Новини

«Чесна робота, щире ставлення до людей – це дуже важливо для мене!»

Оприлюднено

ФОТО-МИШКІВСЬКИЙТак стверджує виконавчий директор благодійної організації «Лікаряна каса Житомирської області» Володимир Станіславович Мишківський, котрому виповнилось славних козацьких 60 років!

– Свого часу Висоцький написав: «Мне есть что спеть, представь перед Всевышним, мне есть чем оправдаться перед ним». От і я можу виправдатись перед ним – чесною роботою, щирим ставленням до людей. Це дуже важливо для мене. Й немає нічого більш приємного, аніж бачити результат своєї праці! – говорить ювіляр. – Я люблю життя в усіх його проявах! Головне – знаходити в ньому задоволення.

Й життя допомагало йому, ніби підтверджуючи, що свого часу вийшов на правильну дорогу. Після закінчення школи вступив на лікувальний факультет Вінницького медичного інституту імені М.І.Пирогова. Інтернатуру проходив лікарем-терапевтом Ружинської ЦРЛ – там і залишився працювати. Й колеги, й пацієнти щиро поважали його за професіоналізм, ерудованість, милосердя та прагнення завжди прийти на допомогу. Тож із 1982 року В.С.Мишківський – заступник головного лікаря з лікувальної роботи, за два роки – заступник головного лікаря з мережі. З 1990 по 1999 рік – головний лікар Бердичівської ЦРЛ. Приділяючи велику увагу реформуванню системи охорони здоров’я району, зокрема, розвитку первинної мережі, створенню засад сімейної медицини, доступності медичної допомоги до жителів села, Володимир Станіславович постійно працює над упровадженням нових медичних технологій. Також обирається депутатом районної ради. Пізніше – з 1999 року по 2001 рік – робота заступником начальника обласного госпіталю для ветеранів та інвалідів.

– Й, знаєте, ще тоді, набувши досвіду – загалом професійного й керівного, зокрема – я зрозумів: будучи рядовим працівником, відповідаєш лише сам за себе, а керівником – за весь колектив. Більше того – за людей, котрі звертаються до тебе особисто й до підпорядкованого тобі закладу за допомогою. Відповідальний перед ними, адже від тебе залежить їх моральний, матеріальний, ба – навіть фізичний стан. Тому роль керівника набагато відповідальніша, але й цікавіша, – стверджує Володимир Станіславович. – В будь-якому випадку справу, яку обрав, з її позитивними моментами та невідворотними розчаруваннями, треба любити. І якщо ти прагнеш як слід нею оволодіти, то приймаєш і її плюси, й мінуси. Я, наприклад – щиро говорю – отримую від неї величезне задоволення.

З 2001 року В.С.Мишківський стає виконавчим директором благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області». За його сприяння в практичну діяльність лікарів Житомирщини запроваджені клінічні локальні протоколи, лікарський формуляр, що дає змогу пацієнтам отримувати якісну медичну допомогу. Завдяки  ініціативності, діловим якостям Володимира Станіславовича діяльність Лікарняної каси набула масового характеру – організація стала захистом та допомогою для широких верств населення. Завдяки його організаторським умінням БО «Лікарняна каса Житомирської області» на сьогодні є однією з найкращих із-поміж таких організацій у державі, отримала високу оцінку УОЗ Житомирської ОДА, МОЗ України. Напрацювання благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» рекомендовані для втілення на теренах держави.

Також В.С.Мишківський активно займається науковою діяльністю – є співавтором понад 10 статей, присвячених реформуванню охорони здоров’я, контролю якості медичної допомоги, впровадженню протоколів лікування, використанню методів фармакоекономіки при наданні медичної допомоги, співавтором методичних рекомендацій щодо діяльності лікарняних кас в Україні. За відмінну роботу, сумлінне ставлення до своїх обов’язків, повагу й авторитет, досягнуті успіхи в роботі, активну участь у суспільному житті  нагороджувався почесними грамотами управління охорони здоров’я, грамотою МОЗ України, дипломом лауреата премії імені О.Ф.Гербачевського.

