«Я – щаслива людина!»

Наші ювіляри

1

- Кривити душею не хочу – щаслива, що стільки подій мені відпущено! – стверджує завідуюча відділом аудиту та контролю якості ЛДП благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» Раїса Володимирівна Артюх. – Я людина, котра «зробила» себе сама – відповідала за кожен свій вчинок, за кожен прожитий день, адже все життя пропрацювала педіатром, а це – справа, яка вимагає максимальної самовідданості. Тому вважаю, що заслужила на це право – бути щасливою.

– Й ось цю дату, яка незабаром виповнюється, не відчуваю – фізичної, духовної, душевної енергії вистачає! У мене її завжди було багато – ніколи на свій вік не почувалась. Може, тому, що люблю рух, швидку зміну подій, люблю саме життя!

А ще люблю щодня щось нове дізнатись, чомусь новому навчитись. Мені дуже пощастило – мала багато гарних учителів, у котрих запозичувала досвід. Насамперед назву педіатра Зінаїду Володимирівну Постнікову –  в своїй професії я багато у неї перейняла, коли прийшла свого часу з інституту в ДЦМЛ Житомира й майже відразу почала завідувати відділенням. Зінаїда Володимирівна була у мене лікарем-ординатором, я ж у неї вчилась усьому – оглядати хворих, котрі поступали, котрі на виписування йшли, вести важких пацієнтів. Це була гарна професійна школа – ми з нею вдвох працювали лікарями на 80 ліжок.

Навантаження дуже велике!

– Але й досвід набувався вагомий! А перед тим я прошла в обласній «дорослій» лікарні, де на той час було педіатричне відділення, інтернатуру, затим три роки пропрацювала в Житомирській «районці», потому сім років – у ЦМЛ №2 в дитячому інфекційному відділенні, тоді стільки ж – заступником головного лікаря з медичної частини з обласній дитячій лікарні, після того – головним педіатром області в управлінні охорони здоров’я. Тобто всі медичні заклади області мені знайомі – може, тому й на сьогоднішній день простіше працювати.2

- То Ви професію знаєте з «нуля» – з її основ…

– Тим паче, що після закінчення в 1966 році Житомирського медучилища пропрацювала два роки маніпуляційною медсестрою в хірургічному відділенні ЦМЛ №1. Першою завідуючою у мене була Ольга Федорівна Волошина – досвідчений хірург зі справді золотими руками.

А потім «штурмувала» медінститут – із третьої спроби він таки «підкорився»! Закінчила ж його в 1974 році вже разом із чоловіком – вчились на одному курсі. А потім так доля склалась, що я їздила-літала по санавіації, займала керівні посади – мене більше дома не було, то мій Василь і багато хатніх справ робив, і дітей виховував – донька й син мають вищу освіту, пішовши шляхом батьків, досягли певного рівня в житті.

Причиною того, чому діти подались у медицину – зрозуміло, а Ви ж – чому?

– Признатись, так вирішив мій батько (тато був військовим, мама працювала на «Електровимірювачі»). Якихось бажань про іншу професію я й не мала. А зараз про це не шкодую – й не жалкую, що закінчила саме педіатричний факультет. Бо з дітьми комфортно працювати – це такий «вдячний народ»: от привезли хвору дитину, ти допомагаєш їй і вона швидко одужує – ще вчора знемагала, а сьогодні вже бігає, сміється. Та ж то таке велике задоволення! Я з дорослими – особливо з хронічно хворими – за своїм характером, напевно, не змогла би працювати, бо люблю, щоб усе швидко рухалось уперед – діти якраз такі: у них швидко відбуваються зміни й вони одужують.

А Ви своїх перших пацієнтів пам’ятаєте?

- Не скажу, що перших, але багатьох із них згадую й досі! Пам’ятаю маленьку – віком до року – дівчинку (з батьками приїхала сюди до бабусі з дідусем із Москви) з кишковою інфекцією з перебігом по типу холери важкої форми. Дуже тяжка дитина була, але – врятували ми її, одужало маленьке.

Згадую, як, працюючи в інфекційному відділенні ЦМЛ №2, виходжувала дитину з менінгітом – «видряпалось» дівчатко, потім не раз при зустрічах у місті її батьки дякували за фактично друге народження своєї маленької.

