Діяльність у філіях

Філія в Житомирському районі

Оприлюднено

Адреса: КНП «Житомирська багатопрофільна опорна лікарня» Новогуйвинської селищної ради.
12430, Житомирський район, с. Станишівка, Сквирське шосе, 3.

Телефон: (067)150-39-67. 
Фахівець із інформаційних та аналітичних питань: Курінна Надія Костянтинівна.

На території обслуговування філії в Житомирському районі станом на 01.02.2022 року нараховувалось 9 548 членів благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», що складає 13,5% від загальної кількості населення (при середньообласному показнику – 16,7%). В 2022 році до організації долучились 12 членів ЛК.

Протягом вказаного періоду лікувально-профілактичні заклади території обслуговування філії отримали від ЛК медичних препаратів, реактивів та виробів медичного призначення на суму 603 027 гривень. Залишків ліків, реактивів та виробів медичного призначення в цих закладах наразі є на суму 161 134 гривні, в тому числі в складі – на суму 71 419 гривень.

В закладах охорони здоров’я території обслуговування філії в Житомирському районі медична допомога за рахунок ЛК надана в 1 224 випадках. Крім того, в медичних закладах третинного рівня та закладах надання високоспеціалізованої медичної допомоги пролікувались 5 702 особи членів ЛК – мешканців цього краю. Витрати на їхнє лікування становили 1 279 548 гривень. Станом на 01.02.2022 року частка членів ЛК в цілодобовому стаціонарі становила 8% від загальної кількості пацієнтів.

Шановні друзі!

Нагадуємо вам, що ліками та виробами медичного призначення ЛК забезпечує своїх пацієнтів згідно з затвердженими Міністерством охорони здоров’я України уніфікованими протоколами надання медичної допомоги. Перелік лікарських засобів, які можуть закуповуватись за рахунок коштів благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», й Перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, які забезпечуються за рахунок ЛК при амбулаторному лікуванні, ви можете переглянути відповідно за посиланнями.

Якщо у вас виникають питання стосовно призначених лікарем обстежень, препаратів для вашого лікування тощо, ви можете звернутись за допомогою безпосередньо до лікаря-експерта ЛК в філії організації в Житомирській ЦРЛ. Ми будемо раді вам допомогти!

 

Про допомогу БО “Лікарняна каса Житомирської області” при здійсненні амбулаторного лікування

– на прикладі цієї роботи в Житомирській ЦРЛ. Роль та місце ЛК в процесах децентралізації та підготовки до впровадження страхової медицини.

“Пульс” №21- 26.05.2016 р.

З НАШОЇ ПОШТИ

Доброго дня, шановна редакціє газети «Пульс»! Пише вам Тарасюк Наталія Олегівна з села Вертокиївка Житомирського району.

Нещодавно лікувалась я в гінекологічному відділенні Житомирської ЦРЛ – на жаль, доводиться досить часто звертатись сюди за допомогою, бо, хоч і молода, проте недуги на вік не зважають. І хочу сказати, що, приходячи сюди з якимись певними проблемами, завжди отримую потрібну мені допомогу найвищого рівня. Більше того – не бувало такого, щоб довелось чекати, поки прийде лікар мене оглянути, розпитати, з чим прийшла до них (як, не раз доводилось чути від своїх «сестер по нещастю», буває в інших лікувальних закладах). Тому щиро від усієї душі дякую завідуючому відділенням та своєму лікуючому лікарю Самборському Володимиру Миколайовичу – за надзвичайне розуміння своїх пацієнток, щире співчуття їм та велику готовність прийти на допомогу – часто незважаючи й на власне самопочуття. Такого лікаря, повірте, ще пошукати треба – і навряд, чи знайдеш. Я Вам, Володимире Миколайовичу, від усього серця бажаю добра, здоров’я та всіх земних благ!

Крім того – велика вдячність старшій медсестрі цього відділення та всьому середньому й молодшому медичному персоналу. Адже кожна з них надзвичайно старанна й працьовита – тому й комфортно тут пацієнткам, спокійно й тихо. До нас ставляться чуйно й дуже по-людяному – а це в нинішні часи, погодьтесь, дорогого коштує. Тож хотіла б усім їм побажати й самим бути здоровими. Наснаги вам та терпіння!

Також хочу подякувати й іншим спеціалістам цього профілю, котрі працюють у районній лікарні: Тетяні Олексіївні Тимошенко, Володимиру Миколайовичу Мельнику, Олександру Миколайовичу Данищук та Леоніду Григоровичу Капельнику. Якось довелось мені й до них звернутись – щиро вдячна їм за допомогу й бажаю, аби витрачені сили Бог повертав сторицею.

