроскопію зробити: раз на тиждень вузькопрофільний спеціаліст приїхав, провів 15 обстежень, виявив дві виразки та п’ять гастритів — і поїхав із результатами. Те ж і з окулістом — що, ми не можемо купити на дільницю щілинну лампу? Приїхав раз на тиждень окуліст — ми йому «дали» 50 пацієнтів, він їх оглянув. Адже дідусям і бабусям дуже важко добиратись до нього автобусом у медичний заклад у Житомирі. Зараз лікар однієї з приватних клінік офтальмологічного профілю в обласному центрі успішно практикує таку схему: приїхав, прий­няв пацієнтів і поїхав. А чому ми в державному закладі не можемо робити так само? Це стосується і невролога, і будь-якого іншого спеціаліста. Я домігся, наприклад, того, що до нас виїжджає ендокринолог — у мене дуже багато хворих на цукровий діабет, багато з них — з ускладненнями, є лежачі після інсульту з цукровим діабетом. Тож ендокринолога раз на місяць, а то й двічі, забираю на прийом в Озерне: аналіз крові на цукор зробили, лікування розписали — пацієнт лікується. Повірте, все це реально: не пацієнт повинен до лікаря йти — лікар має йти до пацієнта.

ВЗ А на чому, на вашу думку, має бути акцент медреформування?
— Прикро констатувати, але вважається, що в сільських амбулаторіях працювати не престижно: мовляв, от вже хто не «влаштується» в місті, того відправимо лікарем загальної практики. Престижно працювати в закладах третинного рівня: тільки закінчив інститут, ще й року не пропрацював — а вже консультує хворих. А я вже 30 років стажу маю й тому більше за нього знаю, адже цей спеціаліст ще «руку не набив». І от він моїх пацієнтів консультує, а я після цього направляю їх, наприклад, до обласного медичного консультативно-діагностичного центру — і там результати обстежень, консультації й приз­начення зовсім інші — правильні! От тут реформа повинна бути! Ми ж на місцях за цією реформою, яка вважається нововведеною, фактично працюємо вже років 20-30. Ми давно вже сімейні лікарі, адже лікар нинішньої «первинки» знає проблеми кількох поколінь своїх пацієнтів — мешканців обслуговуваного ним населеного пункту. Тому треба в першу чергу вкладати гроші в «первинку». Зазвичай, на медрадах «первинки» права голосу з цього питання не мають — а повинні мати, більше того — мають диктувати умови: що необхідно купувати для медзакладів, як розпоряджатися коштами. Адже сільські амбулаторії перші стикаються з проблемами збереження здоров’я населення, і саме сільський лікар найпершим приходить до хворого — бере фонендоскоп, тонометр, лікарський чемодан і йде. І як він вирішує питання порятунку життя людини — ніхто не цікавиться. Саме йому дякують, що людина видужує й залишається жити. Фельдшерів, котрі по 20-30 років працюють, на селі люди звуть лікарями, тому що вони справжні практики й перевершать багатьох дипломованих лікарів. Медпрацівників амбулаторій, фельдшерських, фельдшерсько-акушерських пунктів потрібно цінувати. Як і роботу медичних закладів на місцях.

Розмову вела Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

http://www.vz.kiev.ua/zhitomirshhina-lvivshhina-uspixi-medreformi-na-slovax-i-na-dili/

Детальніше


Залиште коментар!





Лікарняна каса повністю забезпечує хворих, котрі перебувають в ЛК, медикаментами, виробами медичного призначення тощо згідно з уніфікованими клінічними протоколами, затвердженими МОЗ України, локальними клінічними протоколами, затвердженими наказами УОЗ Житомирської ОДА, та лікарським формуляром

Олег Васильович Казюк – головний лікар комунальної установи «Олевська центральна лікарня» міської ради об’єднаної територіальної громади: – Медикаментозне забезпечення населення району на загальнодержавному рівні, звісно, бажало б бути кращим. Причина загальновідома – недостатнє фінансування галузі. Я думаю, що така ситуація в усіх медичних закладах не лише області, а й України. За таких умов, коли лікувати […]

Детальніше
Читати блог »

Заборонений список МОЗ: лікар роз’яснює, чому не можна лікуватися цими ліками

http://4mama.ua/uk/kids/health/6115-zaboroneniy-spisok-moz-likar-rozyasnyuye-chomu-ne-mozhna-likuvatisya-tsimi-likami Оксана Шевченко ГРВІ. Що за інфекції, яка особливість лікування і чому багато хто зі звичних нам ліків включені у ...

Доктор Комаровский: Вся наша медицина слишком часто идет на поводу у обывателя

http://gordonua.com/news/society/doktor-komarovskiy-vsya-nasha-medicina-slishkom-chasto-idet-na-povodu-u-obyvatelya-216950.html Граждане Украины не понимают, что нужно получать квалифицированную помощь врачей, а не заниматься самолечением, отметил врач-педиатр Евгений Комаровский.   Комаровский считает, что ...

#medi