Пам’ятаю хлопчика з Баранівського району з дифтерією – помер бідолашний, не вдалось врятувати. А його очі бачу й зараз… Стояла інтубаційна трубка, бо не могло маля дихати, а він дивиться цими оченятами – просить допомоги! Не завжди можна все зробити так, як хочеш – не всесильний же ти…

Багато літала за викликами по санавіації – й «кукурузниками», й вертольотами. Пригадую, років два-три лише працювала – прилітаю в Ружин, а там дитина мала бульозну форму пневмонії й була лопнула. Тобто відбулось зміщення середостіння з лівої сторони в праву й маля задихалось. Довелось мені пунктувати дитину – «дорослі» хірурги  відмовились – і стало маляті краще. Скажу так, що, напевно, якби я мала більший стаж і досвід, то на це не пішла б, а тоді навіть не прийшло в голову викликати до себе «дитячих» хірургів, чекати на них. Може, Бог допоміг, що все пройшло добре – досвіду я не мала ніякого, але знала, що треба дитину рятувати! Потім літаком привезла малого пацієнта до Житомира – й вижило дитя. Віктор Васильович Смірнов (на жаль, немає вже його) тоді сказав: «Ну, сміливий педіатр!» І я пишаюсь тим, що це зробила.

А коли перейшла працювати в обласну дитячу лікарню, зрозуміла, наскільки люблю працювати з людьми, навчати, брати участь у консиліумах. Й за це хочу щиро подякувати Віктору Федоровичу Марченку, котрий дав мені поштовх до керівної роботи, запропонувавши перейти до нього заступником. От любила я цю роботу!

Може, тому без вагань свого часу пішла працювати в управління охорони здоров’я облдержадміністрації, де мала підтримку начальника управління Зіновія Михайловича Парамонова та його заступника Юрія Яковича Галінського. Тоді працювали чотири головні штатні спеціалісти управління – Григорій Кирилович Бартош, Анатолій Матвійович Скуртов, Людмила Петрівна Асташкіна, я – команда у нас була хороша, ми багато їздили по області, адже велика увага приділялась охороні здоров’я населення сільської місцевості.

Відділом головних спеціалістів керував Валентин Дмитрович Парій, котрий наголошував на вивченні організаційної роботи – ми проводили багато навчань серед районних спеціалістів. Тоді на Житомирщині був створений найперший в Україні акушерсько-терапевтично-педіатричний комплекс – ми вчили лікарів і самі вчились. Багато зробили!3

А зараз, працюючи в благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області», ще більше маю контактів із людьми, але – переважно просвітницького характеру. Особливо це відзначалось протягом перших десяти років, коли відбувалось становлення Лікарняної каси, коли ми з управлінням охорони здоров’я працювали над підвищенням якості медичної допомоги, створенням протоколів, стандартів, формулярної системи.

- Скажіть, а звідки Ви сили берете?

– Використовую те, що дано природою. Іноді думаю: «Треба відпочити!» А що це значить – досі не розумію. Силу дає робота. Щоб удача тебе любила, треба старатися багато працювати. Все хороше дається нам за труди, до всього треба прикладати зусилля. Причому не розштовхувати оточуючих ліктями, а саме – працювати.ФОТО-111

- Ви маєте хоч якісь негативні якості?

– Я занадто обов’язкова.

А які позитивні риси характеризують Вас, як мовиться, от буквально двома словами?

– Працездатність і точність.