А ще хочу сказати гарне слово на адресу благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області». В ній я перебуваю вже досить давно – років, напевно, шість. І скільки лікувалась – і в гінекологічному відділенні, й із іншого приводу – всіма медикаментами мене забезпечувала «Лікарняна каса». То не порівняти – суму щомісячного внеску й витрачені нею на моє лікування кошти! Якщо порахувати, скільки загалом я заплатила щомісячних добровільних пожертвувань і скільки «Лікарняна каса» витратила на мене впродовж усіх цих років – різниця дуже велика. Багато хто говорить, мовляв, чого буду платити внески щомісяця – натомість ці гроші складу й назбираю для подібних потреб. А я скажу так, що за стільки років так і не змогла з жодної зарплати навіть один раз відкласти цю невелику суму – розмір щомісячного платежу. Тим, у кого зарплати невеликі, це не вдасться, повірте.  А так я знаю, що, прийшовши до лікарні за допомогою, отримаю все, що треба для лікування, безкоштовно. Й не варто згадувати про Конституцію – мовляв, вона гарантує безоплатне лікування! Поки «Лікарняна каса» не потурбується, будете платити за все й купувати в аптеці медикаменти власним коштом! На сьогоднішній день, я вважаю, це велике благо для нашої області, що в ній є така благодійна організація. Хто це знає й розуміє, той оцінить такі переваги.

Тому всім, хто допомагає нам – лікарям, працівникам «Лікарняної каси» – щастя й здоров’я. Хай Бог дає вам сили!

ДОПОМОГА БО «ЛІКАРНЯНА КАСА ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ» ПРИ СТАЦІОНАРНОМУ ЛІКУВАННІ – РЕПОРТАЖ ІЗ ЖИТОМИРСЬКОЇ ЦРЛ

Подяка

Давно збиралась написати, щоб подякувати людям, котрі приходять на допомогу, коли «підводить» здоров’я – лікарям. А «підводить» воно тепер уже досить часто – чоловік після двох інсультів, а мене ці артрози та артрити мучать. Тому до лікарів доводиться звертатись часто – обоє періодично проходимо лікування (щонайменше двічі протягом року, а то й частіше, якщо погіршення стану). Тоді вже «біжимо» в нашу сільську амбулаторію або й до Житомирської центральної районної лікарні їдемо. Викликаємо, буває, й до себе сімейного лікаря, якщо я вже не в силі прийти сама (чоловік же й зовсім із двору не виходить). Частіше, звісно, стараюсь поїхати до «районки», щоб разом і рентген зробити, й іще на прийом до якогось спеціаліста потрапити. Та й чоловікові не раз треба до невропатолога, то благо, що районна лікарня від нас недалеко – їдемо туди до лікарів. Тому хотіла б їм усім подякувати – й медпрацівникам нашої амбулаторії в Зарічанах, і районної лікарні – за людяність, чуйність до нас, пацієнтів. Особливо ж гарні слова адресую нашому районному терапевту – Ольга Іллівна Штурнак золотої душі людина. Завжди вона вислухає, допоможе мудрою лікарською порадою, а за необхідності підкаже, до якого спеціаліста ще звернутись. Тим паче, що в районній лікарні вона завідує «Лікарняною касою», то завжди з’ясує, які медикаменти краще призначити, щоб і вилікуватись, і гроші свої не витратити. Всі лікарі – й травматолог, і невролог – уважні, допоможуть і підкажуть.

От зараз всі сварять медицину й самих медпрацівників. А їй же – як і тим медикам – виживати нелегко: у переважної більшості людей статки невеликі, а вилікуватись і бути здоровими хочуть усі. В таких випадках і приходить на допомогу благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області». Он узяти нас із чоловіком – платити за двох нібито й шкода щомісяця тієї суми. А як прийдеться – коли хвороба «скрутить» – то й переконуєшся кожного разу: добре, що вона є, ця «Лікарняна каса». Бо ж зараз у нас в аптеках ціни такі, що на здоров’я – тобто, щоб їх купити -спробуй-но зароби! То це людині працюючій – а що казати про пенсіонера? Ну, не знаю, як інші, а я завжди впевнена, що, коли звернусь, то завжди отримаю допомогу. Впевнена – бо переконувалась не раз. В «Лікарняній касі» і я, й чоловік уже давно – десь із 2003 року. Пам’ятаю, добровільні щомісячні пожертвування ще починались мало не в сумі якихось копійок – а допомогу вже й тоді отримували суттєву. Тобто з організацією ми тісненько так дружимо – виручала вона нас дуже часто, бо проблем зі здоров’ям вистачало. Тож користуємось її послугами й – задоволені. Звісно, хотілось би, щоб більше медикаментів було по «Лікарняній касі», але ми ж розуміємо, що ціни на них зараз великі, а якби вона не допомагала, то геть сутужно нам було б. Тому я щиро раджу (особливо людям у віці) «подружитись» із «Лікарняною касою» – потім не раз пересвідчитесь, наскільки це важливо.

Хотинська Галина Григорівна, село Зарічани Житомирського району.

 

Успіхи медреформи: на словах і на ділі. Житомирщина

Реформування первинного рівня надання медичної допомоги, про яке всі так багато дискутують, нібито відбулося. У районах області створені центри первинної медико-санітарної допомоги: до їх складу увійшли амбулаторії загальної практики-сімейної медицини, фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти. Та чи на таке реформування чекали медики?