***   ***   ***

Валентин Дмитрович Парій, голова правління БО «Лікарняна каса Житомирської області», д.мед.н., професор, академік Академії наук вищої освіти України, заслужений лікар України.

– З нашим ювіляром ми познайомились дуже давно – далекого 1975 року, коли вступили до Вінницького медінституту. Вчились в одній групі, а після закінчення вузу поїхали за розподілом на батьківщину – на Житомирщину. Й потім уже під час роботи продовжили дружбу, співпрацю.

Коли була організована Лікарняна каса, він працював заступником начальника госпіталю в Бердичеві – мав уже великий досвід на керівних посадах, де зробив багато позитивного й інноваційного. На той час начальником УОЗ ОДА був Зіновій Михайлович Парамонов – ми з ним радились: треба було знайти людину, котра дійсно знала б систему управління. Зупинились на кандидатурі Володимира Станіславовича. Й не помилились! Це засвідчив багаторічний досвід його роботи, порядність, чесність, відповідальність, виваженість, комунікативність, доброта, щедрість, ставлення до пацієнтів, внутрішня дисципліна – можна говорити про нього багато гарних слів, кожне з яких підтверджене багаторічною співпрацею. Я йому довіряю – й правління Лікарняної каси довіряє. Тобто вибір його кандидатури на посаду виконавчого директора ЛК дав можливість дійсно реалізувати ідею, ідеологію, напрямки роботи організації, яка стала лідером серед усіх Лікарняних кас України. Досвід, якого вона набула – унікальний, адже те, що нині починають реалізовувати, як реформи, успішно функціонує в БО «Лікарняна каса Житомирської області» протягом уже багатьох років: електронний реєстр пацієнтів, система управління якістю надання медичної допомоги, співпраця з сімейними лікарями тощо. Заслуга Володимира Станіславовича в цьому надзвичайно велика – я на цьому наголошую.

Й, звісно, наші особисті зв’язки тривають уже багато часу – ще зі студентських років. Ми колись були на весіллях один одного, потім – на родинах-хрестинах. Так досі й підтримуємо близькі дружні стосунки.

Разом із дружиною виховали чудових синів, пишаються їхніми професійними успіхами (й – із нетерпінням чекають на онуків!). Дуже любить і поважає свою тещу – вона його має за сина, бо батьків Володимира Станіславовича вже, на жаль, немає. Для молодшої ж сестри він не просто брат – став їй за батька. Сім’я у них така, що нею треба гордитись і брати приклад, як будувати стосунки в родині.

Тож побажати хочу нашому ювіляру в першу чергу здоров’я, нових цікавих творчих злетів і – не зупинятись на досягнутому!

***   ***   ***

Ігор Іванович Сабадаш, головний лікар Житомирського обласного онкологічного диспансеру.

– Володимира Станіславовича знаю вже, певно, більше 20 років. А коли я свого часу став головним лікарем Любарської ЦРЛ, Лікарняна каса саме організовувалась – це було нове і в державі, й в області. Разом із головою правління Валентином Дмитровичем Парієм Володимир Станіславович досягнув того, що БО «Лікарняна каса Житомирської області» знана далеко за межами нашого регіону. Успішна діяльність ЛК – всі робочі питання комунікації, спілкування, пояснення, моменти технічні, практичні – звісно, залежать від виконавчого директора ЛК. І він із цим успішно справляється. От я недавно став головним лікарем обласного онкодиспансера, де теж функціонує ЛК – хворі отримують певні ліки за її рахунок, а це – досить суттєва допомога для людей. Хвороба важка, коштів треба багато, але Лікарняна каса їм допомагає, як мовиться, вижити в цій ситуації.

