Давно збиралась написати, щоб подякувати людям, котрі приходять на допомогу, коли «підводить» здоров’я – лікарям. А «підводить» воно тепер уже досить часто – чоловік після двох інсультів, а мене ці артрози та артрити мучать. Тому до лікарів доводиться звертатись часто – обоє періодично проходимо лікування (щонайменше двічі протягом року, а то й частіше, якщо погіршення стану). Тоді вже «біжимо» в нашу сільську амбулаторію або й до Житомирської центральної районної лікарні їдемо. Викликаємо, буває, й до себе сімейного лікаря, якщо я вже не в силі прийти сама (чоловік же й зовсім із двору не виходить). Частіше, звісно, стараюсь поїхати до «районки», щоб разом і рентген зробити, й іще на прийом до якогось спеціаліста потрапити. Та й чоловікові не раз треба до невропатолога, то благо, що районна лікарня від нас недалеко – їдемо туди до лікарів. Тому хотіла б їм усім подякувати – й медпрацівникам нашої амбулаторії в Зарічанах, і районної лікарні – за людяність, чуйність до нас, пацієнтів. Особливо ж гарні слова адресую нашому районному терапевту – Ольга Іллівна Штурнак золотої душі людина. Завжди вона вислухає, допоможе мудрою лікарською порадою, а за необхідності підкаже, до якого спеціаліста ще звернутись. Тим паче, що в районній лікарні вона завідує «Лікарняною касою», то завжди з’ясує, які медикаменти краще призначити, щоб і вилікуватись, і гроші свої не витратити. Всі лікарі – й травматолог, і невролог – уважні, допоможуть і підкажуть.
От зараз всі сварять медицину й самих медпрацівників. А їй же – як і тим медикам – виживати нелегко: у переважної більшості людей статки невеликі, а вилікуватись і бути здоровими хочуть усі. В таких випадках і приходить на допомогу благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області». Он узяти нас із чоловіком – платити за двох нібито й шкода щомісяця тієї суми. А як прийдеться – коли хвороба «скрутить» – то й переконуєшся кожного разу: добре, що вона є, ця «Лікарняна каса». Бо ж зараз у нас в аптеках ціни такі, що на здоров’я – тобто, щоб їх купити -спробуй-но зароби! То це людині працюючій – а що казати про пенсіонера? Ну, не знаю, як інші, а я завжди впевнена, що, коли звернусь, то завжди отримаю допомогу. Впевнена – бо переконувалась не раз. В «Лікарняній касі» і я, й чоловік уже давно – десь із 2003 року. Пам’ятаю, добровільні щомісячні пожертвування ще починались мало не в сумі якихось копійок – а допомогу вже й тоді отримували суттєву. Тобто з організацією ми тісненько так дружимо – виручала вона нас дуже часто, бо проблем зі здоров’ям вистачало. Тож користуємось її послугами й – задоволені. Звісно, хотілось би, щоб більше медикаментів було по «Лікарняній касі», але ми ж розуміємо, що ціни на них зараз великі, а якби вона не допомагала, то геть сутужно нам було б. Тому я щиро раджу (особливо людям у віці) «подружитись» із «Лікарняною касою» – потім не раз пересвідчитесь, наскільки це важливо.
Хотинська Галина Григорівна,
село Зарічани Житомирського району.