 VZ_40-41_Страница_16_Изображение_0001Володимир Криворучик, завідувач амбулаторії загальної практики-сімейної медицини смт Озерне, центру ПМСД Житомирського району

— Практично я ще не відчув реформування системи охорони здоров’я, зокрема, «первинки». Ще 10-15 років тому ми пропонували, щоб усі кошти — для первинного, вторинного й третинного рівнів — планувалися на одного жителя. Щось подібне до реформи на рівні нашої амбулаторії відбулось уже давно, я сказав би — так історично склалося. Я працюю тут майже 30 років й особисто знаю кілька поколінь мешканців Озерного, яких обслуговує зак­лад (на прийом приходять уже онуки моїх перших пацієнтів), тому й працювати за впроваджуваною реформою мені не звикати. Ще задовго до реформи фактично 80% населення селища вже зверталися по медичну допомогу спочатку до лікарів медичного закладу на місці — як ми зараз називаємо, «первинки». Ми ж за необхідності, як раніше, так і зараз, направляємо пацієнтів на консультації до вузькопрофільних спеціалістів районної, обласної лікарень, обласного медичного консультативно-діагностичного центру тощо. Тож поки якихось глобальних результатів реформування я не бачу: що було, те й залишилось.

ВЗА як справи в амбулаторії? Чи торкнулися її проблеми із забезпеченням ліками та вакцинами?
— Дільниця в нас компактна — практично все населення мешкає в багатоповерхових будівлях, тож, обслуговуючи виклики, не потрібно «накручувати кілометри». До того ж маємо автомобіль для виїздів.
У нас успішно діє денний стаціонар — тому на лікування до закладів вищих рівнів надання медичної допомоги ми направляємо порівняно невелику кількість пацієнтів. За штатним розписом денний стаціонар розрахований на 20 ліжок, але фактично працюють 5-7 ліжок у три зміни: хворий прийшов, здав необхідні аналізи, «прокапався» дві-три години та й пішов додому.

Окрім того, здійснюємо, звісно, ще й амбулаторне лікування хворих — близько 250 осіб протягом зміни. Останнім часом збільшилася кількість звернень дитячого населення. У нас на дільниці 82 дитини віком до року. Дорослому простіше поїхати до районної, обласної лікарні, а дітей ведуть насамперед до амбулаторії. Та й чимало маленьких пацієнтів привозять до нашої амбулаторії з довколишніх сіл, адже багато з них навчаються в школі чи відвідують дитячий садок в Озерному.

Звісно, трохи важкувато зараз із медикаментами, але ми все одно намагаємося вирішувати це питання: щось за рахунок благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», інше — за державними програмами. Медикаменти для надання, наприклад, невідкладної допомоги маємо. Частину коштів отримуємо з місцевого бюджету за програмами медичного обслуговування інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, лікування хворих на цукровий діабет тощо. Трохи проблематично стало з імпортними препаратами — через їх подорожчання: велику кількість ми замінити не можемо, оскільки нашим хворим їх призначають вузькопрофільні спеціалісти на консультаціях в обласних лікувальних закладах, столичних клініках.

Важко зараз із вакцинами — їх не вистачає. Ми як тільки отримуємо, наприклад, БЦЖ, одразу збираємо всіх дітей, яким необхідно зробити щеп­лення. У районі, знаю, це серйозна проблема, та й в області загалом також. Але, як я вже сказав, і це питання намагаємося вирішувати (хоча, по правді, дуже важко): медсестра щодня нагадує мені — мовляв, нам необхідна вакцина, а я дуже наполегливий — відповідно, наполегливо нагадую про це керівництву. І щоб я не був ще «наполегливішим» у своїх нагадуваннях — потрібні вакцини виділяють.

Проблеми існують і з забезпеченням лабораторними реактивами — особливо тими, що використовуються для контролю цукру в крові, адже хворих на цукровий діабет у нас більше сотні, а відмовити їм, особливо людям похилого віку (мовляв, прийдете на обстеження лише раз на місяць, а не двічі-тричі), ми не можемо. Тому закінчуються реактиви — знову їдемо в центр ПМСД району, просимо.

Бензин, звісно, потрошку «урізають» щороку — тобто виділяють усе менше коштів на його придбання, адже ціна зростає постійно, та й на запчастини теж. Але все одно пишу заявку: немає цього місяця — буде наступного, немає наступного — знову йду до керівництва, оббиваю пороги, стукаю в двері. Виділили кошти — добре, не виділили — я знову прийду за два тижні. Вважаю: «хто стукає, тому відчиняють». Адже просто сидіти чекати — певно, що нічого не матимеш.

ВЗОбсяг роботи чималий, як вдається організувати процес?
— Я дуже задоволений роботою лікарів загальної практики-сімейної медицини Лідії Іванівни Семенець та Тетяни Всеволодівни Прилепської (остання, до речі, раніше працювала акушером-гінекологом, тож, опанувавши спеціалізацію лікаря загальної практики, «взяла на себе» всю педіатрію, акушерство та гінекологію). Із ними ми розподілили обслуговування 6,5 тисяч осіб населення нашого селища, крім того, я веду денний стаціонар. Допомагають нам 15 медсестер — якщо всім гуртом працювати самовіддано, то цю роботу можна зробити.