– Напевно, в цьому – вся Раїса Володимирівна! – запевнив, продовжуючи, директор ДУ «Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України» Зіновій Михайлович Парамонов. – Скажу так, що ті роки, коли мені довелось працювати в управлінні охорони здоров’я – чи то на посаді головного хірурга області, чи на посаді керівника управління – підхід до вибору кандидатур головних спеціалістів був дуже серйозний. Школа головних спеціалістів – це запорука організації роботи на належному рівні, адже за їх участі проводилась практично вся лікувально-профілактична робота. Й ми приділяли велику увагу тому, щоб людина, яка прийшла на посаду головного педіатра області, не просто виконувала свої обов’язки, а була мамою всіх дітей Житомирщини. В той час був такий девіз: у нас немає чужих дітей – за стан здоров’я усіх дітей відповідає обласне управління охорони здоров’я. Й очолював цю службу завжди головний педіатр. Тож, знаючи Раїсу Володимирівну по організаційній роботі, її ставленню до професії, самовідданості своїй справі, ми свого часу без вагань зупинились на її кандидатурі – і я вважаю, що не помилились. Адже за роки її роботи на цій посаді ми мали гарні стабільні показники охорони здоров’я дітей. При всіх труднощах нашої професії вона завжди була лідером – можливо, це так дивно звучить, але всі інші життєві моменти – навіть і родина, діти, свята, вихідні – не враховувались, коли треба було вирішувати проблеми здоров’я якоїсь дитини чи то в Народичах, в Овручі, в Ружині, чи в Житомирі. З повагою до неї ставився колектив педіатрів області, керівництво управління охорони здоров’я, вона користувалась авторитетом в облдержадміністрації. Тому сьогодні хочеться їй побажати здоров’я, добра, удачі. Й знаючи, як вона плідно працює в Лікарняній касі, одним із організаторів якої я був, щиро бажаю ювілярці ще довго бути на посту охорони здоров’я людей нашого краю.

– Й колеги, й пацієнти знають Раїсу Володимирівну, як мудру й відповідальну людину, – приєднався голова правління благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», завідувач кафедри менеджменту охорони здоров’я НМУ імені О.О.Богомольця Валентин Дмитрович Парій. – А ще – чутливу до чужого болю, надзвичайно високопрофесійну й порядну. Й, звісно, як спеціаліст, вона реалізувалась, об’єднуючи навколо себе педіатричну службу, формуючи певну ідеологію в розвитку дитячої медицини в області. Хочу сказати, що Раїса Володимирівна була і є інноватором сучасної медичної фармакотерапії, наставником у запровадженні доказових підходів при лікуванні дітей. Тому скажу без перебільшення, що ювілярка – високий професіонал, відданий своїй справі, служінню людям. Для нашої області такі спеціалісти багато значать – це знакові особистості, котрі залишаться в історії педіатричної служби області назавжди.

– Раїсу Володимирівну Артюх я можу вважати своїм соратником, однодумцем, а не лише – просто колегою, – додав головний лікар обласної дитячої клінічної лікарні Віктор Федорович Марченко. – На жаль, іноді доводиться констатувати, що дехто працює задля якихось своїх корисливих цілей, вона ж завжди віддавалась справі охорони здоров’я дітей повністю. Тож її добрі справи, здійснені за довге професійне життя, продовжуються сьогодні в її учнях, яких, упевнений, дуже багато, в її дітях. У нас не було таких, сказати б, дружніх якихось стосунків – ми активно й тісно спілкувались професійно. Але все одно скажу, що Раїса Володимирівна була й залишається успішною жінкою, успішним лікарем. Й завжди вона у своїх діях, вчинках – дуже відповідальна. Якихось зайвих слів, жартів, кокетування в роботі не дозволяла ні собі, ні іншим. І це – правильно, я вважаю. Адже професія лікаря, можливо, одна з тих небагатьох нині професій, які мають вагу в суспільстві й авторитет. Тим паче, що Раїса Володимирівна – з культурної сім’ї, високодуховна й високоінтелектуальна людина. Колись у дитинстві ми думали, що лікар – то майже небожитель. От вона якраз приклад такої людини. Скільки я її пам’ятаю – з однаковим ентузіазмом, енергією, наполегливістю рухається вперед у всіх справах – і в особистих, і в професійних. Час над нею влади не має. Тож чого побажаю їй? Та що ж бажати – вона зараз у гарній фізичній формі. А як експерт Лікарняної каси, не дає нам спокою стосовно дотримання протоколів лікування, формулярів, а відтак – надання якісного лікування. І я їй, звісно, бажаю подальшої такої ж життєвої й професійної енергії. Щоб те, що вона зробила для людей, воздалось сторицею й щодень хай буде побільше приємних справ!