І те, що я, наприклад, дав згоду на посаду головного лікаря онкодиспансера – завдяки Володимиру Станіславовичу. Він мені порекомендував: «Ви в Любарі зробили багато – ще тут докладіть зусиль!» Його слова налаштували мене йти працювати сюди. Рішення було прийняте непросто, але я вирішив: повинен щось зробити для людей! Володимир Станіславович порадив: «Не зупиняйся – йди вперед!» Адже він знає роботу всіх лікувальних закладів – якщо десь є збої, то, зрозуміло, це теж бачить і по організації роботи може аналізувати, практично, кожен заклад. Процес лікування, діагностичний ідуть через Лікарняну касу – В.С.Мишківський їх аналізує й має багато інформації, яку використовує в роботі ЛК, в порадах друзям-колегам. Тобто що я хочу сказати: людей таких, як він, треба цінувати й використовувати – в кращому розумінні цього слова. Тобто – давати змогу свою життєву позицію, вміння впроваджувати в медицину. Я, як головний лікар, раджусь із Володимиром Станіславовичем у багатьох питаннях всієї медичної галузі. Він людина досвідчена – такий, знаєте, поміркований, рішення приймає тільки виважені. Тому навіть із якимись питаннями по життю, про які виникає потреба поспілкуватись і порадитись – відкриваюсь йому, не боюсь сказати. Тому що знаю, що він не говорить зайвого всюди й скрізь, а старається пояснити, допомогти (багато його рекомендацій я взяв і для особистого життя теж). Із ним можна поговорити, порадитись – щиро, відверто й відкрито.

Тож чого побажав би ювіляру? У цих «перегонах» робочих буднів багато таких керівників, як Володимир Станіславович, в основному думають про роботу – щоб усе було відпрацьовано, діяло злагоджено, гарно працювало. То нехай кожна справа настільки гарно йому й вдається! Тоді людина має задоволення від того, що робить. А ще – щоб його хлопці швидше онуків подарували – думаю, вже може він собі дозволити щось трішки для душі. Не лише роботою жити – відпочивати, мати задоволення. Тоді ти щасливий. Щастя ж бо що таке – коли ти отримуєш задоволення від життя!

***   ***   ***

Микола Петрович Зозуля, головний лікар Ружинської ЦРЛ.

– Володимира Станіславовича знаю ще з того часу, коли він прийшов до нас інтерном – і відразу зарекомендував себе хорошим спеціалістом. Пам’ятаю, перше, що тоді вразило – його надзвичайно сердечне ставлення до матері, батька. На жаль, їх уже немає. Але він що міг зробити – зробив, щоб продовжити їхнє життя. Й де лише працював – завжди старається робити тільки добро. Це його кредо й заповіт батьків – добрих, чесних  порядних. Пишаюсь ним щиро – що підтримує на достойному рівні честь роду. Бачу, що й діти його йдуть по життю достойно – він виростив двох синів. Приділив їм максимум уваги, щоб вони отримали освіту і гідну роботу. Щиро по-дружньому радію за нього!

Має наш ювіляр прекрасні організаторські здібності. Толерантний, комунікабельний, від самого початку своєї професійної діяльності й донині завжди вміє знайти з усіма порозуміння. Як людина – надійний: якщо вже сказав слово – буде зроблено. Й визначальною рисою його характеру є надзвичайна справедливість.

Тож довго й плідно працювати хочу побажати! Тому що він дійсно заслуговує на це. Міцного здоров’я йому і його родині. Зичу щастя, зичу долі, щоб хліб і до хліба – всього було доволі, щоб чаша здоров’я його не міліла, щоб збувались усі його мрії!

***   ***   ***

Віктор Петрович Павлусенко, головний лікар ЦМЛ №2 міста Житомира.