Дуже складно, наприклад, було запустити пілотний проект по гіпертонії. Усіх хворих на гіпертонію — а це близько тисячі пацієнтів — довелося викликати, кожному розповідати, що завдяки проекту лікуватись їм буде дешевше, що проект діятиме не тільки зараз, а й продовжуватиметься далі. Процес запустили (потім, щоправда, він призупинився через відсутність фінансування), і зараз пацієнти самі приходять і просять виписати їм рецепти. Так само було і з «Лікарняною касою» — ще коли починалась діяльність цієї благодійної організації. Переконували наочно й практично: одному пацієнтові — члену «Лікарняної каси» — для лікування на денному стаціонарі надавали медикаменти безкоштовно, його ж сусіду по палаті, котрий такого членства не мав, говорили: «А вам доведеться такі самі препарати придбати власним коштом».

ВЗА обладнання вистачає?
— Маємо електрокардіограф — його нещодавно подарувала нам також «Лікарняна каса Житомирської області». У нас один ЕКГ остаточно зламався, другий теж ремонту не підлягав, коштів же на придбання нового ми не мали — тож я звернувся до «Лікарняної каси». Її виконавчий директор Володимир Станіславович Мишківський сказав: «Зробимо, адже це потрібно для амбулаторії, тобто — для людей». Крім того, ця організація забезпечувала нашу амбулаторію пластинками для глюкометра, зараз ми отримуємо від них плівку для електрокардіографа. Та й загалом максимально забезпечуємо хворих медикаментами за рахунок «Лікарняної каси». Деякі надаємо навіть понад визначену норму, зокрема, препарати, які передбачені до застосування, а відтак і відпуску в закладах вторинного рівня. Пояснюю їм: «Пацієнт хворіє 15 років, лікується вдома, тож давайте зробимо йому стаціонар на дому й забезпечимо необхідними для цього медикаментами!» І лікар-експерт підписує дозвіл, бо ж то — для пацієнтів. Отак за рахунок «Лікарняної каси» я й долаю труднощі з медикаментами, адже майже 60% пацієнтів, які приходять на прийом, — члени благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області». Це для нас величезна підтримка.

Маємо й інших благодійників, котрі на наше прохання привезли в амбулаторію чотири нові кушетки й два функціональні ліжка для денного стаціонару — такі, що можна навіть у реанімаційному відділенні ставити. Є у нас надійні помічники — і з ліками допомагають, і з обладнанням, і з ремонтом. Лише одну проблему вони не можуть за нас вирішити — нове приміщення.

ВЗА старе не задовольняє потреб амбулаторії?
— Зараз ми працюємо в такому приміщенні: знизу підвал — тепло, зверху тече. Такий от «ковпак», у якому на стінах ростуть гриби. А там же медпрацівники сидять! Та й хворим як бути на прийомі? Заходиш у дві кімнати денного стаціонару, де ми зробили ремонт, — як зовсім в інший світ потрап­ляєш. Це питання неодноразово порушували й інваліди, й учасники Великої Вітчизняної війни — обурюються, що їм, та й наступним поколінням, доводиться лікуватися в таких умовах!

Я вже скаржився і в департамент охорони здоров’я облдержадміністрації, і в районну раду, і в міністерства — охорони здоров’я України, оборони України, але питання не вирішується. При цьому на території селища вже кілька років пустує двоповерхове приміщення колишнього штабу військової частини — ми намагаємося отримати дозвіл на його переобладнання в амбулаторію, але поки нічого не виходить. У тому двоповерховому приміщенні не те, що амбулаторію, — там поліклініку можна зробити, стаціонар на 20 і більше ліжок. Ви уявіть: якщо людині треба, наприклад, у районній лікарні лікуватись, то їй рідні мають і зранку їсти привезти, і в обід та ще й на вечір щось там лишити. І так щодня. А тут на місці ця бабуся потихеньку прийде в денний стаціонар, її «прокапають», аналізи зроб­лять, ЕКГ — та вона й додому піде. Зрозумійте: у стаціонарі повинні перебувати хворі, які потребують цілодобового нагляду, котрим необхідно двічі на день зробити ЕКГ, крапельниці, інгаляції, консультації вузькопрофільних спеціалістів. А деякі хворі, наприклад, банальну вогнищеву пневмонію чи радикуліт лікують стаціонарно. Такий пацієнт лише зранку й увечері отримує ін’єкції, а далі — цілий день вештається відділенням. То дайте йому вис­новок — нехай він лікується вдома, а в денний стаціонар приходить лише на маніпуляції. Це ж яка економія для бюджету!

