Новини

Наймолодше кардіологічне відділення в Україні – найкраще!

Оприлюднено

Так охарактеризував кардіологічне відділення КУ ЦМЛ №2 Житомира його головний лікар Віктор Петрович Павлусенко. Наголосивши, що працює в ньому професійно дуже грамотний колектив, зібрані найкращі лікарські й медсестринські кадри на чолі з завідуючим Олесем Івановичем Кутнім – відтак і грошей для придбання нового обладнання, попри нинішні фінансові негаразди, керівництво закладу не шкодує. Що й не дивно, адже це – для збереження життя та повернення здоров’я людей.

колектив відділення
– Оскільки серцево-судинні захворювання є причиною сумного лідерства смертності в світі, ми повинні думати, де максимально сконцентрувати апаратуру, кадри – все необхідне для того, щоб надавати допомогу таким хворим якнайраніше, – говорить Віктор Петрович. – Тому впродовж кількох років у нашому закладі створено міцну високопрофесійну базу, де можна обстежитись, підібрати курс лікування і провести, як мовиться, виховну роботу з хворими, адже правильний спосіб життя – одна з запорук профілактики серцево-судинних захворювань, зменшення їх впливів і ризиків. Адміністрація зробила все, щоб кардіологічне відділення КУ ЦМЛ №2 Житомира було одне з найкращих не тільки в місті, а й в області. Відтак сьогодні ми маємо єдину проблему – бажаючих пролікуватись дуже багато, а можливості лікарні не дозволяють розширити його, прийняти всіх. Отож це сформувало нове завдання: тепер нам необхідно активно розвивати до такого ж рівня мережу існуючих денних стаціонарів, щоб пацієнти, пролікувавшись певний час у цьому потужному відділенні, продовжили його в не менш гарних умовах.
– Тому весь наш персонал працює надзвичайно самовіддано, – приєднався до розмови завідуючий кардіологічним відділенням КУ ЦМЛ №2 Житомира Олесь Іванович Кутній. – Аби виправдати довіру керівництва.
– Попри всі негаразди, як зараз модно говорити, Ваше відділення не лише живе, успішно працює, але й розвивається. Яким чином?
– Ми за дієвого сприяння та надзвичайно вагомої допомоги головного лікаря залучаємо не лише державні кошти, а й спонсорську допомогу. Зараз це дуже важливо, тому що не можна бути інертним, пасивним – треба намагатись зробити більше. Тож, наприклад, ремонт робили так, щоб було чим похвалитись – у результаті колишній міський голова, відвідуючи відділення, відзначив наші старання: «Я бачу, як гарно ви працюєте – допоможу вам!» І виділив із міського бюджету гроші, щоб ми закінчили роботи. До речі, дизайн ми розробили самі – практично все придумували, щоб було не просто красиво, а перш за все – функціонально, зручно для пацієнта. І непогано, я вважаю, у нас вийшло.
– У Вас чудово вийшло!
– Наш головний лікар сприяє всьому – з ним у цьому плані добре працювати.
А що ми неабияк стараємось, то наступного приїзду міського голови, пам’ятаю, похвалившись завершеним ремонтом, завели мову про те, що маємо апарат для проведення черезстравохідної ехокардіографії (єдиний, до речі, в області) – потрібен черезстравохідний датчик. Попросили його розглянути питання – як би придбати його за кошти міського бюджету. За активного впливу В.П.Павлусенка на розгляд нашого прохання цей датчик таки придбали – працюємо з ним уже другий рік (і це дуже важливий момент, що він діє саме в державній – не приватній – лікарні, адже завдяки цьому більше пацієнтів можуть пройти обстеження (відіграє роль, звісно, фінансовий аспект)). В області жоден медичний заклад не має такої апаратури – пацієнтів для проведення дослідження вони направляють до столиці. А це – й витрати хворих на дорогу, й – головне – зайва трата часу (а він для таких пацієнтів – на вагу золота, як мовиться). Тож завдяки черезстравохідному датчику ми можемо визначити ранній діагноз (адже через шлунок та стравохід серце «побачити» краще) або провести певні передбачені його застосуванням процедури з меншими ускладненнями (що було неможливо трансторакально при звичайній ехокардіографії). Такої апаратури не мають міські лікарні навіть інших регіонів України – зазвичай, це рівень обласних та науково-дослідних медичних закладів. Тому-то й пишаємось ми тим, що нам повірили й купили її – довірились нашим умінням та бажанню розвиватись.
– За цей час, що з ним працюєте – відчули вже якісь результати?