– За дев’ять років, що ми разом пропрацювали в управлінні, стільки зробили! – пригадує заступник головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи обласного перинатального центру Асташкіна Людмила Петрівна. – Впровадження грудного вигодовування, спільного перебування мами та дитини в пологових відділеннях, Національна програма планування сім’ї, програма репродуктивного здоров’я нації, створення акушерсько-терапевтично-педіатричних комплексів – ми самі вчились і вчили персонал, готували тренерів серед лікарів. Це стало можливим завдяки взаєморозумінню та спільним зусиллям. Скажу так, що в першу чергу Раїса Володимирівна – великий професіонал, віддавала завжди надзвичайно багато уваги хворим дітям, зокрема, й організації роботи педіатричної служби області загалом. Тому пишаюсь тим, що стільки років ми працювали разом. Звісно, зараз контактуємо не так часто й багато, але не забуваємо одна одну. Та й чисто по-людськи у нас були гарні дружні стосунки, які збереглись – хоч і роки минули – досі. Тож побажаю ювілярці здоров’я – це в першу чергу, щоб діти й онуки радували. Й нехай їй іще працюється – стільки, скільки зможе.

- Скажіть, Раїсо Володимирівно (знову звертаюсь до ювілярки, аби підсумувати розмову), от стільки Ви розповіли про себе, стільки гарних слів прозвучало (й іще прозвучить!) на Вашу адресу – а чи хотіли б хоч щось змінити в своєму житті?

– Жодного дня й жодного моменту! Добре, що життя склалось саме так. І я в ньому – щаслива людина! Зараз дітьми своїми пишаюсь – за їх ставлення до мене, до людей. Я можу сказати, що виховані вони добре. А професійних якихось навичок набувають уже самі. Найголовніше – що люди до них ставляться добре, поважають за їх роботу. Маю чотирьох онуків – двох хлопчиків і вже стільки ж дівчаток.

- А вони виявляли бажання обрати професію таку ж, як у бабусі? Тобто – династія відбудеться?

– Ви знаєте, таки дійсно – старша внучка Аліса хоче вступати через рік (вчиться зараз у десятому класі) до медуніверситету. А менші Вова, Іван і маленька Анна ще надто малі. Вова у нас займається спортом, Іванко більше любить щось конструювати, Анечка ж зовсім крихітка – тільки недавно, як мовиться, прийшла в світ. Хай вони ростуть здоровенькими! Я, слава Богу, живу, працюю – цього достатньо. Нехай іще діти й онуки будуть щасливі!

Шановна Раїсо Володимирівно! Щиро вітаємо Вас із ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ!

Тільки така людина, як Ви – з багатим життєвим і професійним досвідом, почуттям відповідальності та стратегічним баченням майбутнього, здатна втілювати в життя найсміливіші задуми на користь людей. Ми за це Вам щиро вдячні й із нагоди ювілейного Дня народження зичимо подальших успіхів на професійній ниві, творчої наснаги у добрих справах, нових починаннях і звершеннях. Від щирого серця бажаємо міцного здоров’я, життєдайної сили та невичерпної енергії. Нехай кожен Ваш день буде зігрітий любов’ю найрідніших людей, осяяний сонцем, багатим на добро та вдачу.

Щедрої Вам долі та Божого благословення!

IMG_8069IMG_8070

 

IMG_8077

Детальніше


Залиште коментар!





Медична реформа в питаннях і відповідях

http://www.bbc.com/ukrainian/features-41687466 “Вже з наступного року пацієнти та лікарі матимуть зовсім нові стосунки з системою охорони здоров’я”, – заявила після ухвалення Радою медреформи керівниця МОЗ Уляна Супрун. В чому полягатимуть ці нові стосунки, які зміни мають відбутися в українській медицині, а головне, коли на них чекати, з’ясовувала ВВС Україна. Що нового для пацієнтів? З 2018 року […]

Детальніше
Читати блог »

Чим лякають пацієнтів: “Чи стане після реформи медицина платною і дуже дорогою?”

Верховна Рада дала старт медреформі. Ухваливши законопроект 6327, Парламент уможливив початок змін уже на початку 2018 року. Проте ми і ...

Медична реформа розпочнеться зі змін фінансування первинної медичної допомоги – уже на початку 2018 року

Нова модель фінансування для закладів спеціалізованої та вискоспеціалізованої медичної допомоги запрацює з 2020 року. Проте у 2018-2019 року певні послуги ...

#medi