Крім того, хворому, щоб зробити рентген, фіб­рогастроскопію, УЗД, ще якісь обстеження, пот­рібно їхати до «районки» — вважаю, що цей вид надання медичної допомоги повинен «прий­ти» до пацієнта. Той самий УЗ-апарат можна встановити в звичайній кімнаті із захисним екраном (облаштувати кабінет на рівні нашої амбулаторії нескладно) — нехай раз на тиждень спеціаліст приїжджає: хворі швидше прийдуть до амбулаторії, ніж доберуться до «районки». Ту ж фіброгастроскопію зробити: раз на тиждень вузькопрофільний спеціаліст приїхав, провів 15 обстежень, виявив дві виразки та п’ять гастритів — і поїхав із результатами. Те ж і з окулістом — що, ми не можемо купити на дільницю щілинну лампу? Приїхав раз на тиждень окуліст — ми йому «дали» 50 пацієнтів, він їх оглянув. Адже дідусям і бабусям дуже важко добиратись до нього автобусом у медичний заклад у Житомирі. Зараз лікар однієї з приватних клінік офтальмологічного профілю в обласному центрі успішно практикує таку схему: приїхав, прий­няв пацієнтів і поїхав. А чому ми в державному закладі не можемо робити так само? Це стосується і невролога, і будь-якого іншого спеціаліста. Я домігся, наприклад, того, що до нас виїжджає ендокринолог — у мене дуже багато хворих на цукровий діабет, багато з них — з ускладненнями, є лежачі після інсульту з цукровим діабетом. Тож ендокринолога раз на місяць, а то й двічі, забираю на прийом в Озерне: аналіз крові на цукор зробили, лікування розписали — пацієнт лікується. Повірте, все це реально: не пацієнт повинен до лікаря йти — лікар має йти до пацієнта.

ВЗА на чому, на вашу думку, має бути акцент медреформування?
— Прикро констатувати, але вважається, що в сільських амбулаторіях працювати не престижно: мовляв, от вже хто не «влаштується» в місті, того відправимо лікарем загальної практики. Престижно працювати в закладах третинного рівня: тільки закінчив інститут, ще й року не пропрацював — а вже консультує хворих. А я вже 30 років стажу маю й тому більше за нього знаю, адже цей спеціаліст ще «руку не набив». І от він моїх пацієнтів консультує, а я після цього направляю їх, наприклад, до обласного медичного консультативно-діагностичного центру — і там результати обстежень, консультації й приз­начення зовсім інші — правильні! От тут реформа повинна бути! Ми ж на місцях за цією реформою, яка вважається нововведеною, фактично працюємо вже років 20-30. Ми давно вже сімейні лікарі, адже лікар нинішньої «первинки» знає проблеми кількох поколінь своїх пацієнтів — мешканців обслуговуваного ним населеного пункту. Тому треба в першу чергу вкладати гроші в «первинку». Зазвичай, на медрадах «первинки» права голосу з цього питання не мають — а повинні мати, більше того — мають диктувати умови: що необхідно купувати для медзакладів, як розпоряджатися коштами. Адже сільські амбулаторії перші стикаються з проблемами збереження здоров’я населення, і саме сільський лікар найпершим приходить до хворого — бере фонендоскоп, тонометр, лікарський чемодан і йде. І як він вирішує питання порятунку життя людини — ніхто не цікавиться. Саме йому дякують, що людина видужує й залишається жити. Фельдшерів, котрі по 20-30 років працюють, на селі люди звуть лікарями, тому що вони справжні практики й перевершать багатьох дипломованих лікарів. Медпрацівників амбулаторій, фельдшерських, фельдшерсько-акушерських пунктів потрібно цінувати. Як і роботу медичних закладів на місцях.

Розмову вела Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

Житомирщина, Львівщина: Успіхи Медреформи: на словах і на ділі

“Кут зору” від 21.01.2015

“Кут зору” від 21.01.2015

ПРО ЛІКАРНЯНУ КАСУ, СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ – І НЕ ТІЛЬКИ

14 червня на урочистості з нагоди Дня медичного працівника до Житомирської центральної районної лікарні завітав  виконавчий директор благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» Володимир Мишківський. Володимир Станіславович привітав медичних працівників зі святом та вручив завідуючому Озерненської амбулаторії Володимиру Криворучеку дуже потрібний подарунок – новий електрокардіограф вартістю майже 7 тис. грн.

Нам вдалося поспілкуватись з Володимиром Михайловичем одразу після вручення йому медичного апарату.

Скажіть, як так сталося, що саме ваша дільниця отримала сучасний  електрокардіограф?

Тут немає нічого несподіваного. По-перше, я вже майже 8 років співпрацюю з благодійною організацією «Лікарняна каса Житомирської області». По-друге, згідно угоди, якщо  кількість членів ЛК на дільниці складає не менше 25% від кількості всього населення дільниці (а я сьогодні забезпечую медичний супровід близько 1000 сімей) то  Правління ЛК може розглядати питання стосовно надання благодійної допомоги для покращення матеріально-технічного стану амбулаторії.