– Насамперед хочу сказати, що ціную нашу Лікарняну касу за діловий підхід, конкретний, дуже суворий облік медикаментів, пацієнтів. Якби вся медицина працювала так, як ЛК – ми дуже багато проблем у цій галузі вже давно вирішили б і забули про них! Тож і я особисто, й усі члени моєї родини перебувають у Лікарняній касі. Я був біля її витоків – разом із Валентином Дмитровичем Парієм свого часу ми розпочинали цю справу: відвідували великі заклади, які працювали, трудові колективи – заходили в кожен цех, розказували про переваги Лікарняної каси. Й до цих пір не жалію, що це робив, бо вважаю, що справа – потрібна. Прообраз страхової медицини, про яку так довго дискутують, уже є – це наша БО «Лікарняна каса Житомирської області». Й хочу сказати, що з тих пір, коли Володимир Станіславович Мишківським став її виконавчим директором, ЛК досягнула потужності в роботі – це визнана заслуга нашого ювіляра. Я його знаю дуже близько й давно – як порядну людину й надзвичайно грамотного фахового організатора. Він – із когорти тих, хто знає не лише, як мовиться, яким шляхом іти, а й як ним іти. Справі, якою займається, віддається сповна й надзвичайно високопрофесійно та відповідально. Скажу так, що дай, Боже, таких людей побільше – й тоді було б усе нормально в нашій медицині.

Тож насамперед бажаю ювілярові міцного здоров’я, молодечого запалу, міцності духу й наснаги для здійснення всього задуманого на довгі-довгі роки! Залишайся завжди в хорошому настрої, вір у свої сили, прагни до втілення мрій у реальність. Нехай у всіх починаннях тебе супроводжує вдача, розуміння й підтримка рідних, друзів і просто хороших людей. І бажаю, щоб на наступний ювілей ти впевнено й із гордістю міг сказати: «Я маю все, чого хотілось, до чого прагнула душа, про що мріялось!» Із ювілеєм, друже!

***   ***   ***

Олександр Якович Гусак, головний лікар Житомирської обласної психіатричної лікарні №1 Житомирської обласної ради.

– Володимира Станіславовича Мишківського знаю досить давно – він свого часу працював у Ружині, я ж – родом звідти. А вже так більше, як 15 років, ми плідно співпрацюємо в рамках діяльності ЛК. Як на мене – побільше було б таких керівників і таких менеджерів у системі охорони здоров’я – й сама система стала б більш життєздатною, ніж сьогодні. Тому що він – людина виключно прагматична: знає, чого хоче досягнути. Більше того – має під цим, як мовиться, підґрунтя: план, команду, ідеї. Тому наша Лікарняна каса – одна з перших солідних таких організацій в Україні. На чолі створення стояв Валентин Дмитрович Парій – відома в Україні людина, науковець, фахівець із великої літери. Коли він поїхав працювати до Києва – передав цю справу в надійні руки. Тож наразі ЛК працює дуже потужно – займається забезпеченням лікарськими засобами, відшкодуванням коштів, витрачених на лікування, допомагає медичним закладам у придбанні нового обладнання. Якщо говорити щиро, Лікарняна каса – це майже другий бюджет охорони здоров’я Житомирщини. Цим може похвалитись далеко не кожна область! Коли я працював заступником начальника управління охорони здоров’я ОДА, скільки, пам’ятаю, заступників начальників управлінь ОЗ, головних лікарів із інших областей просили, щоб домовився про зустріч із Володимиром Станіславовичем! Тому що краще, ніж він, про роботу ЛК не знає ніхто – починаючи з відслідкування ведення листів призначень кожного хворого. А це – робота величезна! Наша ЛК – найкраща, однозначно. Й тримати її на високому рівні – то треба мати надзвичайну відповідальність і відданість цій справі. Скажу так, що людина, яку пролікували за рахунок ЛК з приводу, наприклад, панкреонекрозу – вона на Лікарняну касу буде молитись усе життя! Це вже мені, як лікарю, повірте. Якби сьогодні до ЛК вступили 30-40% населення області, то проблем із забезпеченням медикаментами не було б. І я знаю, скільки зусиль прикладає до цього виконавчий директор. Думаю – головні лікарі всіх медичних закладів Житомирщини подякують Володимиру Станіславовичу за роботу очолюваної ним організації. Скільки бувало: звертаються до мене люди з проханням допомогти з лікуванням. Телефоную до нього – перше, що чую у відповідь: «Та про що може бути мова! Якщо можна людям допомогти – то чого ж не допомогти!» Доброта, готовність підтримати в скрутну хвилину – це визначні риси його характеру.