– Черезстравохідний датчик дороговартісний, але – вкрай потрібен. Просто треба вміти на ньому працювати – отримувати інформацію. Він застосовується тільки за показами, але завдяки йому проведено вже сотні процедур обстеження – встановлено багато діагнозів ендокардитів на ранніх етапах, виявлено випадків тромбоемболій легеневих, тромбів у порожнинах серця. Крім того, цей датчик дає можливість відновлювати ритм серця: за відповідною методикою в певні терміни ми обстежуємо пацієнта на відсутність чи наявність тромба й затим або проводимо процедуру (це економить час хворого – йому вже немає потреби їхати для цього до столичних клінік), або ж – госпіталізуємо для проведення лікування. До речі, якщо немає датчика, то потрібно кілька госпіталізацій: спочатку підбирається схема лікування, затим через якийсь час уже можна відновлювати ритм. Завдяки ж застосуванню датчика скорочується час для відновлення ритму – тобто термін перебування пацієнта в стаціонарі. Зменшується й кількість його повторних госпіталізацій.
Крім того, хочу похвалитись іще одним досягненням. Ми маємо холтерівські системи добового моніторування ЕКГ – працюємо з ними ще з 2007 року, вони гарно функціонують і донині. Але постало питання про придбання нового датчика до системи, адже рівень апаратури треба постійно підтримувати. Тож пояснили це нашому «головному» – задіявши й спонсорські, й благодійні кошти, два місяці тому датчик він нам придбав: досить дорогий, із дуже хорошою комп’ютерною програмою, яка обробляє інформацію (бо програмне забезпечення – це зараз дуже важливо). Програма ж там дійсно досить інтелектуальна, розрахована на вищий рівень обстежень – експерт-класу. На даний момент датчик – найкращий в області (такого немає навіть у приватних клініках), робить моніторування на 12 каналах (на сьогодні в надто небагатьох клініках України здійснюється моніторування ЕКГ на 12 каналах). Крім того, цей апарат зареєстрований у всіх країнах Європи (досі ми працювали з апаратом, який мав лише українську медичну реєстрацію). Тобто це означає, що він підтримує всі міжнародні стандарти. Скажу більше: протягом останніх двох років апарат був лідером продаж в Австрії й досі входить до трійки кращих у світі за програмним забезпеченням. Ці нюанси для вузькоспеціалізованої кардіології дуже важливі: сьогодні хворих треба «дивитись» на мікрорівні – кого з них лікувати на місці, а кого направляти до столичних вузькоспеціалізованих клінік. Тобто необхідно на клітинному рівні з’ясовувати, де закінчується наша компетенція (якщо, наприклад, хворий потребує стентування – ми ж його не проводимо, тож необхідно скерувати його до лікувального закладу вищого рівня надання медичної допомоги). Треба відчувати – де ти можеш зробити все, а де межа твоїх можливостей, закінчується й – передати пацієнта передати наступному спеціалісту. Така тактика приводить до кращої виживаємості серед хворих.
– Дійсно, Вам є чим похвалитись стосовно обладнання. Що ж, варто сказати кілька слів і про колектив, навантажуваність на відділення, медикаментозне забезпечення…
– Якщо говорити про «праву руку» завідуючого – це В’ячеслав Олександрович Олефір, котрий мене заміняє, коли я, наприклад, у від’їзді. Хотів би відзначити гарним словом роботу старшої медсестри Тетяни Дмитрівни Коваль і сестри-господині Людмили Михайлівни Ковальчук. Розумієте, весь колектив працює справді надзвичайно самовіддано й старанно (адже таке у нас відділення – по-іншому просто не можна!), але названі його представники – це основа, на яку я опираюсь. Таким чином економиться час завідуючого.
Загалом же хочу зауважити, що відділення у нас наймолодше в Україні – його відкрили 2 лютого 2009 року, тож працюємо лише шостий рік. А пацієнтів вистачає – багато занедбаних випадків. І, на жаль, змушений із прикрістю констатувати, що чим далі, тим важче стає працювати. По-перше, ми орієнтовані на надання допомоги тяжким хворим – а така робота забирає багато часу. Відділення ж розраховане лише на 35 ліжок – цього недостатньо для Богунського району Житомира на 120 тисяч осіб населення. Тож площі нам недостатньо – в палатах перебувають по п’ятеро пацієнтів (і така проблема – гостра потреба в площах – в кардіологічних відділеннях по всій Україні). Проте ефективність та якість допомоги тяжкому хворому кращі, якщо для її надання є простір – а нам його розширювати немає куди. Тому доводиться справлятись на тому, що маємо.
– Ви сказали, мовляв, «пацієнтів вистачає – багато занедбаних випадків». Яка тому причина?