Електрокардіограф – це своєрідна винагорода за важку лікарську працю, а також важливий матеріальний стимул, спрямований на покращення якості медичного обслуговування населення. Тут все сталося за українським прислів’ям: «Що посієш, те й пожнеш». Яка робота, такий і результат.

Можна з упевненістю сказати, будь-яка дільниця, що плідно співпрацює з Лікарняною касою області, обов’язково буде відзначена. Це один із найважливіших принципів діяльності цієї благодійної організації.

Сьогодні в Україні немає альтернатив Лікарняним касам. Вони суттєво допомагають хворим в подоланні недугів. Я обома руками за лікарняні каси і обіцяю множити зусилля і розвивати свою співпрацю з ними.

Що ж стосується новенького електрокардіографа, то можу сказати, що такий подарунок принесе багато користі людям, допоможе врятувати не одне життя.

Виходить, що ваша дільниця одна з найбільших в області?

Наскільки я знаю, 55 сімейних лікарів у нашому краї пов’язують себе з благодійною організацією «Лікарняна каса Житомирської області», і я можу з гордістю сказати, що моя дільниця, дійсно, одна з найбільших і найпотужніших на Житомирщині, адже близько тисячі сімей довірилися мені та Лікарняній касі.

В сучасних умовах життя і здоров’я залежить від інформованості населення, від ознайомлення жителів області з принципами діяльності Лікарняної каси, з видами допомоги (і медичної, і фінансової), які вона надає хворим. На моїй дільниці інформаційно-ознайомлююча робота налагоджена непогано, хоча ми маємо резерви для її покращання.

Нашим читачам буде цікаво дізнатися про особливості вашої співпраці з Лікарняною касою. Будемо вдячні, якщо ви розкриєте свої секрети.

Скажу чесно, ми з обласною організацією Лікарняна каса, наче любляча сімейна пара. Лікарняна каса забезпечує своїх членів медикаментами в рамках Положень, здійснює контроль якості надання медичних послуг. А найголовніше – ця організація надає матеріально-технічну та фінансову допомогу сімейному лікарю. Лікарняна каса вигідна як тому, хто лікує, так і тому, хто лікується. ЛК на моє  замовлення забезпечує необхідними ліками та виробами медичного призначення, а пацієнт отримує безкоштовно все, що я призначив, а це неабияк важливо.

З метою розширення амбулаторного лікування та наближення можливості отримання медикаментів за місцем проживання ЛК уклала угоди аж  з 155 аптеками області. Ця  цифра красномовно говорить сама за себе.

Тобто все просто, одні плюси? Жодних підводних каменів?

Жодних. Не раз переконався в цьому.

Коли тільки починав співпрацювати з благодійною організацією «Лікарняна каса Житомирської області», то, відверто кажучи,  боявся, що не зможу впоратись з документацією. Я мав, перш за все, надавати точну обліково-статистичну звітність про використання медикаментів членами ЛК. А це забирало чимало часу. Та коли ти правильно розставляєш пріоритети, все складне стає простим.

Сьогодні я забезпечую медичний супровід близько тисячі сімей, які перебувають в лікарняній касі. Це майже 25% населення смт Озерного. Мої пацієнти застрахували себе і свою родину від несподіваних «подарунків» долі. Члени ЛК отримують гарантований доступ до медичної допомоги (обстеження чи  лікування в стаціонарі, денному стаціонарі, стаціонарі вдома, в амбулаторних умовах)не тільки в моїй лікарській амбулаторії, а й в інших лікувально-профілактичних закладах області та за її межами.

Кожен з «моїх» може з впевненістю сказати, що Лікарняна каса – це реальна допомога. Наведу простий приклад: людина прийшла до мене на прийом, отримала рецепт і тут же їй видали усе за призначенням. Не треба нікуди бігти, шукати, купляти, стояти в чергах.

Бачили б ви очі пацієнтів, які не є членами ЛК! Підходять, розпитують… Доводиться розповідати, що ці «привілейовані»  всього-навсього члени благодійної  організації «Лікарняна каса Житомирської області», яка турбується про всіх, хто до неї належить.

Найчастіше в таких випадках я не лише надаю повну інформацію по вступу, але й розповідаю, як писати заяву про членство в ЛК. До речі, вичерпна інформація про лікарняну касу надається і в нашій реєстратурі.

Популяризація ЛК одне з найважливіших завдань сімейного лікаря?

Звичайно. «Хто володіє інформацією, той володіє світом», – сказав колись Уїнстон Черчілль. Дійсно, інформація у сучасному світі – це стратегічний ресурс.

Мені важливо, щоб кількість членів ЛК збільшувалася, щоб люди усвідомили вигоду Лікарняної каси, величезні переваги, які надаються її членам. Ми отримуємо

  • зниження фінансових ризиків на випадок хвороби (соціальний захист);
  • гарантований доступ до медичної допомоги (обстеження чи  лікування в стаціонарі, денному стаціонарі, стаціонарі вдома, в амбулаторних умовах) в інших лікувально-профілактичних закладах області та за її межами;
  • необмежену кількість  випадків лікування та необмежений розмір витрат, що не залежать від суми сплачених добровільних пожертвувань;
  • контроль якості медичних послуг.