Йому довіряє колектив – а якщо люди вірять своєму керівнику, тоді й робота здійснюється злагоджено. Це – найкраща характеристика керівника – коли ти працюєш у команді, яка тобі вірить. Напевно, найголовніше в роботі – задоволення від її результатів і задоволення від того, що працюєш у чудовому колективі.

А чого побажав би нашому ювіляру? Він дуже добра людина – спілкуватись із ним приємно, працювати з ним чудово. Отож чудовій людині, прекрасному колезі, гарному організатору я хотів би побажати мирного неба – це зараз дуже важливо, зважаючи на події в нашій країні, які тривають от уже котрий рік. А ще щиро зичу затишку в оселі, здоров’я рідним, близьким!

***   ***   ***

Володимир Станіславович Мишківський, виконавчий директор БО «Лікарняна каса Житомирської області».

– Питаєте, 60 років – це багато чи мало? Питання, я сказав би, філософське… Пройдений певний проміжок життєвого шляху, набуті досвід і мудрість – уже з інших позицій оцінюєш власні вчинки, дії оточення. Розумієш, що в багатьох випадках ти сам є причиною тих, як вважаєш, проблем, які виникають – своїм ставленням до них, тим, як дозволяєш оточенню поводитись із тобою, власним сприйняттям цього оточення й певних подій. Тобто, безумовно, відбувається певна переоцінка життєвих цінностей на підставі власного накопиченого досвіду. Й з’являється філософія сприйняття всіх проблем – оцінюєш їх із позиції: що я можу зробити. Але – найголовніше – ти знаєш, як мінімізувати виникнення цих проблем – і сімейних, і професійних.

Якщо ж говорити з фізичної точки зору, 60 років – це таки небагато.

Як говорив хтось із класиків – душа, на відміну від тіла, не старіє. Й це – проблема людського існування…

– Напевно, потрібен якийсь баланс між душею й тілом. Бо ж душа не хоче миритись із цими роками – вона не сприймає їх. Оця дата – я не розумію, звідки вона взялась. Такого відчуття немає, що це вже треба щось переглядати, переоцінювати, робити якийсь підсумок – мовляв, життя закінчилось (сміється).

– Цифра математична – та й годі!

– Якихось таких … апокаліптичних настроїв вона не викликає.

– А цікаво – які ж настрої викликає… От Ви – людина щаслива?

Я – так.

– Чим же Ви щасливі? 

– Перш за все тим, що народився. Бо ж бути чи не бути – це вимір такий вселенський. І, напевно, щастя в тому, що я – є.

Щастя в тому, що маю сім’ю. знайшов свою долю – одну любов на все життя, з якою народили двох прекрасних синів. Виростили їх гідними людьми, якими ми гордимось та радіємо їх успіхам. Щастя в тому, що вдалось здійснити місію кожного чоловіка: створити сім’ю, побудувати дім, посадити сад.

Щастя в тому, що є багато друзів. І що вдалось їх за все життя не розгубити. Бо кожна людина проходить різні життєві етапи й когорта друзів – чи кого вважаємо ними – змінюється ситуативно. До того ж значною мірою – залежно від того, на якому щаблі суспільства перебуваєш. Якщо від тебе щось залежить, дивись – біля тебе друзів більше. Коли ж змінюєш своє перебування на соціальному щаблі, починається ротація так званих друзів – якщо ти йдеш на нижчий щабель, вони «відсіюються», якщо прямуєш угору – додаються. Тож радію, що за ці роки збереглись саме ті друзі, котрих називаю дійсно – друзями. Вірними, надійними, на все життя. Я вважаю, що в цьому – величезне щастя, яке можна поставити на друге місце після того, що маю сім’ю – мій захист і прихисток, де мене розуміють, люблять і завжди чекають.