– По-перше, лікування дороговартісне. До цієї кризи таблетоване лікування простіше було призначати – зараз важче стало через фінансові труднощі у людей. Багато хворих через це не оперуються – операції, нові методики продовжують життя. Немає ж коштів – життя скорочене, якість життя погана.
Я, до речі, завжди наголошую нашим пацієнтам, що в цьому випадку дуже вигідним для них є членство в благодійній організації «Лікарняна каса Житомирської області» – навіть елементарні, життєво необхідні препарати вона надає. Звісно, хочеться більше, але навіть у ситій Європі якісь нові ліки (наприклад, зараз там введені нові антикоагулянти) не включені в страховку – вони дуже дорогі. Тому, безперечно, «Лікарняна каса» має певні обмеження в препаратах та послугах, тому що не може при щомісячному добровільному пожертвуванні в сумі 35 гривень повністю відшкодувати дороговартісні методи обстеження, оплатити знову ж таки дороговартісні сучасні ліки – треба розуміти, що це неможливо, це – протиекономічно. Тим паче – в «Лікарняній касі» багато хронічних хворих, які дуже часто потрапляють до лікарні – вони за рік витрачають набагато більше коштів благодійної організації, ніж сплачують щомісячних пожертвувань. Тому я не просто розповідаю пацієнтам, які є «плюси» членства, а наголошую: Ви вступаєте до «Лікарняної каси» й Вам 80% лише, зокрема, лабораторних обстежень відшкодовує благодійна організація (а це – порахуйте – близько 250 гривень). Якщо Ви хронічний хворий – протягом року разів кілька зекономите вже на одній лабораторії кілька сотень (а тяжкий хворий – це щодня чи через день аналізи), ще до того ж певні медикаменти надасть благодійна організація – і це вже відчутно для Вашого гаманця. На цьому нашим людям треба акцентувати увагу. Звісно, дехто зі здорових нібито людей говорить, мовляв, не буду вступати до «Лікарняної каси» – чи я захворію, чи ні, то нащо мені тратитись. То я по-іншому говорю: займіться благодійністю – Ви здоровий, займаєтесь здоровим способом життя, але, вступивши до ЛК, оплатіть лікування отому дідусеві, котрий живе на свою нещасну мізерну пенсію. Отак я пояснюю. Так повинно робитись. «Лікарняна каса» має існувати за рахунок здорових – цей прошарок треба залучати, їм треба говорити, що це – благодійність, що ви допомагаєте хворим людям, котрі не можуть собі цього дозволити. Такий принципи страхової медицини, про які необхідно розказувати – цим треба багато часу займатись.
Та я хотів би ще повернутись до причин збільшення кількості пацієнтів. Друга найболючіша причина – немає культури поведінки у людей. Немає контролю за хворими. Немає сильної дієвої пропаганди здорового способу життя – не курити, правильно харчуватись (а від цього дуже багато залежить).
– Й отієї диспансеризація, про яку багато говорять, але як насправді її проходять працівники організацій, підприємств – то ж усі знають. Як мовиться – для годиться.
– Оце той «провал», який не залежить від нас, лікарів – це системний провал. Ми не зможемо зробити диспансеризацію – це неможливо.
– Дивно це чути від лікаря…
– Просто у нас, як не прикро це прозвучить, на пацієнтів треба «тиснути» – мати якісь суттєві важелі впливу. Ну, не хочуть наші люди зрозуміти, що та ж диспансеризація, здоровий спосіб життя – це для їх же блага. Бо культура, менталітет у них такі: от привезуть його вже помираючим, тоді він про щось подумає. А якщо наступного дня стало легше – виходить за поріг відділення й знову веде той же спосіб життя…
– Що й до помирання…
– Треба десятки років витратити, щоб виховати хоч одне покоління свідомих людей. А це – великі державні програми з залученими у них потужними коштами, яких просто немає.
– Чого Ви побажали б своєму молодому відділенню?
– Щоб у моїх колег вистачало терпіння, бо навантаження високі, персоналу мало для того, щоб обслуговувати таких хворих – щоб таку їх кількість та ще й якісно обслуговувати, треба подвоювати персонал. Бо це – тяжкі хворі. Біля такого хворого, буває, може бригада ходити. Тож, звісно, я хотів би побажати їм терпіння й витримати всі критичні роки для України – я думаю, що потім буде все добре. Уже, може, буде якась страхова медицина – повинно щось бути, повинно щось змінюватись, бо медицина в страшному стані. І це не проблема наша, лікарська – це проблема системи. Як її змінити? Для цього треба колосальні витрати й, звісно – жорсткі реформи.
Вікторія Паламарчук.