Якщо людина має  повну і вичерпну інформацію, то вона швидше за все приєднується до лав Лікарняної каси.

Якщо я правильно зрозуміла, то співпраця сімейного лікаря з Лікарняною касою – матеріально вигідна справа?

На всі 100 відсотків!  По-перше, оплата здійснюється за кількість членів ЛК на дільниці, також – кількість пролікованих, тому повторю, «як працював, так і отримав». Ну і найприємніше – благодійна допомога, у моєму випадку – новий ЕКГ-апарат. Тому досить мріяти, давайте діяти разом з ЛК!

Вступ до ЛК – довготривала процедура?

Швидка і дуже зручна. Я надаю можливість громадянам ознайомитися з положеннями, які регламентують отримання медичної допомоги. Потім направляю до відділення Ощадбанку, що знаходиться поруч (з ідентифікаційним кодом). Там сплачують добровільні пожертвування (вступне – 3 гривні, щомісячне – 25 гривень для дорослого населення; для студентів денної форми навчання (до 23 років) – 15 гривень; для дітей (до 18 років) – 10 гривень, незалежно від кількості дітей, за умови членства одного з батьків). Я рекомендую пацієнтам сплачувати відразу за три місяці, і через 90 днів після сплати людина стає повноправним членом Лікарняної каси, тут же на нашій дільниці отримує членський квиток. Ми працюємо на перспективу, і це дає свої результати. Членів ЛК з кожним днем стає все більше і більше.

Ви працюєте за напрямком «сімейна медицина». В чому, на вашу думку, переваги спеціальності сімейного  лікаря перед спеціальністю дільничного терапевта?

Розумієте, сімейний лікар завжди може комплексно оцінити стан здоров`я  всієї родини та кожного її члена окремо. Ось такий приклад: у мене є пацієнтки, в яких діти вже пішли в школу, а, здається, я ще вчора оглядав їх самих, як немовлят…

Спостерігаючи за станом здоров`я всіх членів родини протягом тривалого часу, я можу не тільки вчасно побачити захворювання, а й попередити його.

Переваги, як на долоні, але, на жаль, мій шалений графік  не може сприяти гарному настрою. Порожньо у коридорі амбулаторії не буває ніколи. Щодня я зазвичай приймаювелику  кількість пацієнтів.

Я знаю, що в окремих лікувальних закладах є лікарі, у яких такий же диплом, але перед дверима їхніх кабінетів порожньо. І ти розумієш, що хтось працює «на розрив», а хтось просто приходить на роботу за графіком, абсолютно не напружуючись.

Прикро, але наша держава чомусь не заохочує кращих лікарів, яким доводиться працювати понаднормово: і я, і той інший «трудівник» отримаємо однаково зарплатню.

Але не будемо про це…

Мене хвилює ще одна проблема, пов’язана з профілактичною і просвітницькою роботою. Людей слід вчити берегти здоров’я, і тоді багатьох захворювань вдасться уникнути.

Ми це можемо робити і робимо, але потрібно, щоб у лікаря було адекватне навантаження та стимулювання його праці.

Я знаю, що ви лікар, який любить свою справу і не цурається працювати понаднормово. Це життєва необхідність чи заробляння додаткових грошей?

Я переконаний, що, робота має приносити насолоду. Звісно, як будь-яку нормальну людину, мене цікавить мій заробіток, та зрозумійте, хто хоче заробити, він це зробить. Перш за все, я дійсно люблю свою роботу, працюю заради моїх пацієнтів, мене знають і цінують. Як ви думаєте, чому до мене завжди черга? Невже тому, що я вимагаю у пацієнтів гроші?.. (Сміється).

Що ви можете побажати майбутньому поколінню сімейних лікарів, тим хто тільки навчається і тим, хто наразі проходить перепідготовку?

В першу чергу, хочу побажати не тільки лікарям, а й загалом всім людям міцного здоров`я.

Сподіваюсь, що в моїй галузі кількість лікарів збільшуватиметься, і кожен з новоприбулих буде з гідністю нести  почесне ім`я сімейного лікаря. Я також сподіваюся, що нарешті всі упевняться в тому, що сімейна медицина ефективніша та комфортніша. А ми, сімейні лікарі, в свою чергу, зробимо все можливе, щоб це довести.

Ну і, звичайно, закликаю приєднуватися до лав Лікарняної каси, адже моя співпраця з цією благодійною організацією красномовно показує, що її члени почувають себе більш захищеними, вони сплачують копійки, а отримують величезні переваги. До того ж, співпраця сімейного лікаря з ЛК – вигідна справа, тож – ЛАСКАВО ПРОСИМО!!! МИ ПРАЦЮЄМО ДЛЯ ЛЮДЕЙ, І КОЖЕН, КОМУ НЕОБХІДНА ДОПОМОГА, МАЄ ЗНАТИ, КУДИ ЗА НЕЮ ЗВЕРТАТИСЯ.