Щастя в тому, що можеш подорожувати, насолоджуватись життям, у якому почуваєшся повноцінною людиною – коли цікаво й радісно жити. Коли день свого народження зустрічаєш у Карпатах. Лижі – це настільки величезний драйв! Ти керуєш швидкістю, собою. І насолоджуєшся засніженими смереками й величчю гір, свіжістю снігу, тишею…

А яке велике задоволення маю від звичайних … ранків! Коли все навколо починає просинатись – перебуває в рівновазі, спокійне й насичується ароматом свіжості, різнотрав’я. Коли в цю тишу ще не вриваються сторонні події, звуки. Коли сама природа є абсолютно чистим творінням. Домішується запах трави, води… Але найбільше вражає кришталева тиша. За якусь мить природа прокинеться й у цю тишу обережно вкраплюватимуться перші звуки. Й ти стаєш свідком оцього пробудження. Не просто спостерігаєш, милуєшся – насолоджуєшся своєю участю в єдності з природою. Не тільки ти, а й вірний друг та охоронець алабай Дандай – ми разом, гуляючи в лісі, відчуваємо свою причетність до цього.

Отой такий момент – перед самим світанком…

– … Вже не ніч – сонце починає сходити. Й ти стаєш свідком народження нового дня.

Такі моменти – потрібні. Вони нічого не визначають – у долі людини, в її особистому, професійному житті. Але – вони необхідні для того, щоб прийти на роботу й – ще мати в очах отой світанок…

Коли єднаєшся от так із природою – відчуваєш, що отримуєш стільки енергії! Тоді почуваєшся добре, комфортно, в гармонії з самим собою, зі світом. Ось такі відчуття бувають.

І їх треба запам’ятовувати…

Й тримати в собі – той туманний серпанок і перші миті нового дня. Тримати в собі оте відчуття, що ти допущений до цього святого дійства.

– Скажіть, а чого Ви хочете ще отримати від життя? Чи вже все маєте? Соціальний статус, досвід …

– Хочеться бачити всіх близьких людей щасливими, щоб у дітей все вдалось. А найбільше чекаю появи внуків – продовження нашого роду. От говорять, мовляв, онуків люблять більше, ніж дітей. Я про це довго думав… Бачите, замолоду у нас інші погляди на життя, інша філософія життя – професійне становлення, побутові проблеми. Молодість минає «під брендом» – треба, треба, треба… чогось досягнути… все встигнути зробити… набути досвіду, достатку… Й ми просто приречені менше приділяти уваги своїм дітям. Вони дуже потребують нашої уваги – але на той час ми не можемо дати її стільки. Коли ж приходимо до певного віку, розуміємо це й прагнемо недодану дітям увагу перенести на внуків, із якими прагнемо більше спілкуватись. І якщо ми, зазвичай, дітям говорили: «Цього не можна! Це не роби!» То що стосується майбутніх онуків… Я їм буду все дозволяти робити, що вони захочуть! Хочеться побачити ось це… Й – радіти цьому життю!

Здоров’я бажаю й собі, й своїй родині. Це – найголовніше! Тоді гарним буде кожен день і всі справи вдаватимуться.

ВІТАЄМО-ЛИСТІВКА

Шановний Володимире Станіславовичу! Ваш ювілей – це результат натхненної та напруженої праці. Ви володієте великою витримкою, рідкісним талантом спілкування з людьми, вмінням іти до високих цілей. Завжди в житті Ви в центрі уваги: на роботі – доводячи свій професіоналізм, серед друзів і знайомих – знаходячи потрібне слово, й, звичайно, в родині – підбадьорюючи порадою та теплом. Нехай Ваші сила та мужність завжди базуються на любові та підтримці рідних і близьких. І після будь-яких суперечок та баталій, які часто трапляються у повсякденному житті, вдома на Вас завжди чекає затишок і мир. Радійте кожному дню, знаходячи все нові й нові докази на користь того, що життя – прекрасне! Щиро – з ювілеєм!