Працюю лікарем 20 років. Довелося застати різні часи: «комунізм», коли власні медикаменти на тумбочці у хворого розглядалися як страшне порушення; період медикаментозних дефіцитів, за якого ліки привозили «по блату» з Києва, Москви, а до фармацевтів ставилися з великою повагою. Тоді сам процес діставання ліків приносив полегшення хворому, а дефіцитні ліки допомагали «ефективніше». На початку 90-х відсутність медикаментів у стаціонарі наводило жах на чергових лікарів і ми йшли на чергування зі своїм анальгіном у кишені. Потім відсутність фінансування скоротила медикаментозне забезпечення пільговиків до мінімуму виживання, хоча це інколи залежить від характеру пацієнта. «Зубаті» найчастіше вигризають свої права за рахунок «беззубих». Перші «гризуть» також наші нерви.
Благодійну організацію «Лікарняна каса Житомирської області» створили, щоб полегшити тягар, котрий був покладений на нашого пересічного громадянина в нових економічних умовах. В основі її діяльності лежить солідарне накопичення коштів, які витрачаються на медикаментозне забезпечення членів ЛК.
У Лікарняній касі працюю 6 років. Як і в кожній новій справі, тут є свої позитивні та негативні моменти, успіхи і недопрацювання. Становлення організації проходило певні етапи, формувалася юридична база надання медичної допомоги. На мою думку, де маєш справу з людьми, завжди наявний людський фактор. У Лікарняній касі, вперше в історії медицини на Україні, разом із медичними питаннями, розглядаються також економічні. Перед цією організацією стоїть завдання надання медичної допомоги пацієнту відповідно до стандартів лікування та отримання позитивного результату, дотримуючися збалансованих витрат. Що мається на увазі? Вартість ліків залежить від їх якості, назви виробника та інших факторів і коливається в достатньо широких межах. Наприклад, ціна препарату іноземного виробника може в 5 і більше разів перевищувати вартість вітчизняного. Вартість 1 флакону фізрозчину на 01. 08.09 року – 4 грн. 45 коп., системи для переливання розчинів – 2 грн.35 коп., разом – 6 грн. 80 коп. Вартість ампули спазмалгону – близько 10 грн. Одного внеску члена ЛК (15 грн.) може вистачити на одноразове введення спазмолітиків і знеболювальних . До чого я веду? При існуючій системі сплати внесків ми можемо забезпечити певним рівнем медичної допомоги, який знову ж таки повинен базуватися на стандартах надання медичної допомоги. Я як лікар-експерт аналізую фінансовий стан ЛК у районі, прагну не виходити за рамки фінансового «коридору» – балансу між надходженням внесків і використанням коштів на медикаменти. За 6 місяців 2009 року я перевищила свої фінансові можливості на 30 тис. грн. У червні в обласних ЛПЗ проліковано 30 членів ЛК-жителів Баранівського району на 20 тисяч гр., що становить 50 % місячних надходжень. У той же час на обслуговування 235 хворих ми витратили 19 тисяч 828 грн. Внески – це людські кошти, якими треба розпоряджатися розумно. Якби я тратила кошти на ліки з обласним розмахом чи навіть у півсили, на скільки б мені їх вистачило? Щодня кілька разів на день чую від роздратованих пацієнтів: «Ось в області мені дали все, що лікар приписав, а в районі то одного немає, то іншого».
Чому обласні медики не рахують коштів Лікарняної каси? Інколи здається,що вони керуються принципом: «Після нас,хоч потоп…». Якби лікарі хоч приблизно знали, яку частину коштів від внесків використовують, можливо хоч дехто з них задумався про призначення тих чи інших медичних препаратів. При пошуку виходу з цієї ситуації, потрібно не на словах закликати колег до партнерства, а ввести певні доповнення до роботи ЛК, а саме:
· запровадити пріоритетне використання ліків вітчизняного виробника, до речі, це відповідає останнім вимогам уряду;
· дотримання протоколів лікування як гарантії оптимального використання коштів;
· обмеження максимальних витрат надання медичної допомоги кожному члену ЛК, наприклад, сумою сплачених внесків за 2-3 роки, що змусить його більше ретельно контролювати вартість свого лікування;
· обмеження перебування в стаціонарі (не більше 12 днів 2 рази на рік);
· використання лікарських засобів, які відносяться до життєво необхідних і важливих (наприклад, мазеві форми ліків ніяк не відносяться до вищеназваних).
Тільки при дотриманні фінансового балансу ми можемо зберегти основний принцип надання медичної допомоги в ЛК, в іншому випадку нас чекає фінансове зубожіння. Коли говорять про економію, це сприймається як неприємна частина нашої роботи. Живуть же медики в інших областях без Лікарняної каси і горя не знають: що хочуть – призначають, як хочуть – лікують. А що робити бідній людині, в якої не завжди вистачає коштів на продукти, не говорячи вже про лікування. Саме Лікарняна каса тут стане у пригоді. Бідний не купує червоної ікри та дорогого вина. То чому ми при мінімальному внеску до ЛК «розкошуємо» медикаментозно? Питання без відповіді. Якщо хтось її знає, відгукніться!
Т. В. Шатровська