Ярослава Гапонова

 

Щоденно Лікарняна каса не тільки допомагає населенню Житомирщини поліпшувати стан свого здоров’я, а й взагалі рятує людські життя

Підвищений радіаційний фон, усі ці глобальні екологічні проблеми, пов’язані з забрудненням навколишнього середовища , погана спадковість, щоденне емоційне збудження від життєвих проблем… Чи можемо ми сьогодні бути впевнененими у тому, що стан нашого здоров’я відповідає нашим бажанням і медичним нормам? Як не дивно на це, здавалось би, риторичне питання є тверда відповідь «так» у двохсот тисяч членів «Лікарняної каси Житомирської області». Щоденно Лікарняна каса не тільки допомагає населенню Житомирщини поліпшувати стан свого здоров’я, а й взагалі рятує людські життя. Така допомога сьогодні на вагу золота. Адже всі ми прекрасно розуміємо, як важко у наш час знайти того, хто б міг би гарантувати доступ до якісної медичної допомоги (обстеження чи лікування в стаціонарі, денному стаціонарі, стаціонарі вдома, в амбулаторних умовах) . Ставши членом ЛК Житомирської області, ти стаєш не штатною одиницею величезного механізму під назвою «страхова медицина», ти стаєш членом великої, дружньої родини.

Щоденно до поштової скриньки ЛК надходять листи, гаряча лінія приймає десятки телефонних дзвінків. Усе це знаки вдячності за лікування, придбані медикаменти, зроблені операції та й, взагалі, за турботливе ставлення до кожного пацієнта. Один з таких дзвінків вдячності надійшов від Тетяни Володимирівни Котенко, яка проживає у Житомирському районі.

Пані Тетяна вже близько чотирьох років перебуває в Лікарняній касі. «Вступаючи до Лікарняної каси, я навіть не могла подумати, наскільки необхідною для мене стане ця організація. Щомісячний внесок, який сплачує кожен член ЛК, – це маленька крихта від того великого караваю, який віддає тобі ЛК у разі потреби. Скрута, серйозні проблеми зі здоров’ям – усе це поставило мене на коліна. Якби не чуйне ставлення лікарів Станишівської районної лікарні, якби не допомога ЛК у придбанні ліків, вчасна операція (до речі – я не заплатила жодної копійки), я навіть не знаю, щоб було б зі мною зараз. Звісно, моє величезне «дякую» усім працівникам лікарні та усім співробітникам ЛК Житомирської області . Хочеться побажати усім лікарям та медсестрам, усім працівникам лікарні здоров’я, наснаги та сил. Ви робите велику справу, ваші серця сповнені добром та любов’ю до людей,а ми, звичайні пацієнти, безмежно вдячні кожному з Вас. Усі ті, хто ще вагається «вступати – не вступати» до лав Лікарняної каси! Запевняю Вас, ставши її членом, Ви зможете бути впевненими, що ваше «завтра» захищене, що ваше здоров’я у надійних руках».

Я завдячую цій організації збереженим здоров’ям та «щастям» свого гаманця

Як свідчить статистика, і доведено наукою, скаржаться, здебільшого, “постійно всім незадоволені” люди. Дуже рідко дякують і пишуть люди, яким допомогли, підтримали у важку хвилину. Бо для чого висловлюватись, коли добре? Пройшовши через власну «пекучу біду» своїми «босими ногами», мені хочеться сказати про те, що на Житомирщині працюють високоерудовані лікарі-професіонали, які ніколи не залишають пацієнтів сам на сам зі своєю бідою. Я можу з впевненістю сказати про те, що ці люди у білих халатах незмінно керуються у своїй роботі, діях та помислах принципами загальнолюдської моралі.
Нещодавно я лікувалася в Житомирській районній лікарні, що у Станишівці. Не один день я мала змогу спостерігати, з якою теплотою, ніжністю та любов’ю медичний персонал ставиться до своїх пацієнтів. Я ніколи не думала, що є такі лікарі, які переймаються чужою бідою з такою силою. Пізніше мене прооперували в обласній клінічній лікарні ім.О.Ф.Гербачевського. На превеликий жаль, у нас на Україні небагато таких медичних установ, куди звертаються люди з усіх верств населення, де їм щиро допомагають, не дивлячись на те, скільки грошей у них в гаманцях. Проте, я з гордістю можу сказати, що мені пощастило потрапити саме до такої лікарні, де піклуються про кожного пацієнта, не зважаючи ні на що. Хочеться зауважити, що мені просто «підфартило» і з матеріальної точки зору. Так, мене обійшли стороною шалені витрати, а все це тому, що я вже рік є членом благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області».Я завдячую цій організації збереженим здоров’ям та «щастям» свого гаманця. Низький уклін всьому колективу цієї організації та всім людям, які є її членами. Ваша справа ніколи не залишиться поза увагою. Зичу всім Вам міцного здоров’я, земного щастя та великих звершень у Вашій нелегкій, проте дуже благородній та відповідальній роботі.
З повагою, Світлана Дмитрівна Лисюк, с.Туровець Житомирського району.